مجسمہ
Muhammad Umer Siddiqui
ویران سے آشیانے میں اک حسیں مورت کا دیدار ہوا دیکھتے دیکھتے نجانے کب اس سے پیار ہوا ... ڈوبتا ہی چلا گیا ان خوبصورت غصیلی آنکھوں میں کھو گیا میں پایا خود کو نجانے کن انجان راہوں میں ... ان کے حسین ہونٹوں پر جو اک دلکش مسکان تھی ولللہ کیا دلفریب منظر تھا نکلی جب میری جان تھی ... جسم کا اسکے لللہ مت پوچھ، عجیب سی بات تھی جیسے آہستہ ہوا کے ساتھ دھیمی برسات تھی ... اسے دیکھ تو سکتا ہوں، لیکن گفتار کی آس ہے یہ مجسمہ میرا ہو کے بھی نہ میرے پاس ہے ...... 💓 ۔۔۔۔۔
2018-09-22 14:50:03
2
8
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (8)
JENOVA JACKSON CHASE
@Muhammad Umer Siddiqui ohk... Understood.
Відповісти
2020-03-01 18:30:34
2
Muhammad Umer Siddiqui
@JENOVA JACKSON CHASE will definitely try ♥️
Відповісти
2020-03-01 18:31:39
1
JENOVA JACKSON CHASE
@Muhammad Umer Siddiqui thankyou for considering.😁.
Відповісти
2020-03-01 18:32:33
2
Інші вірші поета
فرق تجھ سے حسین خوشفہمی تمبیہ
Інші поети
_White_Fox
@_White_Fox
Sumyat Swezin
@Sumyat_Swezin
Corbie
@ezzylryb
Схожі вірші
Всі
I Saw a Dream
Ілва Стрілецька
I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.
102
15
17081
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
13195