Навколо нікого немає. Ніхто не врятує від кошмару, що вже наступає на п’яти, як не тікай. Як боляче: сухі гілки дряпали голі ноги, залишаючи червоні лінії. Радісно стало, коли з лісу вийшла на галявину.

М’яка трава втішала скалічені стопи, які від такого ще дужче розболілись; затремтіли ноги, жадаючи втратити опору і впавши, тут відпочити. Але це було не можливо втілити. Якщо вже тікати, то чому потрібно так не розумно підставлятись.

Я чула як через холодний вітер лісу він говорить до мене. Поряд, дуже близько. Куди сховатись, якщо відчай змушує нарешті віддатись йому в руки. Так страшно, чому саме зі мною? Ніхто не скаже мені відповіді.

“Дитино, чого ховаєшся?” - прекрасний чоловічий голос від якого здригнулась і почала швидко думати, куди бігти. Робила це на ходу, щоб було більше часу відірватись, але схоже я помилилась.

Свідомість, яку вели його чари почала плутати мене, створюючи мальовничі ілюзії. Краса не земна, залишитись тут би навіки. Але не спочиваючи вічним сном, бажано.

Кошмар. Ага, це просто кошмар. Втішу себе тим, що скоро світанок, прокинусь і посміюсь над своїми страхами.

“Прекрасна, невже я не цікавлю тебе?” - в цих словах лунала така відверта насмішка, що саму тягнуло посміятись. Дурію, втрачаю розум з цим неймовірним чудовиськом. Ще трошки й сама буду на нього полювати.

Цікаво було б познайомитись в інших обставинах. А то намір мене з’їсти, це не теж саме, що й одружитись. Казкові принци рятують принцес. А може хоч тут це твердження спрацює? Покричала б, але тут вже є шанс, що перший знайде мене зовсім не спаситель.

“Дивовижна, не хочеш пізнати мій внутрішній світ?” - не розумію, він там взагалі серйозно полює на мене, чи забавляється? Я ж можу й образитись. А то біжу, біжу, стараюсь, а він сидить і думає над тим, як веселіше розважити мій біг.

Хоча пізнати його внутрішній світ — цікаво. Але виключно, як патологоанатом. Може якусь премію дадуть за вивчення такого ексклюзивного створіння?

Так, може досить. Іноді так хочеться скласти ручки: ну з’їсть і з’їсть, особливо корисною суспільству я не була, плакати хтось навряд стане. А тут ще й на похоронах зекономлять. Одні плюсики, що тут ще можна сказати.

Від такого я спинилась. Це чудовисько взагалі там не втомилось? Я то тренована, а він — може попередні були більш повільними та не такими витривалими, ось і розважає він нас, щоб не так нудно було довго бігти.

“Неймовірна, ти вирішила мене почекати? Ой, яка ти турботлива!” - я дійсно спинилась, присіла на цю м’якеньку траву, холодно трохи, але це вже дрібниці.

Ноги трохи посварились на мене, але потім радісно притихли. Дихання стало більш спокійним, розміреним. Холодний вітерець приносив насолоду — головне не застудитись. Хоча яка вже різниця?

Його близьку присутність відчула завчасно. Він тоді ще навіть не підійшов до мене, стояв просто поряд в кількох метрах. Може трохи спантеличений? Ось жертва бігла-бігла, рятувалась як могла, а тут вже спокійнісінько сидить та за зірками наглядає.

“Схиблена моя, застудишся. Вирішила перепочити? А під, нічого не підстелила! Ну як так можна до власного здоров’я ставитись?” - від такого вже я випала з реальності. Ну що за прискіпливий кошмар? Йому ж яка різниця, захворіти нормально не встигну — з’їсть.

- Я просто тут подумала, що так можна зекономити на похованні. Ти ж знаєш, шматочок землі в наш час коштує о-го-го! А ти тут безоплатно пропонуєш? Вигідно, і без тіла! А то я, якщо вибрати кремацію, свій попіл не дуже довіряю братові. - поки я все це казала, помітила, що вже дрижу. Все ж ніч, холод, і мокре після активного бігу тіло — ну таке собі поєднання, якщо чесно.

У фігури чистої пітьми, яка мене переслідувала, почав з’являтись контур. І це був контур людського тіла. Все ж чудовисько виявилось чоловіком. Важко сказати, як він виглядав, бо темно, що хоч око виколи.

“Красивий?” - ставлю 100 гривень, що ця падлюка всміхається. А я то серйозно. Правда куди підуть зекономлені гроші не подумала, ну мені ж вони вже будуть не потрібні. А може це дозволить мене переродитись в наступному житті дочкою чи сином мільярдера? Не погано, не погано...

- Та Бог знає як ти там виглядаєш! Нічого не бачу. - сердито вже сказала, бо замерзла, а він стоїть і нічого не робить. Кидатись в пащу я не збираюсь! Я все ж порядна жінка, а то що це, може, випадково в самогубці запишуть.

