Інна та Павло росли. Ось вже настав їх 13 день народження. Як і раніше вони святкували спочатку день народження Павла, потім Інни, а потім їх спільне свято. Тільки вже другий рік поспіль поряд немає мами Павла. Взагалі, він сильно змінився. Закрився у собі і припинив будь-яке спілкування з однолітками. Єдиною людиною, з якою Павло міг поговорити залишалася Інна.  З кожним роком вона ставала все красивішою та ніжнішою. Якщо в дитинстві вона була схожою на хлопця,то зараз - ні. Почали рости груди, талія стала тоншою, а стегна ставали ширшими. Вона змінила і свої хобі. Замість того, щоб грати у футбол з хлопцями, вона йде на фотосесію зі своїми подружками. Сидячи вже не перший раз за столиком у бібліотеці Павло тримав у руках ручку, а на столі лежав клаптик паперу. Це вже був, мабуть, десятий лист для Інни. Можливо, вона колись їх прочитає, посміхнеться і скаже: «Чао!»,- так само, як в дитинстві.
- Привіт. Що робиш? Дай відгадаю! Ти читаєш нову книжку,- підійшла до Павла Інна.
- А ось і не вгадала. Не нову, а стару. Де ти була?
- Фотографувалася з Катею. А що, ти також хотів?
- Ні мені просто цікаво. Покажеш фото?
- Зараз ні. Вони на камері Каті. Та їх там мало. Каті зателефонувала мама і сказала йти швидко додому. І ми встигли зробити лише одну фотографію для мене.
- А скільки фотографій ви зробили для Каті? – допитував Інну Павло.
- Десь 20.
- А тебе це не бентежить? Чому їй зателефонували тільки тоді коли ви почали робити фото для тебе? Це якось дивно.
- Ой, облиш! Павло таке буває.
- Так, але це не вперше. Ти пам’ятаєш, як вона ображала тебе влітку. Тоді ти плакала і тулилася то до мами, то до мене. Відкрий очі! А потім ти, звичайно, її пробачила. Тільки навіщо?
- Бо вона моя подруга. І взагалі, вона попросила пробачення. Все, відчепись! Яка тобі різниця?
- Бо я хвилююся за тебе! – очі Павла заповнилися любов’ю до Інни.
- Хвилюйся за себе. Чао! – вона, як і колись, розвернулася і пішла, махаючи рукою.
Через місяць Інна та Катя сильно посварилися. Подружка перестала спілкуватися з Інною, а потім за її спиною розповідала всім жахливі речі. Катя розтренділа всій школі про те, як у Павла не стало мами. І про те, що тепер він живе разом з Інною та її мамою замість того, щоб жити в інтернаті. Інну це дуже дратувало і ображало. А Павло ледве стримувався, щоб не надерти пику тій дурепі. Потім Катя знову просила вибачення в Інни і та майже її пробачила, але у це втрутився Павло і нарешті, як він думав, відкрив їй очі.
Свої 14 та 15 років Павло й Інна провели разом. Вони майже ні з ким не спілкувалися. Хлопець не міг дозволити Інні довіряти людям. Він бачив де гарні, а де гнилі особи. Інна цього робити не вміла. Та коли дівчині було 16, вона познайомилася з хлопцем на ім’я Віктор. Йому було 19 років. Вони почали зустрічатися і звичайно це не подобалося Павлу. По – перше, ця людина була брехливою і жорстокою. Павло часто слідкував за ним і бачив, що хлопець бреше Інні. Дівчина думає, що вона єдина, але таких «єдиних» у нього було ще п’ятеро. Скільки б хлопець не казав про це Інні, вона все одно йому не вірила.  По – друге, Павло кохав Інну і йому не приємно бачити її в обіймах іншого хлопця. Він завжди карав себе за те, що упускає можливість бути з нею.
Павло сидів у себе в кімнаті і писав Інні листа. Він зберігав кожен і планував у майбутньому подарувати їх дівчині. Цей лист  був особливим.
« Привіт. Я знову пишу тобі листа. Я вже втомився рахувати, тому не знаю, який за рахунком цей лист. Але… Я ніколи цього не писав. Бо дуже боявся. То я був малим і не розумів, що відчуваю. Потім - події з мамою, які не дозволяли мені кохати іншу жінку, окрім неї. Тільки тепер, коли ти з іншим, я зрозумів і дійшов до правди. Я кохаю тебе! Кохав і буду кохати, навіть, якщо ти будеш не моя.»
Це було щире і тепле зізнання. Він ще ніколи не відчував такого потягу до Інни. І що тепер робити Павло не знав.
Вечір. Інна повернулася додому з побачення. Вона сяяла, як зірка на нічному небі.
- Привіт, - звернувся до дівчини Павло.
- Привіт. Сьогодні було просто дуже круто. Віктор подарував мені шоколадку, а потім запропонував сходити у кіно. Звичайно ми пішли і там ми… поцілувалися. Ну не те, щоб раніше такого не було. Ну було, але в щічку, а сьогодні в губи, а ще він сказав вже вкотре, що в мене чарівні та красиві очі, - з захопленням розповідала Інна. Павло посміхався, але очі були сумними і наповнені печаллю та ненавистю.
- Круто. Вітаю, - сухо, але з посмішкою на обличчі сказав Павло. Він не хотів сьогодні розповідати дівчині про те, що бачив вчора. Віктор йшов за руку з якоюсь дівчиною, а потім він так само поцілував і подарував їй шоколадку. Та,можливо, запросив у кіно. Павло знав, що ця сволота -  багата. Його батько - бізнесмен. Мати - колишня фото-модель. А цей Віктор перебирає дівчат, як квасолю. І кожна думає, що витягнула щасливий квиток у щасливе майбутнє.
Через два дні Павло знову побачив Віктора з іншою дівчиною. На цей раз він цілував ту «єдину», як пилосмок. Павло не втримався та вирішив набити Віктору пику. У відповідь він отримав пару кулаків і вони розійшлись з розфарбованими обличчями. Коли хлопець повернувся додому й Інна запитала, що сталося - він промовчав. Єдине, що хлопець їй сказав: «Відкрий очі!». Спочатку дівчина не второпала, але через тиждень все зрозуміла…

