13:00. По місту їде автомобіль, за кермом якого сидить чоловік у чорних сонцезахисних окулярах, і голосно співає пісню гурту «Агонь»- « Опа – опа». Він ще не знає, що на нього чекає увечері. І що зараз за ним слідкує вбивця. Та поки він їде у «McDonalds», бо в нього обідня перерва.
Вечір. 20:00. Цей чоловік вже збирається додому. Він вийшов з офісу і попрямував до своєї машини. Сьогодні жертва майже останнім покидав стіни «рідної роботи». Його машина стояла біля кущів. Чоловік подумав про себе: « От дідько! Який йолоп тут паркується?». Та не встиг він договорити сам із собою, як з кущів його вдарили по голові великою палицею, потім на нього почали тягнутися чиїсь руки з пов’язкою, яку почепили на очі. Далі все, як у тумані. Його везуть невідомо куди, він їде з кимсь - сам не знає з ким, і він навіть не чинить опір. Кінець просто жах, ніби його взяли з якоїсь нової і страшної книги Стівена Кінга. Вбивця почав різати  чоловіку то руки, то ноги. А потім під кінець зняв пов’язку з очей чоловіка, і встромив ножиці йому в очі…

                          Справа 13
Інна стояла у ванній і робила високий хвіст. Сьогодні повинен бути звичайний робочий день. Вона буде, як завжди, розслідувати справу пограбування бідної бабці, а потім, прийшовши додому, вона приготує вечерю. Кофе вже було готове, тому жінка взяла печиво і швиденько з’їла його. Інна ненавиділа їсти поспішаючи. Та сьогодні тільки так було і можна.
Сидячи в машині, жінка ввімкнула радіо і почала ранкове прослуховування новин. І тут, вона почула просто вражаючу новину, що охопила її серце страхом. Це був репортаж про жорстоке вбивство чоловіка на околиці міста. А найстрашнішим було те, що від чоловіка не залишилося майже нічого. Жінка відчувала, що вона якось буде пов’язана з цією історією.
Інна зайшла в офіс, сіла за свій стіл, і вже достатньо зручно вмостилася, як до неї підійшов Петро Ігорович, який ніс у руках червону папку. Це означало, що справа справді серйозна. Загалом Інна отримувала папку жовтого, або зеленого кольору, але сьогодні – червону.
- Інно, доброго ранку! У мене до тебе є одна справа. Ти казала, що ти ніколи не вела важких і серйозних справ, так ось вона – справа твоєї мрії! – він простягнув папку і перше, що побачила Інна - жахлива картина. Закривавлене тіло чоловіка в білій, а тепер червоній сорочці.
- Дякую… - промовила жінка.
- Інна, це дуже серйозна справа, я не жартую. Я думаю, ти і сама це бачиш. Цього чоловіка знайшли вчора біля річки в кущах. Причому випадково! Його родина подала заяву на пошуки три дні тому, а вчора його знайшли. Отже, ти розумієш, справа важка і важлива, бо, можливо, це справа рук маніяка.
- Добре, я вас зрозуміла. Дякую.

Ввечері Інна розповіла Павлу про нову справу. Той запропонував допомогти, і тепер він та його дружина працювали в парі. Павло – знаходить інформацію, аналізує та розказує її. Інна шукає докази та з’єднує інформацію в одне ціле.
Наступного дня, коли жінка прийшла на роботу, вона дізналася ім’я свого напарника. Це був Вадим. Детективом він був не дуже гарним. Часто нехтував роботою. Інна не могла зрозуміти, чому на таку серйозну справу ставлять настільки бездарного детектива, але потім вона згадала, що цю справу веде не тільки він, а й вона.
На місці, де було вбито чоловіка, вже працювала поліція. Навколо кущів із закривавленими листками була огорожа з жовтої стрічки. Вона відділяла світ живих від світу мертвих. Інна полюбляла такі справи, але відчуття були в цей момент надто дивними. Детективи почали роботу. Вони намагалися знайти будь-які зачіпки.
- Вадиме, ти шукаєш? Мені здається, що ти не працюєш сьогодні.
- Я шукаю.
- Ага, чому я пораюся навприсядки, а ти стоячи, та ще з руками позаду, - Інна була вкрай не задоволена роботою свого напарника, - ти чи не розумієш, що від нас залежить життя людей. Твоя родина і ти сам можеш стати жертвою цього вбивці, а ти працюєш так, ніби ми розслідуємо справу не вбивства людини, а тваринки.
- Відчепись! Я працюю так, як мені платять.
- Ха, молодець! Я в шоці! Можеш іти, я сама впораюсь! Іди!
- Бувай.
- Тільки не дивуйся потім, коли дізнаєшся, що тебе звільнили.
Інна була злою на свого напарника. Але робота її заспокоїла.

