Тиждень

Мленька, затишна кав'ярня, займаємо столик в самому кутку, він відділений від основної частини залу високими квітами.
– Доброго дня, вже вирішили що будете замовляти? – Швидко, не встигли ми сісіти, підходить офіціантка.
– Так, нам будьласка да вичневих штруделем і трав'яний чай, той ваш фірмовий.
– Добре, хвилин через 5 буде.
Чекаємо, розглядаючи інтер'єр. З нашого куточка можна побачити величезні вікна, які виходять на маленьку, стару вуличку з пошарпаними будинками. Сама кав'ярня виконана в такому, легкому стилі Прованс, лавандова стіна за прилавком, а всі інші ніжно кремові. Справжня паркетна підлога, і маленькі дерев'яні столики зі світлими мереживними скатертинами. На стінах полички, на яких стоять букети лаванди і стара класика книжок. Багато квітів, і всі живі.
Принесли наше замовленн. Наливають Вогники чай.
– Їж, в на сще є досить часу щоб поговорити.– Малий смакує перший шматочок штруделем, він і справді смачнючий, а з чаєм так взагалі неперевершений.

– Лара, я напевне з самого початку мусив сказати, але я боюсь ,і той, я не зовсім людина, я напівдракон. Моя мама була людиною з Землі, а тато, він був драконом, самим сильним драконом в усьому всесвіті, вони подорожували разом, а жили на Террі. Терра то дзеркальне відображення Землі, але в ньому існує магія, і там живуть всі хто володіє магією. В них спочатку народився мій брат Волеслав, але він зник років вісім тому, потім моя сестра Світолюба, вона ще десять років тому заміж вийшла, і з нами не зв'язувалася. І я наймолодший, мене всі балувати, я був неочікуваною дитиною. Але зник брат, мама захворіла, а через пів поку її з татом вбили, я незнаю хто. Мені було 19, але по людським мірками мені тільки шість було. То все два з половиною роки тому було, і ці два роки я був в дитячих будинках, іноді мене забирали в родини. Але я там був недовго. А не так давно в мене почала пробуджуватись магія, і я втік. І ось я тут з тобою, мені здається що в тобі теж є магія, але я не знаю яка.
Магія, дракони, інший світ. Невже правда. Не вірю.
– Лара, то все правда, магія справді існує. А ще я зараз відчуваю твої емоції. Ти дуже хвилюється, заспокойся. Не треба було тобі це зараз казати. Але мені хотілося все тобі розповісти.– Вогник опустив очі, засмутився.  Обіймаю його, і мені стає легше. З душі наче впав тягар. Це все той самий Вогник, маленький хлопчик, якого я зустріла на вулиці.
– Маленький, нічого, я просто трошки в шоці, чуєш. Я з тобою і нікуди не піду. Ким би ти не був,  я буду поряд, ми з усіма проблемами справитися, правда ж? – Він тільки сильніше мене обіймає.
В магазині купуємо м'ясо, овочів на салат, яблук і одну помаранчу, в відділі солодощів малий аж затамував подих, беру йому по трохи різних цукерочок. Знову довжелезна черга, але сьогодні я вже не звертаю на це уваги, адже зі мною моє світле сонечко. Треба купити йому телефона, не знаю, що зі мною станеться, якщо я його загублю. Купуємо самий звичайний. Йдемо в магазин дитячого одягу. І тут мені захотілося придбати все що є. Так хочу бачити як мій Вогник посміхається. Це найкраще в житті, знати, що дорога тобі людина щаслива. Я за це готова все віддати. Адже він в мене один. І є ще мама, але вона мені не рідна, я росла в дитячому будинку сімейного типу, і мама замінила мені всіх подруг. Вона найкраща. Зараз я дуже рідко з нею спілкуюсь, ми живемо в різних містах. Тому зараз мій Вогник єдина рідна людина. Хто мої справжні батьки я незнаю, як мені казали мене принесли до відділку поліції невідомі люди, зі мною був тільки кулон з моїм ім'ям і датою народження, мені було три місяці. Більше я нічого не знаю. Кулон мій завжди при мені, це хоч якась згадка про батьків. Він в формі сонця, з якогось дивного металу і надписами, які ніхто не зміг розшифрувати.
Вечеріє, місто починає палати вогнями. Повертаємося додому, по дорозі поповнюю інтернет, хоча б новини подивлюся. В дома готуємо разом вечерю і дивимось мультики.