Інна вийшла за хлібом у магазин. Вона зателефонувала Віктору, щоб домовитись про наступну зустріч.
- Привіт. Ти зараз можеш говорити? – запитала Інна.
- Ні, вибач. Я… у бабусі в гостях. Ввечері зателефоную, - коротко відповів Віктор.
- Добре. Буду чекати. Цьом, - і дівчина, не прибираючи усмішку з обличчя пішла до магазину.
Завернувши за ріг будинку, Інна побачила те, чого вона найбільше не хотіла побачити в даний момент. Біля магазину з цукерками стояв Віктор і незнайома дівчина. Вони цілувалися так, як Інна і не мріяла. Вона придивилася, щоб упевнитися в тому, що це справді Віктор, а не хтось інший. Забувши про хліб і про те, що не хотіла довго затримуватися на вулиці, бо там холодно, дівчина попрямувала прямо до пари.
- Що це таке? Вікторе! Скажи будь – ласка, що це твій тупий жарт! – кричала Інна на хлопця. Дівчина, яку так солодко цілував Віктор, стояла поряд і, певно, не могла зібрати все до купи:
- Еее… ти все не так зрозуміла… Це моя сестра,- хлопець стояв і штовхав дівчину ліктем. Та ще досі стояла і нічого не розуміла.
- Так! А цілуватися в губи це, напевне, ваша сімейна традиція?! Ні, я не заперечую! Можливо, я багато чого не знаю. У мене ж ніколи не було нормальної, повноцінної родини. Тому, вибач, якщо що. Але, скажу чесно, це вперше я дізнаюсь про такі дивні відносини між братом і сестрою. А може ви і не рідні? Можливо, ти мені просто брешеш?! Бовдур!!! – вона вже почала валувати на всю вулицю, а дівчина поряд, вже второпавши хто така Інна і чому вона кричить, смачно ляснула Віктора по щоці та пішла геть. Не довго думаючи Інна зробила теж саме, показавши на прощання середній палець.
Коли дівчина прийшла додому до неї підбіг Павло, розпитуючи в чому справа. Інна розказала все швидко і без деталей, пригнічуючи почуття смутку і відчаю.
- Певно ти був правий. Знову. Мені так соромно, що тебе не послухала. І тоді з Катею і зараз з Віктором. Чому вони всі мені роблять боляче? Я ж не бажала нікому зла, - в обіймах Павла вона відчувала себе спокійніше.
- Я тобі завжди казав відкривати очі і не довіряти людям. А ти мене ніколи не слухала. І, навіть, зараз. Бо завтра ти знову підеш до школи і почнеш щиро допомагати та підтримувати тих, хто тобі ні в чому, ніколи не допоможе.
- І, що ти пропонуєш мені робити?
- Просто будь твердішою і тоді зробити боляче буде набагато важче,- сказавши це, Павло згадав давно забуте почуття смутку. Він довго не відчував нічого окрім ніжного кохання та абсолютно протилежної ненависті. Він давно не бачить світ яскравим і по-дитячому привабливим. А люди відштовхували його і доводили  Павла до почуття ненависті. І єдина, хто допомагає йому впоратися з цим божевіллям – це Інна. І, навіть, якщо її не буде поряд, почуття любові до неї ніколи не дозволять його серцю повністю згнити у потоці ненависті. Її тіло лежало на руках Павла, і він, як ніколи, відчув теплі і світлі емоції. Він посміхався, таємно, щоб Інна не бачила. І тут, незрозуміло чому, Павло почав говорити. Тихо, ніжно майже пошепки:
