_

Yujen barbossa _-

(18+)
Ми на грані розуміння... Проходить історія покоління... Туманить фобія спасіння... Обламуючи білі крила... Назавжди прикуті до хреста... Прив'язуючись до дуба ланцюгами ... Той солод манить грішну душу... Пройшовши через тисячі костей... Де смерть більш не запрошує гостей... На колінах вічність і в сльозах.. Вінок терновий у руках... Втекти від себе не має змоги... Згорілі всі прямі дороги... Піднятись вже не має змоги... То холод ніби- та зігріє... Та жар який на вустах німіє.... А вітер ніби щей леліє.. Під дубом тим та в ланцюгах Душа горить! В очах лиш страх... Крилатий дим .. червоні сльози! І кості на прямій дорозі!!!

2021-02-08 18:28:37

2

8

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (8)

Yujen barbossa _-

можливо ще десь, якщо можна скажіть

Відповісти

2021-09-06 11:08:06

Подобається

Yujen barbossa _-

дякую 😊

Відповісти

2021-09-06 12:54:35

Подобається

Yujen barbossa _-

вже ❤️

Відповісти

2021-09-06 21:08:04

Подобається

Схожі вірші

Всі

" Вздох неба "

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Я теряю себя , как птица в полете Каждый вздох облегчения , Когда вижу неба закат Мне плохо , когда не дотронуться К твоим обьятьям свободно , Но я знаю, что ты не услышишь , Мой вслип слёз из-за окна ... За глубиной туч темного неба Ранее, чем ты уже вспомнишь И подумаешь, как я скучаю , Скрою всю грусть.тишиной ... Может быть сердца стук угнетает И воздух из лёгких рвется волной Но ритм одной песни будет на память , Тех последних слов ветра холодов ... Пока не угаснет горизонт пламя Последнего огня без тебя , Багры унесут строки мгновенно Без следа раньше тепла ... P.s: Грусть неба скрывает больше чем мы думаем ...✨💫✨ 🎶 Where's My Love ~ SYML 🎶

39

4

2884

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12015