Ввечері, повернувшись втомлена додому, жінка сіла поряд з Павлом, який намагався поєднати всю інформацію, що знайшла Інна та поліція в одне ціле. Павло був впевнений, що вбивця з’явився ненароком. Він, певне, хотів знайти «нової крові» і саме цей чоловік потрапив йому на гачок. Чоловіка він вбив та заспокоївся. Але доказів було замало, щоб підтвердити цю теорію. Отже, справа залишала літати в повітрі під великим знаком питання. Хто, і що хотів зробити вбивця-ні Інна, ні Павло, ні поліція не знають.

                     Вбивство №2

13:00. На свою зміну вийшла жінка. Звали її Наталя. Сьогодні у неї дуже насичений та важкий день. Закінчить свою роботу жінка тільки об 20:00. Бо на 19:20 у неї останній клієнт. Працювала Наталя перукарем. Вона поговорила з подругами, потім сіла переглянути історії в «Instagram», а згодом, після декількох клієнтів,  змогла зручно вмоститися в крісло, і чекати на останнього відвідувача.
Він зателефонував їй о другій ночі. Вона з просоння спочатку не второпала, що хоче від неї цей чоловік, та потім швидко взяла блокнот у руки і без жодних питань та нарікань про те, що вона працює до 19:00, записала цього невідомого чоловіка на 19:20.
Зараз жінка шкодувала про те, що дозволила клієнту записатися так пізно. Ось вже зачинилися двері за якими вже заходило сонечко. А Наталя все залишалася в перукарні, чекаючи свого таємного клієнта. 19:20. У двері зайшов чоловік. Привітавшись, він широко посміхнувся і зняв рукавички зі своїх рук. Це було дивно. Наталя вперше бачила, щоб чоловік носив рукавички та пальто влітку. Згодом вона зрозуміє для чого йому вони…
Незнайомець вмостився в крісло і почав розповідати про те, яку б зачіску хотів. Жінка уважно слухаючи клієнта, готувала інструменти для зачіски. Потім вона лагідними жіночими руками почала створювати щось незабутнє на голові чоловіка. Вона була схожа на скульптора, що ліпить дивовижну скульптуру. Наталя, закінчивши свою роботу, пішла вимити руки до рукомийника. Та у цей час чоловік надягнув рукавички і попрямував за жінкою. З кишені він дістав ніж. Як тільки жінка, помивши руки, відійшла від рукомийника, чоловік встромив ножа Наталі в плече. Він навмисно не хотів її вбивати. Так, просто пошкодити. Бо далі було б краще. Вбивця посадив жінку в крісло, де до цього сидів він, і почав лагідно відрізати волосся перукарки. Жінка подумала про свого чоловіка, який більше ніколи її не побачить, і не зможе дописати її портрет. Потім вбивця повернув жінку до себе обличчям, та почав різати жертві руки та ноги, а потім діставши з кишені ножиці, встромив прямо в очі жінки
                        
                                ***
Інна, відчинивши двері офісу, зустріла шефа та своїх колег. Вона була шокована тим, що вони просто витріщились на неї, як на мавку, чи іншу міфічну істоту.
- Що сталося? – запитала жінка.
- Друге вбивство. Схоже - це справа рук однієї людини, - шеф відповів Інні.
- Покажіть.
- Ось фото з місця злочину. Зараз ви поїдете разом з поліцією та напарником Максом до перукарні. Там було скоєно злочин.
- Добре.

Дорогою жінка роздивлялася фото, що були зроблені на місці злочину. Було видно закривавлену дівчину в робочому фартушку. Напевно, це єдина уціліла річ.
Зайшовши до перукарні, що сьогодні не працювала і, напевно, вже не працюватиме, Інна побачила саме тіло. Шматки одягу, рук і виколоті очі – лякали. Детектив вперше бачила таке у своєму житті. Але вона була до цього готова.
- Жах… Хто таке міг зробити?  - запитав у Інни її колега Максим.
- Монстр. Отже, ближче до справи. Записуйте. Жінка 29 років, понівечена та жорстоко вбита. На тілі близько 32 ножових ударів. Десь 7 з яких - смертельні. Кінцівки відрізані, а волосся повністю відсутнє. Складено воно у пакетик, що лежить поряд із тілом. В очі встромлені ножиці, - це схоже на попереднє вбивство. Майже ідентично.
- Тобто, ви вважаєте, що це справа рук одного вбивці?
- Так.