- Я кохаю тебе. Вже не перший рік, - він на хвилину замовк в очікуванні відповіді, або якоїсь реакції.
- Що ти сказав? Ти що? Кохаєш мене? Чому ти мовчав? Павло! Пробач мене, прошу. Мені так соромно. Я багато чого тобі наговорила справді поганого і… ти мав право ненавидіти мене. Пробач. Але поки що я не можу тобі сказати те ж саме. Я просто… Вибач, - вона встала і пішла у свою кімнату. Павло залишися один. Йому стало легше. Більше не треба тримати цю таємницю, яка висіла, як тягар всі ці роки.
Увесь місяць Інна та Павло не згадували про той діалог. Дівчина бачила почуття хлопця і відчувала щось дивне у своєму серці кожного дня. І чим далі, тим сильніше те відчуття билося і просилося на волю. Й, нарешті, настав час для зізнання.
- Павло, нам треба поговорити,- зупинила Інна хлопця, коли вони гуляли на вулиці. День тоді був сонячним і спекотним, ідеальним для літа.
- Так, я уважно слухаю.
- Я довго думала і намагалася зрозуміти себе. Це, справді, моє щире рішення і… я впевнена у своїх почуттях. Ти подобаєшся мені. І це кажу не я, а моє серце.
- Я дуже щасливий, що ти дійшла до цього, - Павло узяв дівчину за руку. Емоції переповнювали його і хлопець вперше за декілька років майже повністю забув, що таке  ненавидіти все довкола.
Настав час останнього року у школі. Це завжди важко, і часом ти просто хочеш зникнути на ці місяці пекла. Оскільки Павло був майже відмінником він хотів закінчити школу з золотою медаллю. Інна ж прагнула позбутися тих шестірок по біології та літературі. Біологію вона терпіти не може. Предмет нудний і потребує пильної уваги. А література… Це те, з чим Інна ніколи не мала успіху. Вона просила допомоги у Павла, але сама чудово розуміла, що він не буде завжди поряд. Думаючи про те, куди Інна хоче вступати, та з чим вона зможе пов’язати своє життя, дівчина дійшла висновку, що професія детектива для неї - це білетик у щасливе, а головне цікаве життя у майбутньому. Павло ж найбільше хотів працювати у бібліотеці. Це спокійне місце, де хлопець відчував себе у повній безпеці, і тільки там він міг забути про ненависть до цього світу. Весь рік Інна та Павло старанно готувалися до вступу та ЗНО. Їх стосунки змінилися на 360 градусів і не тому, що вони стали парою, а тому, що підготовка та навчання повністю з’їдало будь – яке бажання спілкуватися. Мати їх не чіпала і намагалася допомогти, коли опускалися руки. Це другі труднощі в їхньому житті. Перша сталася 6 років тому…

