Гординя
Зірколов
Зараз я розкажу про одну велику істину. Вона не про культи, не про містику. Вона про те, що завжди на поверхні, Про те, хто скаче на людству верхи. Це наша з вами гординя велика. Вона не ховає свого справжнього лика, А показує свою реальну силу: Наказує вбити брата Божому Сину, Знайде чи для великих воєн причину, Чи амністію для жорстокого вчинку, Або проведе по трупам людину всліпу, Щоб порадувати її душу слизьку і липку. Бреше ,що людина- вінок природи, І каже, що треба про це писати оди. Вона каже, що ми на світі найкращі, Адже знає, що її вже розуми наші.
2020-10-08 17:47:41
6
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Зірколов
перший вірш)))
Відповісти
2020-10-08 19:22:45
Подобається
Інші вірші поета
Вибір Сонний Вісник шепотів і шелесту Вітер
Інші поети
Vikto
@_vikto
Схожі вірші
Всі
Чуточку внимательней
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Неудачная попытка быть тем, кого сложно обидеть , Рвя бурю за улыбкой проникших эмоций И наивность уже стала себе лишь противна , Все пытаясь понять всех за скрытой дорогой ... Мимо мчат незнакомые люди , И не кто тебя уже не осудит : Всем безразлично твоя лишь обида , И что слёзы пускаешь себе на морозе Может так будет даже на лучше Без различных ненужных вопросов , О том " Как ты ?)" Тебе хорошо ли" Или в этом нет больше смысла и вовсе ... Разве безразличие лучший способ оплаты За свои выражающие сердце бурю эмоций..? Может стоит быть чуточку внимательней , К тем кому помощь и вправду поможет !
40
8
1871
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11243