Інна повернулася додому. Виснажена та голодна, бо не їла нічого окрім однієї булочки зранку. Вона поцілувала чоловіка та пішла на кухню готувати вечерю. Павло сидів поряд і різав овочі на салат.
- Павло, це божевілля! Хтось скоює жахливі вбивства, і ми, навіть, не можемо знайти підозрюваних. Причому, вони мають спільні риси. Очі в обох жертв виколоті ножицями! Але підозрюваних, хто дійсно може це зробити - немає.
- У мене є парочка на приміті, - Павло сказав це з надзвичайною радістю в голосі.
- І хто ж вони?
- Віктор. Пам’ятаєш його?
- Це мій колишній? – здивовано запитала Інна.
- Так, абсолютно вірно. Чому він? По-перше, як ти вже казала, у всіх жертв виколоті очі та понівечені кінцівки. Так ось, я дізнався, що цей Віктор працює патологоанатомом. І знаєш, що? Він божеволіє від мертвих людських очей. Дізнався я це від колеги Віктора. Дякуй йому.
- Боже, я не вірю! Треба буде затримати його і допитати,– жінка поцілувала чоловіка у губи і продовжила готувати смачну вечерю.

На наступній день Віктора було затримано. Все вказувало на те, що він міг скоїти ці два злочини. Причому у нього не було жодного алібі.  Поліція знайшла ще двох підозрюваних. Це колишні злочинці. Вони вже відсиділи за вбивства. Одного звали Степан, а другого Марк, які теж полюбляли «гратися» очима.

Інна йшла коридором офісу. У руках жінка тримала улюблену каву та шоколадку. Зайшовши до свого кабінету, вона вмостилася в крісло, щоб трохи відпочити та переглянути загадкову і заплутану справу з «маніяком – окулістом». Це вона так його називала. Звичайно, що це не кумедна справа, але Інна намагалася знайти привід посміхнутися, навіть тут. Та її спокійну обідню перерву обірвав смс. Детектив взяла телефон у руки, щоб переглянути повідомлення, та побачила на екрані фото очей. Абонент був невідомим. Інна одразу побігла з цим фото до головного слідчого. Той спробував за допомогою хакерів з’ясувати з якого телефону це було відправлено, але мобільник вже був вимкнений.

                    Вбивство №3

13:00. Чоловік на ім’я Олег стояв біля столика, на якому лежало багато фотографій. Він працював фотографом. Мав багато клієнтів і просто ненавидів ті дні, коли ніхто не приходив до нього. Олег любив фотографувати природу та людей, які ніби застигли у часі. Коли вони переглядають його роботи, то часом лякаються. Бо іноді моделі на його фото виглядають не живими. На 19:20 у нього записаний один клієнт. Той зателефонував йому о другій ночі. Фотограф записав незнайомця на цю годину і ліг спати далі. Тільки тепер удень, коли його мозок оцінив ситуацію як треба, чоловіку стало страшно. Чого б це клієнт замовив фотосесію так пізно? Але Олег заспокоював себе тим, що, можливо, чоловік дуже зайнята людина і просто не має часу. Але чому він зателефонував вночі? На це запитання фотограф не міг дати відповідь.
Вбивця слідкував за Олегом. Той часто виходив палити на двір і злодій міг гарно розгледіти чоловіка. Він проаналізував Олега і дійшов висновку, що чоловік не слабкий. Вбити його буде складно тільки тому, що фотограф зможе дати відсіч, але вбивця не здавався. Він все одно зробить те, що задумав.
19:20. До студії повільним кроком заходить вбивця. Він так само одягнений у чорний плащ, а на руках рукавички. Щоб не забруднити руки і не залишити свої сліді. Цього він не хотів найбільше. Фотограф почав свою роботу. Він допомагав людині, яка скоро встромить ніж йому в тіло. Закінчивши роботу чоловіки переглянули всі фото. Фотограф відправився до кімнати, де лежить вся його апаратура, та за ним пішов і вбивця. Він дістав ножа з кишені і встромив його фотографу в плече. Потім він взяв чоловіка за руку і, ніби давній товариш,  повів його до вікна, де діставши з іншої кишені ножиці, встромив їх фотографу в очі…
                                                   

                              ***
Інна поверталася додому. Літній теплий вечір надавав жінці нових сил. Вона думала про м’яку постіль та ніжні обійми свого чоловіка. Інна призупинилася і подумала: «Що це за машина під моїм під’їздом? Я раніше такої не бачила. Дивно…». Але потім детектив перевела все на можливих нових сусідів. Будинок нових, тому багато хто може в’їхати.

