Котяра з тунелю
Я просто йшла кудись, забувши все.
В моїх очах – утома й пустота.
Як і в людей, що йшли, куди несе.
Куди життя накаже йти. Отак.
В моїх думках туман в ту мить осів,
Забула я про щастя і про сенс.
Та щось мене спинило, збило з ніг!
В кінці тунелю! Там співав hepcat!
Про щось важливе, а можливо – ні.
Його душа співала в мікрофон
Грайливі ноти, сенсом так складні.
Невже не марю я, і це не сон?...
Невже леліє вуха справжній джаз,
Який п'янить менé із перших нот?
На нього я дивлюсь – простий юнак,
Не з бідних все ж, але і не вельмож.
В його очах – фарбованих у мед –
Я бачу все: життя моє й його.
Як він живе, немов летить на смерть.
Тому й радіє все ж, бо Там – вогонь.
Й моє – пусте й забуте рік тому.
Живу ось так, немов ще є життя.
Хоча, по суті, вже живий я труп.
Іду, як всі кудись. Інакше як?
А він співа. Співа! Простий hepcat.
І я із ним тепер співаю теж.
Ось так й настав цей злам, момент,
Коли живу я і сміюсь. Й ти теж.
12.08.2021
переклад на російську (без ритму і рими)
Я просто шла куда-то, забыв обо всём.
В моих глазах – усталость и пустота.
Как и у людей, которые шли, куда несет.
Куда жизнь прикажет идти. Вот так.
В моих мыслях туман в тот момент осел,
Забыла я о счастье и о смысле.
Но что-то меня остановило, сбило с ног!
В конце тоннеля! Там пел hepcat!
О чем-то важном, а возможно – нет.
Его душа пела в микрофон
Игривые ноты, смыслом так сложны.
Неужели не брежу я, и это не сон?...
Неужели лелеет уши настоящий джаз,
Который опьяняет меня с первых нот?
На него я смотрю – простой парень,
Не из бедных все же, но и не вельмож.
В его глазах – крашеных в мед –
Я вижу все: жизнь моя и его.
Как он живет, словно летит на смерть.
Поэтому и радуется все же, потому что там – огонь.
И моя – пустая и забытая год назад.
Живу вот так, словно еще есть жизнь.
Хотя, по сути, уже живой я труп.
Иду, как все куда-то. Иначе как?
А он поет. Поет! Простой hepcat.
И я с ним теперь пою тоже.
Вот так и настал этот слом, момент,
Когда живу я и смеюсь. И ты тоже.
В моїх очах – утома й пустота.
Як і в людей, що йшли, куди несе.
Куди життя накаже йти. Отак.
В моїх думках туман в ту мить осів,
Забула я про щастя і про сенс.
Та щось мене спинило, збило з ніг!
В кінці тунелю! Там співав hepcat!
Про щось важливе, а можливо – ні.
Його душа співала в мікрофон
Грайливі ноти, сенсом так складні.
Невже не марю я, і це не сон?...
Невже леліє вуха справжній джаз,
Який п'янить менé із перших нот?
На нього я дивлюсь – простий юнак,
Не з бідних все ж, але і не вельмож.
В його очах – фарбованих у мед –
Я бачу все: життя моє й його.
Як він живе, немов летить на смерть.
Тому й радіє все ж, бо Там – вогонь.
Й моє – пусте й забуте рік тому.
Живу ось так, немов ще є життя.
Хоча, по суті, вже живий я труп.
Іду, як всі кудись. Інакше як?
А він співа. Співа! Простий hepcat.
І я із ним тепер співаю теж.
Ось так й настав цей злам, момент,
Коли живу я і сміюсь. Й ти теж.
12.08.2021
переклад на російську (без ритму і рими)
Я просто шла куда-то, забыв обо всём.
В моих глазах – усталость и пустота.
Как и у людей, которые шли, куда несет.
Куда жизнь прикажет идти. Вот так.
В моих мыслях туман в тот момент осел,
Забыла я о счастье и о смысле.
Но что-то меня остановило, сбило с ног!
В конце тоннеля! Там пел hepcat!
О чем-то важном, а возможно – нет.
Его душа пела в микрофон
Игривые ноты, смыслом так сложны.
Неужели не брежу я, и это не сон?...
Неужели лелеет уши настоящий джаз,
Который опьяняет меня с первых нот?
На него я смотрю – простой парень,
Не из бедных все же, но и не вельмож.
В его глазах – крашеных в мед –
Я вижу все: жизнь моя и его.
Как он живет, словно летит на смерть.
Поэтому и радуется все же, потому что там – огонь.
И моя – пустая и забытая год назад.
Живу вот так, словно еще есть жизнь.
Хотя, по сути, уже живой я труп.
Иду, как все куда-то. Иначе как?
А он поет. Поет! Простой hepcat.
И я с ним теперь пою тоже.
Вот так и настал этот слом, момент,
Когда живу я и смеюсь. И ты тоже.
Коментарі