- Я так хвилююся. Це останній екзамен і після цього я дізнаюся, чи зможу зв’язати своє життя з професією «Шерлока Холмса», - розповідала про свої почуття Інна. Вона йшла на екзамен з Павлом. Він вже здав, тому спокійно очікував результатів. Інна ж повинна здати останній іспит і після цього дізнатися про подальшу долю.
- Не хвилюйся. Ти впораєшся. Згадай про те, як в дитинстві ти бігала по майданчику і лупою шукала сліди злочину, - Павло посміхнувшись, поцілував дівчину у щоку.
- Фуф… Я готова. Ну, що хлопче, чао! – вона так само, як і в дитинстві махнула рукою і попрямувала до сходів університету. Павло стояв довго, навіть коли вона щезла з виду.

Павло та Інна тепер учні університету! Вони вже готові здобувати нові цікаві знання. Новоспечених студентів майже ніколи не було вдома. Інна завела нові знайомства, а Павло лише впевнився у тому, що бути одному набагато легше і спокійніше. На перервах між парами Інна ходила у кафе з дівчатами. Він ніколи не забував нагадувати Інні відкривати очі. Та вона його рідко слухала.
Ось і сталася перша поразка у стосунках Інни та її подруг. Студентам потрібно було створити проект. У його створенні брали участь групи з чотирьох людей. Дівчата та Інна домовилися робити проект разом, але в кінці кінців створювала проект одна Інна. Вона нічого б їм не сказала, якби не те, що вони навіть не вибачились перед нею. А ще попросили сказати викладачу, що робили проект всі разом. А Інна повинна була роздати слова кожній для презентації. Дівчина не витримала і сказала все, що про них думає. Врешті – решт оцінку отримала одна вона, а її вже колишні подруги отримали по одиниці. Павло знову говорив Інні відкривати очі, а вона його не слухала.

Перша вечірка у студентському житті. Пара вирішила піти туди. Хоча ні Інна, ні Павло не хотіли цього робити. Але для того, щоб не відставати від інших треба було йти та веселитися.
Приміщення, де відбувалася вечірка було темним і все вкрите вогнями. Музика линула звідусіль і навіть серце калатало під її ритм. Багато студентів вже танцювали. Деякі сиділи за столиками і пили для хоробрості, щоб потім затанцювати так, як ще ніхто не танцював. А потім будуть дивитися відео, де вони – зірки вечірки. Але єдине, що кожна така «зірка» буде пам’ятати - це склянки чогось на столі та блювоту в туалеті. Інна та Павло гарно знали це, тому затримуватися тут на довго не планували.
- Я вже хочу танцювати. Може потанцюємо? Що скажеш? – посміхаючись запитала Інна.
- Ти прекрасно знаєш, як я ставлюся до цього. Ти ж не збираєшся повторювати подвиг, наприклад, тієї дівчини, - Павло показав пальцем на вже п’яну довгоногу студентку. Вона стояла посеред танцполу та майже не трималася на ногах. Довкола неї кружляли її подруги, які вже були готові тримати її волосся в туалеті, коли та буде блювати, і хлопці, які також були давно не свіжими огірками.  Інна скривилася та повертіла носом.
- Це не те, що мені потрібно.
- От і добре. Ну що, пішли сядемо у куточок і почекаємо трохи, потім, думаю, підемо.
- Павло, я, напевне, піду потанцюю. Там мої одногрупниці. Я їх знаю, вони нормальні дівчата.
- Добре.
Інна пішла танцювати. Павло довго дивився на те, як танцює тіло Інни. Вона була дуже граціозною, а її рухи нагадували повільні та ніжні рухи кішки. Та от Павло побачив, як на Інну витріщаються хлопці з іншого боку. Спочатку вони просто стояли та дивлячись на неї про щось говорили, але потім один з них пішов до дівчини. Він спочатку щось їй сказав, а потім почав чіпати то за руку, то за талію, то за сідниці. Дівчина відверталася і всім виглядом показувала, що їй це не приємно. Павло не витримавши, підійшов до хлопця. І тут почалася бійка. Хлопці лупцювали один одного то у живіт, то в обличчя, то в спину. Дівчата кричали. Інна намагалася вмовити Павла не битися і залишити хлопця у спокої. Врешті решт Павло та той хлопець потрапили до лікарні. З достатньо тяжкими травмами. Цю вечірку Інна та Павло запам’ятають на довго.

