Фікція
Фінал
Не фізику він показує, а абсурд
Трубадур відставки
Без назви ("Праворуч сонечко сіяло...")
Апогей
My death is my death
Плантація думок
Людина
Мріяти (фантазія)
Без назви ("Подихай на мене горілкою...")
Не фізику він показує, а абсурд
На номер картки виклали дзвінок.
Стиляги ходять, ніби манекени.
Стріляє світло тяжкістю думок,
А хворобливість знову тягне сцену.

Навіщо місто нас ховає в шафу?
Навіщо стиль загинув на вікні?
Навіщо хтось виховує в нас шану
До сильних особистостей, які

Не можуть навіть вбити у собі
Клітини реалізму? Га? Штефáн!

Висвітлює на совісті диван.
Висвітлює на совісті диван.

Нас загорнуть у фольгу.
Хтось запише: "Досить" –
І помрем в будівлі.

Одні, неначе діти.
Висвітлюється осінь
Диванного народу.

(19.06.23)
© ДАДА-РАСТАМАН-ІТСИСТ ,
книга «People of the life, of the fucking girl».
Трубадур відставки
Коментарі