Very tired
Have you ever felt like you can never relate to those around. You can try so hard but never get results. Like me I recently went through something, now I have no friends. It seems like this happens all the time. I wonder if there's something wrong me. Or do I try too hard, push people away. I try to give advice to others of the same situation. I try to talk to them, give them the watered down version. Then months later, the same happens to me. Are they rubbing off on me ? I think sometimes. Am I meant to have friends ? Should I just stop, walk this earth alone ? Same with relationships with guys they never work out. So I stopped trying. Am I really destined to walk this earth alone. I see all the happy couples. I find myself feeling sad because of my lameness. I'm stuck in my mind right now. I don't know what to do. I'm trying to hold on to a piece of something that makes me want to stay. But it seems to be shrinking day by day. I know my parents care for me. But one day they might not be here. And everytime I think of it. It makes me feels disappointed in myself for having these thoughts. I'm tired. I'm truly tired of faking happiness when I'm really not. I just wanna get somewhere. Where I don't have to worry about anything anymore.
2019-06-10 01:08:11
10
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
kply
That's a long one but I totally understand
Відповісти
2020-06-17 19:24:34
1
sje_107
@kply thanks
Відповісти
2020-06-18 16:29:11
Подобається
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12301
"Ми усе подолаємо разом..."
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
2317