”Давно-давно жила принцеса. Вона була, мов всі чудеса світу. Добра, ніжна, мила. Принцеса захоплювала думки кожного, хто коли-небудь кинув на неї погляд. Але сама вона нікого з тих не любила.

Але одного разу, потайки вийшла принцеса з замку, бажаючи подивитись на прекрасні вогні, що мали прикрасити нічне небо сьогодні. І мимовіль своїми очима зруйнувала пару закоханих. Прекрасного принца і світлої чарівниці.

Принцеса не одразу зрозуміла, що накоїла. Звикла вже отримувати захопливі погляди в спину. Але потім вже сумно згадувала про це.

Прекрасний принц втратив голову від загадкових очей незнайомки. Да так, що забув про свою кохану, відпустивши її руки, а елегантна пропозиція руки й серця стала початком кінця світлої чарівниці.

Наступного дня хлопець схилившись перед батьком принцеси просив її руки. А погляд його шукав маленьку ніжку дівчини.

Все-таки король надав свою згоду. І ось ніч перед весіллям, яке гучною новиною розлетілось заздалегідь - принцеса була викрадена злою чарівницею, яка була лиха на прекрасного принца за розбите серце і не могла змиритись з такою не справедливістю...”

- Не правда мило, Лорі? - сказала лиходійка, витираючи вологе волосся і виходячи з ванної кімнати. - Яке це вже життя? - жінка посміхалась, але зовсім не весело, а скоріше сумно, з очікуванням чогось поганого.

Принцеса не відповідала, продовжуючи тихо сидіти на ліжку, притискаючи до живота власні коліна. А потім підняла голову, подарувавши лиходійці серйозний погляд, сказала:

- Ти знаєш правило: “Все одно яка історія, лиходія чекає лише один кінець - смерть...”. Але всі чомусь постійно забувають другу частину. - Лорі почала тихо плакати, схиливши голову до колін, намагаючись сховатись від всього світу. - “...а героя чекають лише муки, бо чисте добро не може існувати у світі, де немає такого ж чистого зла”

Зла чарівниця це знала, бо кожен раз казка закінчувалась її смертю та весіллям принца і принцеси зі словами: “...і жили вони довго і щасливо”.

- Так змінимо його. Просто не виходь за “прекрасного принца” заміж. Бо, нумо бути чесними, він ще той дурний самозакоханий спідничник. - усмішка повна презирства допомагала злій чарівниці висловити свою ненависть до принца.

- Фірь! Так не можна! - сповнена жаху принцеса кинулась до злої чарівниці, поклала долоньки жінці на щоки й близько-близько нахилившись, майже прокричала. - Якщо ми не підемо по сюжету, весь цей світ буде знищено!

Якщо чесно Фірь була байдуже до такого. Цей світ нічого, крім страждань їй не дав. Бо підкорюючись кожного разу невідомій силі, жінка робила дуже не логічні й гидкі речі. Ось, наприклад, казкова зла чарівниця ненавиділа принцесу всієї своєї душею, але чогось не самого принца, якому було досить одного погляду, щоб покинути “кохану”. Принцеса була абсолютно невинна в гнилі самого “прекрасного” принца.

Мов маріонетка, здатність керувати своїм тіло приходила лиш коли вона вже летіла в темну безодню, де чутно крики чудовиськ, що вже мить і роздеруть її тіло.

- Я тебе зараз поцілую, і хай цей сюжет летить до одного місця! - Фірь вирвалась із захвату принцеси й відступила на пару кроків, ближче до стіни.

- Фірь, як ти не розумієш! Весь цей світ існує лише в рамках однієї шаблонної історії, і порушивши хід сюжету, ми зруйнуємо і цей світ. - Лорі вже не плакала, а просто з відчаєм дивилась на лиходійку.

- Чесно? Що тобі дав цей світ? Ти була ним проклята, закохувала в себе будь-кого, але нікого не любила у відповідь. Потім тебе практично змушують вийти заміж за чоловіка, якого ти вперше бачиш. Через тебе помирають, а коли ти виходиш заміж...- не встигла Фірь договорити, як Лорі швидко додала.

-...а через рік помираю, розбившись на смерть, не витримавши постійних зрад чоловіка і його постійних обмежень; смерті власної дитини, тому що він нас залишив самих в лісі, поїхавши не дочекавшись. - принцеса вже втомилась плакати, лише біль душив, а відчай кривив прекрасне лице.

- О, то моя участь була найлегшою! Кпздец якщо чесно, і зараз я ще більше не розумію: за що ти взагалі тримаєшся? - Фірь присіла поряд, ледь доторкнувшись рукою до руки Лорі.

Вся ідилія зникла, коли жінки почули, як за вікном кричить той самий “прекрасний” принц.

- Відпусти прекрасну принцесу, чудовисько! - весь в міцних латах, з тяжким мечем в руках кричав чоловік.

- Хто з нас взагалі чудовисько. - зіронізувала лиходійка, піднімаючись з ліжка, але її зупинила ніжна ручка принцеси, що вхопилась за руку Фірь. - Принцеса?

- Не хочу бути доброю, і жертвувати собою заради чогось химерного. - швидко прошепотіла дівчина і прокричала. - Я тут, принц! - а потім притягнула здивовану злу чарівницю, щоб затягнути в довгий поцілунок.

Якщо спочатку Фірь розгублено кліпала очима, то потім і зовсім взяла ініціативну в поцілунку на себе.

- Що тут відбувається? - принц з жахом споглядав за тим, як його наречена та колишня в ліжку пристрасно цілуються. - Ви...Це бридко! Зрадниця! Все одно, я хотів сказати, що знайшов кращу претендентку на моє чисте серце! - ображено крикнув принц, надіючись хоч трохи звернути увагу на себе.

- Позвеш на весілля, я їй поспівчуваю. - відірвавшись від принцеси кинула зла чарівниця в лице принцу, що від такого сильно розгнівався і хлопнувши дверима, пішов геть.

- Прекрасно! Тепер світ полетить до чиєїсь дупи, але якось вже все одно. - зі сарказмом сказала Лорі, лежачи в обіймах Фірь.

- Ой, да кому потрібен це й світ! - посміхнулась лиходійка і повністю розтягнулась на ліжку, ніжно потріпавши волосся принцеси.

...А світ, що знаходився в букві, від такого стиснувся, щоб потім почати самостійний рух. Нічого більше не підкорювало хід подій ззовні. Любов врятує світ? Так смішно, якщо це дійсно так.