На наступний день оформлюю опікунство, знайомі допомагають. В школу вирішуємо йти з наступного року. Цілий тиждень нічого не робимо, я взяла відпустку на роботі, з Вогники гуляємо містом, дивимось фільми, говоримо. Він розповідає про магію, про свій світ. Він сумує за своїм домом, за своєю родиною. Часто розповідає що в них все зовсім інше, повітря, наче не таке важке, небо ніжно блакитне, але не холодне, його гріє величезне сонце. Вода, в них, прозора прозора, в ріках багато риби, а малі діти бавляться тим, що збирають перлинки з мушель. І всі, від самого молодшого мають якесь завдання. Хто збирає трави, цілющі, хтось їх сушить і дрібнить, хто пасе тварин, перуть одяг, шиють, дивляться за немовлятами. І всі, з трьох років починають вивчати магію. Усі, і дівчата, і хлопці обожнюють магію, і використовують її всюди. В них магія робить все, що й начальник техніка, а в деяких випадках навіть більше. Звісно вони мають і інтернет, і комп'ютери , але хіба може це бути цікавіше магії? Я думаю що ні.
Вогник потроху розповідає мені як керувати своєю магією. Як виявилось я стихійний я, і володіють магією природи. Це неймовірне відчуття, коли ти можеш змусити квітку розцвісти, або вилікувати її. А вогонь, це моя улюблена стихія. Чомусь всі думають, що вогонь тільки руйнує, але ж ні, це наймогутніших лікарська сила. Вогонь сцілює не тільки тіло, але й душу. Він дає сенс життя, він запалює серця людей. Звичайні рани найлегше лікувати водою, або землею, але ось такі, духовні, тут справиться тільки вогонь.
Вогник каже, в мене талант до лікування, і що таке зараз рідко зустрінеш.і якщо в мене вийде я б хотіла вчитись магія в академії. Я б дуже хотіла лікувати людей. Але, то майже не можливо. Як я потраплю на ту сторону?
Погода в ці дні просто неймовірна, сонячно, жодної хмаринки на небі не видно. Тому таскаю малого по всьому місту, хочу показати йому якомога більше цікавих речей. Парк атракціонів, і моя улюблена гірка в прірву. Десяти метрова вежа, з якої з'їжджаєш на величезній швидкості вниз. Потім екскурсія до художнього музею, тут дуже непогані картини сучасних художників. Знову парк, на цей раз з величезним озером. На прокат беру катамаран, і плаваємо по озері напевне години дві. Неймовірно гарно. Над озеро схиляються верби, цвіте бузок вздовж берегу, каски і лебеді плавають навколо тебе, і просять хлібчику.
Наступного дня, виходимо пізно ввечері, веду малого до мого улюбленого місця. Дах закинутого будинку. Звідси відкривається вид на зорі. Складається враження що небу немає краю, все що бачать твої очі це величезну кількість зірок,  і красеня місяця. Я завжди любила ніч, і місяць. Адже йому ти можеш розповісти всі свої таємниці, все що болить, і все що турбує. Місяць завжди зрозуміє, підтримає і вислухає. А ще, ти ніколи не будеш сама , адже в тебе є він, твій місяць.
Сьогодні йдемо в кіно там вийшов якийсь новий фільм.як на мене всі фільми, нові схожі між собою, немає в них чогось особливого. Після кіно йдемо на морозиво, тут воно найсмачніше в місті. Вогник щасливий, йому сподобалося малиново лимонна морозиво, він з'їв три порції. Потім просто гуляємо містом, воно пахне кавою і бельгійськими вафлями. Десь ще квітнуть яблуні, дуже багато бузку, а в квіткових кравницях вже можна придбати піони. Відчувається наближення літа.
Діти щасливі йдуть додому зі школи, вже подумують що будуть робити на канікулах. Їхні батьки сподіваються відправити їх в табір, хоча тиждень відпочинку. В мою улюблену книгарню привезли нових книжок, так хочеться купити всі, але беру тільки одну. Агата Крісті, стара класика, все так само популярна. Вогника теж подобаються детективи, тому читаємо разом.
І так цілий тиждень, вдень дс гуляємо, потім магазин, і вдома читати книгу. Це напевно найщасливіший період мого життя. І я неймовірно вдячна вогника, за ці хвилини проведені разом.
І ось знову, вже звичний ритуал, по дорозі до дому зайти в магазин, купити чогось добренького. В сусідніх квартирах ще горить світло, зараз не так пізно. Підіймаємося до себе, в квартирі щось не так. Тут щось змінилось, але що?
І тут мій Вогник неочікувано, встає як вкопаний на порозі, і каже
– Лара, тут хтось був...