Хлопець лежав у лікарні два тижні. За цей час він встиг і поспати і відпочити так, що ліжко іноді відвертало від себе. Павло відчував сильний порив ненависті. Він хотів кричати та бити всіх довкола, але тільки Інна не викликала в нього це бажання. Їжа, яку приносили з їдальні була гидкою та абсолютно не смачної. Вона нагадувала те, як Павло будучи малим,  їздив у дитячий табір, коли йому було 8. Ті три тижні були найгіршими до 11 років. Потім життя змінилося…
Дні у лікарні проходили нудно та тягнулися мов резина. Павло перечитавши всі книги, згадав про своє давнє хобі. Колись він дуже любив писати вірші. Хлопчик навіть приймав учать у конкурсах. Він дістав папір та ручку. Вмостившись зручніше, Павло почав римувати. Спочатку нічого не виходило, він ніби розучився це робити. Але потім, коли хлопець згадав про те, як ненавидить цей світ, а особливо людей, слова полилися самі по собі. Перший вірш був темним та бридким, як і всі інші:

Брудний одяг, на стінах кров,      
Це помста, довкола вогонь.          
Я повчаю – повчаю всіх,                  
Що цей світ не для благих втіх.
Мої руки дістануть очей
Та не впустять щасливих ночей,
Ти відчуєш, як серце співа,
Моя думка тебе забира.

Різке полегшення настало на душі Павла. Він написав на папері те, про що думав. Вже стільки років пройшло від того трагічного дня, коли вбили матір Павла. І відтоді він ні на хвилину не забував про ненависть. Та, як тільки Павло написав вірша, йому знову стало легше.
Інна дуже часто ходила до Павла.  Ще б пак! Дівчина почала помічати зміни в поведінці хлопця, але потім заспокоїлися, бо Павло знову став таким, яким він був до цього. Хлопець і сам відчував, що щось змінюється. То він відчував пекельне бажання нагримати на всіх і навіть на Інну, то він хотів обійняти весь світ, посміхаючись від щастя. Але це бажання прокидалося у Павла дуже рідко. Зазвичай він, як і завжди тихо, ненавидів світ та нестерпне життя в ньому.
Новий вірш Павло написав прокинувшись пізно вночі. Йому наснився сон, що він повернувся знову в той жахливий день, коли побачив у коробці голову матері. Хлопець прокинувшись, ударив кулаком по столу, і взяв записник до рук. Нові строки лилися так само легко, як і колись давно. Коли писав вірші про Інну, маму та природу. А тепер про кров і біль:

Твоя кров буде річкою литись
Поки руки лежать в самоті,
Я дозволю до Бога молитись,
Все одно тебе вже не спасти!
Сон та спокій покинули тіло,
Через кров та нудоту пройшли,
Не врятують мотузка на мило,
Прошу, в пекло зі мною пішли!

Павло знову відчув легкість і швидко заснув. На ранок він сховав записник у ящик, щоб ніхто не міг його взяти та прочитати все те, що написав хлопець. Це були дуже особисті речі, і Павло просто не хотів, щоб хтось крім нього читав ці вірші.
Інна прийшла зранку. Сьогодні у неї перший день сесії. Павло свою здасть потім. До палати зайшла дівчина зі зібраним волоссям у високий хвостик, трохи намальованими віями та в звичайних джинсах та футболці:
- Привіт, Павло,- привіталася з хлопцем Інна.
- Привіт. Я бачу ти готова до іспитів,- Павло посміхнувся.
- Як бачиш. Я вчора увесь вечір сиділа і готувалася. А зранку заїхала до тебе, бо не можу тебе залишити.
- Це було не обов’язково. Але мені приємно, - Павло потягнувся до дівчини, щоб поцілувати її. Їх губи поєдналися в один солодкий та довгий поцілунок. На секунду пара забула про всі негаразди і проблеми. Та до палати зайшов лікар, він був трохи шокований, бо не кожного ранку можна побачити в палаті пару, що цілується:
- Я вибачаюсь, але у цього молодого чоловіка зараз по плану обстеження, тому ви повинні, міледі, покинути палату,- з насмішкою звернувся лікар до пари.
- Вибачте, я вже йду. Бувай,- Інна послала повітряний поцілунок Павлу. Вона вийшла з лікарні та попрямувала на зупинку.
В обід Павло довго не міг заснути. У лікарні він почав спати і в ночі, і в обід. Та сьогодні чомусь не виходило. Натомість хлопець почав мимоволі римувати новий вірш:

Люди – непотріб м’ясний,      
Кожен із них – жорсткий, 
Пиявкою ляжу на вас       
Та й уб’ю враз.   
Коляться руки мої,
Ніж тримаю в пітьмі,
"Ненавиджу!", - кричу я до вас,
Та бью всіх в останній раз!
                       
Легкість. Знову на серці Павла з’явилося це прекрасне відчуття. Він одразу заснув. Але тоді йому наснився дуже страшний та дивний, немов віщий сон…