Інна лежить зі зв’язаними руками, ногами та закритим ротом. На очах у неї темна пов’язка. Жінка відчуває, що їде у машині, але з ким, куди і навіщо – вона не знала. Голова боліла страшно. «Скоріше за все мене вдарили палицею по голові. Що робити?!», - думала Інна. Тим часом машина зупинилася і мовчазний викрадач витяг жінку з автомобіля, як мішок картоплі. Раптом у голову детектива прийшла жахлива думка: « Може це той вбивця?!». Але чоловік, тримаючи Інну за руку, вів її кудись по траві.
Інна відчувала під ногами сходи. Потім незнайомець відкрив двері і штовхнув жінку на підлогу. На хвилину детективу здалося, ніби це хтось, або дуже слабкий, або той хто не може, або ж не хоче заподіяти Інні шкоди. Двері зачинилися і жінка відчула, як чоловік ходить навколо неї, ніби думає, що робити з нею далі. Згодом вбивця взяв палець Інни та вколов жінку голкою. Детектива аж пересмикнуло від несподіванки. Потім чоловік взяв папір та почав вимальовувати на ньому якийсь малюнок кров’ю Інни. Жінка хотіла плакати від болю, але трималася.
- Моя кров,- промовив до болю знайомий та ніжний голос. Хто це може бути?
На телефон Інни прийшла смс. Вбивця взяв мобільник та прочитав повідомлення:«Кохана,ти де? Чоловік турбується, я бачу. Кохана!». Далі незнайомець почав розв’язувати жінці ноги, потім руки, зняв скотч з рота. Але пов’язку з очей не знімав довго. Допоки Інна не придумала зняти її сама. Як тільки жінка потягнулася руками до очей, вбивця взяв її за руки та сказав: « Зараз ти розкриєш свою справу. Дізнаєшся хто вбивця. Ти готова?»,- і чоловік зняв пов’язку…
- БОЖЕ!!! – крикнула Інна. Вона була шокована і абсолютно не вірила своїм очам, - такого не може бути!
- Пробач, - сказав чоловік.
- Павло, ти жартуєш? Я не вірю тобі!
- Це я вбивав, пробач, але я не міг по-іншому.
- Ні, ти брешеш! – шокована Інна била чоловіка по плечам.
- Це правда. Я хотів, помститися, розумієш. Я не можу забути маму. Мені хотілося вбивати всіх чоловіків, жінок схожих на маму! Я їх ненавиджу!
- Але навіщо ти мене викрав. Ти міг це вдома сказати, - Інна вже не кричала, а плакала. Їй було боляче розуміти, що це дійсно зробив Павло.
- Я не знаю. Вдома ти б не повірила мені. А тут…
- Пробач, але я буду змушена тебе видати. Я не можу посадити за грати невинного.
- Вибач мене. Я не буду більше нікого, ніколи вбивати. Ти ж мене кохаєш, ти не можеш!
- Я повинна. Не можу, але мушу. Я буду намагатися зробити тобі менш жорстоке покарання. Хоча за вбивство дають від 7 до 15 років позбавлення волі. А рахуючи те, що ти вбив не одну людину, а дві…
- Три, - виправив Павло.
- Тим більше! Ти наближаєшся до 10 – 15 років позбавлення волі.
- Мила, ти ж цього не зробиш!
- Зроблю,- Інна встала, взяла телефон у руки і вже почала набирати 102, як Павло підставив ножа Інні під шию і обережно забрав телефон.
- Якщо ти будеш поганою дівчинкою, я буду змушений тебе вбити.
- Ти божевільний? Відпусти!
- Тихо, люба,- лагідно і пошепки казав Павло,- у будь-якому випадку я тебе вб’ю. Я думав ти мене зрозумієш, бо ти моя дружина, кохана, підтримка, але ні… Навпаки, зібралася саджати мене до в’язниці. Так не можна,- він впивав свої руки у волосся Інни і повільно водив ніж біля її шиї.
- Ах ти покидьок! Як я могла жити з таким… У мене навіть слів не має.
- Я тобі завжди казав: «Інно, відкрий очі». Але ти мене не слухала і от до чого це привело.
- Я тільки не розумію, як я цього дійсно не помічала?
- Не знаю. Коли я казав, що буду допізна в бібліотеці, то насправді я вбивав… Ти що навіть не запідозрила мене у зраді, як інші жінки?
- Ні. Я вірила тобі, - сухо відповіла Інна.
- От і все. Настала твоя черга. Знаєш, ти стала дуже схожою на мою матір. А її немає, значить і тебе не буде.
Павло повів Інну до стіни, повернув до себе обличчям, поцілував та… Вистріл! Павло впав нерухомим та закривавленим. Незнайомець підійшов до жінки та представився:
- Я - Деймон, - чоловік протягнув руку Інні, але та стояла, як вкопана і не могла поворухнутися. Деймон щойно вбив її чоловіка, хоч і врятував життя жінки.
- Ви врятували мене, але… Це мій чоловік, - Інна не могла стримати сліз.
- Вибачте, я  не знав. Але ж він збирався Вас вбити. Як таке можливо?
- Це моя провина. Я мала зрозуміти його. Він божевільний, але Павло був єдиним чоловіком, хто мене кохав щиро і до безтями. Як ви дізналися, що тут вбивця?
- Я слідкував за ним. Ваш чоловік вбив мою дружину.
- Перукарку. Я детектив поліції. Розслідувала справу двох, а вже і трьох вбивств. Чоловік сказав, що скоїв ще одне вбивство на передодні.
- Я побачив якогось чоловіка в чорному пальто та рукавичках, що йшов з боку перукарні.  Потім зайшов всередину і, побачивши свою дружину мертвою, викликав поліцію.
- Чому ви не сказали, що були свідком?
- Бо я не бачив самого вбивства. Та я і не був впевненим у тому, що саме цей чоловік вбивця.
- Добре. А як ви зрозуміли, що саме Павло скоїв злочин?
- Я побачив його ненароком, коли йшов додому. Ми живемо в одному будинку. А він виходив у тому ж самому пальто, та у рукавичках.
- Так він часто так ходив. Навіть влітку.
- Я почав вести своє розслідування. Слідкував куди він ходе, коли приходить додому, коли йде з дому. А сьогодні я вийшов на Вас. І врятував життя.
- Дякую. Треба викликати поліцію, - Інна взяла телефон у руки, набрала 102, а потім поміряла пульс свого чоловіка. Він був мертвим. Пуля потрапила йому в голову.

