Le pays ne fait pas l'homme.
Notre monde est un cercle vicieux, Où le sauf ne fait pas l'heureux, En France, dans notre beau pays, On oublie l'ouverture d'esprit, Les islamistes sont tous des tyrans, C'est là le credo de ses habitants, Alors on les accuse de racisme, Ça devient de l'ostracisme, Parce qu'un prof faisait son métier, Froidement il est assassiné, Parce que le coupable est étranger, On oublie que ce n'est qu'un cas isolé, Cela devient un cercle vicieux, Où personne n'est plus joyeux, On parle de meurtre à la liberté, Et du meurtrier on fait une généralité, On se justifie par nos religions, On se comporte comme des cons, Parce que notre divinité Fut caricaturé, On va à l'encontre de nos préceptes, On a tout du malade, plus rien de l'adepte, Ah il est beau notre monde, Notre belle planète ronde, Où pour une soi-disant insulte, On fait d'un crime, un geste de culte, Mais nous, honnêtes blancs français, Sommes nous vraiment pays de fraternité, Si pour un meurtre à notre patrie, L'on brise ce que l'on a promis, Ah elle est belle la France, Pays de paix, de tolérance, Où le système est un cercle vicieux, Qui condamne un peuple entier, Parce que l'un d'entre eux, A commis un acte de cruauté. Le pays ne fait pas l'homme, c'est notre âme qui fait ce que nous sommes.
2020-10-17 18:33:39
8
0
Схожі вірші
Всі
Дівчинко
Рятувати старі ідеали немає жодного сенсу, все сведемо до творчості або дикого сексу. Зруйнуємо рамки моральних цінностей, напишимо сотні віршів і загубимось серед вічностей. Наш голос лунатиме і поза нашим життям. Дівчинко, просто тримай мене за руку і віддайся цим почуттям.
102
16
4000
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
70
4
11138