_
Yujen barbossa _-
(18+)
Ми на грані розуміння... Проходить історія покоління... Туманить фобія спасіння... Обламуючи білі крила... Назавжди прикуті до хреста... Прив'язуючись до дуба ланцюгами ... Той солод манить грішну душу... Пройшовши через тисячі костей... Де смерть більш не запрошує гостей... На колінах вічність і в сльозах.. Вінок терновий у руках... Втекти від себе не має змоги... Згорілі всі прямі дороги... Піднятись вже не має змоги... То холод ніби- та зігріє... Та жар який на вустах німіє.... А вітер ніби щей леліє.. Під дубом тим та в ланцюгах Душа горить! В очах лиш страх... Крилатий дим .. червоні сльози! І кості на прямій дорозі!!!
2021-02-08 18:28:37
2
8
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (8)
Yujen barbossa _-
можливо ще десь, якщо можна скажіть
Відповісти
2021-09-06 11:08:06
Подобається
Yujen barbossa _-
дякую 😊
Відповісти
2021-09-06 12:54:35
Подобається
Yujen barbossa _-
вже ❤️
Відповісти
2021-09-06 21:08:04
Подобається
Інші вірші поета
Л.в.К Якось так Яка вона Думи мої...
Інші поети
Jibreal Suffrien
@Jibreal_Suffrien
Схожі вірші
Всі
Нарисую солнышко :)
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Нарисую тебе яркое солнышко Оно будет светить когда грустно Освещая тёмные комнаты , Одиночества твоего уголка звука... Даже если окажется за окном дождик, Ты не будешь один словно сломлен, Оно будет светить лишь напротив Теплотою уюта мнимой заботы Может это какая то мелачь Или просто светлый рисунок , Но он все ж нарисованный мною Для тебя от приятного чувства ... И лучами жёлтых карандаша линий , Коснусь твоего уголка глазок , Чтобы перестал хмурится криво От нахлынувших эмоцией красок Как подарок пусть станет взаимным , Без излишних слов предисловий Моих крепких объятий визита Нежноты оттенков жёлтого тонна ...
42
1
1537
Мої слова
Ай
Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.
85
0
4054