Життєвий урок дав Інні Павло. Він все своє життя казав жінці відкривати очі. І тільки після смерті чоловіка Інна відкрила їх. Можливо, він був її вчителем, і ціною свого та чужого життя зміг навчити Інну жити, не закриваючи очей.

Пройшло пів року. Інна сиділа в своїй кімнаті та перебирала тумбочку Павла. Вона стільки всього побачила… Там були і старі фото Інни та її матері, якісь папірці, незакінчені думки та надії. Та в самому кутку ящика жінка знайшла великий блокнот поряд з яким лежала папка. Вона взяла його до рук та, відкривши, посміхнулася. Ще зовсім юним вів його Павло. Перші вірші, загалом про любов та сподівання. Потім роботи для літературних конкурсів, що на якомусь етапі хлопчика були найважливішим. Потім пару слів про Інну та про її «сліпоту», а далі вірші, які були написані в лікарні. Криваві, темні та бридкі… В папці листи для Інни, а на останній сторінці блокноту - вірш, який був написаний за тиждень до смерті чоловіка. Він ніби відчував близьку загибель…
 
Відкрий очі, серденько,
Подивися в світ,
Відкрий очі, любонько,
Та здійсни політ.

Не лякайся, миленька,
Що тебе схопив,
Я навчаю, зіронька,
Милу запалив.

Знаєш, поки поруч ми
Будемо іти,
Не накриють бідоньки
З чорної пітьми.

Та колись піду і я
Та настануть ночі,
Ти не бійся, любонько,
Просто відкрий очі…

   17 червня 2018 р.
             ЕнДі