Коли перед твоїм лицем неочікувано з’являється прекрасна фізіономія давно забутих богів. Перша реакція — відсахнутись і в кращому випадку вдарити по ній. Тому що, що це за манери порушувати особистий простір, навіть з таким красивим обличчям!

“Боляче, відчайдушна. Чи я тебе налякав? Я ж сама краса!” - ой йому краще б милуватись собою, аніж ганяти таких не дуже ідеально-прекрасних дам, як я.

- Вибачитись? Ой бідненький йди сюди, в носик поцілую, лобик зі щічками! Ах, так згодиться? - чесно, процес поїдання мого тіла надто сильно затягнувся. Якщо він не збирається цього робити, хай відпустить і більше не гайнує мого часу! Повірила, лихо, чоловіку! А такі перспективи!

“Ти на мене зла, кошмарна? Я ж просто хотів познайомити тебе зі своїм внутрішнім світом! Невже сучасних жінок це вже не приваблює? Такі дратівливі, завжди кудись спішите!” - в інших обставинах я б його пожаліла, але зараз - хочу спати, мені холодно, а ще я втомилась і хочу їсти!

- Ти можеш швидше це зробити? А то тягнеш кота за інтимне, поки що, не відрізане місце! Їси чи ні? - я вже це сказала більш втомлено, ніж сердито. Все набридло, думала ось — відповідальний чоловік, а ні - примарилось! Як завжди.

“На побачення запрошуєш? Як не очікувано-приємно! Але не сильно ти поспішаєш, небайдужа?” - може накричати, а то здається він людської мови не дуже розуміє. Так і зроблю, але не зараз. А взагалі — ніколи. Просто хочу відпочити.

“Ти мене ігноруєш? Втомилась, швидка моя? Ну тоді відпочивай” - я хочу просто трішечки поспати, скільки вже нормально не висипалась? Очі такі важкі, що нарешті відпущу такий тягар — відпочину.

Але чому він так не довго тривав?!

- І прокидається наше створіння! Увага-увага — це вельми небезпечний фокус, на межі заборонених. - ця істота, що зараз цибала на моєму ліжку здавалась набагато кошмарнішою, аніж те прекрасне чудовисько з яким ми так мило поговорили.

- Я тобі зараз такий фокус покажу! - спробувала цапнути це безсовісне за ногу, але воно вже навчене — ухилилось, падла.

- Канібалка!

- Що нове слово в школі вивчив? Невже, за всі ці роки? Завжди! Зараз я поснідаю елітним м’ясцем! - зла і роздратована я кинулась за ним, але на те воно і навчене, що знало куди бігти, щоб врятуватись. Колись таки я впіймаю цю падлюку, але зараз надто рано для цього.

- Всім ранок! - крикнула я, швидко шмигаючи до ванної кімнати, де бризнувши в лице собі холодної води нарешті ледь-ледь прокинулась, але труп-трупом залишиться, як сильно водою його не поливай.

Тому сонною я була і в транспорті. Ці люди пхались і пхались, спішили — всі однаково виглядали покоцано, сумно і недружньо. Тому навіть коли мене хтось штовхнув, не огризнулась, бо і сил не було, та й бажання. І так настрою ніякого, бо потрібно кудись їхати в таку рань, так ще й чудовисько не з’їло! От зараз думаю, навіть образитись хочеться.

- З вами все добре? - знайомий голос, але інтонація ні. Кошмар говорив насмішкувато і самозакохано, а це й, хто зловив, коли падала, холодно, а його питання, скоріше було натяком нарешті встати з нього.

- Вибачте, з вами все добре? - те ж питання не стільки в тому, щоб істино дізнатись про його самопочуття, як натякнути, що я зрозуміла і трохи образилась.

Секундна затримка, я розумію, що не тільки голос був схожий. Він, лихо, і виглядав, як моє чудовисько!

- О, ти нарешті згодишся пізнати мій внутрішній світ, якщо твій мене зацікавив? - ці глузливі нотки, невже?...

- Я ще ображаюсь. Ти мене тоді не з’їв, а це трохи образливо, не знаходиш? - погляд якоїсь тітоньки, що сиділа навпроти мене і цього чудовиська, був сповнений одного інтимного питання на яке ніхто не збирався відповідати.

- Не хотів, кохана. Таку зустріч навіть я передбачити не можу. - лихо, якщо закохаюсь в цю посмішку. Хай піде здоровий глузд прогулятись, поки я тут повлаштовую особисте життя.

- Ти просто чудовисько.

- Який є, що вже тут поробиш. - розсміявся, а я разом з ним. Ну справді, ми трохи схиблені, створимо цікавий ранок і тему для обговорення всім цім людям, якщо я зараз його поцілую...Ну як тут можна відмовити? Хе-хе...