Пройшов не один рік, як Павло та Інна закінчили навчання. Після випуску вони, знайшовши роботу, працювали до першої своєї відпустки, а потім поїхали на Закарпаття. Там закохані пробули два тижні. І саме там сталося те, чого так чекала Інна. Пара стояла на вершині Говерли. Вони підіймалися туди дуже довго. Ноги нили та відмовлялися йти наверх. Але Павло йшов туди не просто так. Вже стоячи на вершині і дивлячись униз, Павло промовив:
- Інно, я довго думав і вирішив що це найкращий час, - він видохнув і почав тихо, не поспішаючи говорити. – Ти знаєш, я тебе дуже сильно кохаю. І просто хочу, щоб ти була зі мною назавжди. Інно, ти вийдеш за мене? – Павло дістав з під куртки каблучку і простягнув до Інни.
- Так! Я згодна! – дівчина стояла і дивилася, як її наречений одягає їй каблучку. Потім вона обійняла та поцілувала його. 
Весь час, що залишився для відпочинку в Карпатах, молоді  вирішили провести плануючи весілля. Однозначно вони не хотіли бачити багато непотрібних людей у цей дуже важливий момент. Тому запросили тільки найрідніших та найближчих. Павло так хотів, щоб його мати теж була поряд та він вже не вірив у чудеса, бо вони існують тільки в дитинстві, а воно пішло разом із мамою кудись далеко – далеко. Шкода …

Весілля пройшло в теплій та сімейній обстановці. Всі посміхалися і раділи життю. Інна вперше відчула відповідальність за життя Павла. Коли вони танцювали дівчина обійняла свого тепер вже чоловіка, як ніколи. Він для неї єдиний рідний хлопець й Інна впевнена, що Павло ніколи її не кине і не зрадить, як і вона його.

Після весілля новоспечена сім’я повернулася у Полтаву. У рідному місті дихається набагато легше. Інна боялася, що побут почне гризти її. Раніше вони з Павлом непогано поралися, але тепер хлопець міг сказати, що вона його дружина і віднині тільки вона повинна прасувати, готувати, прати і подібне. Але професія, яку обрала Інна не дозволяла багато часу приділяти хатнім справам. Павло працював бібліотекарем, і це йому дуже подобалось. Інколи, коли в Інни були дуже важкі справи, він допомагав їй, шукав різну інформацію та залюбки вислуховував довгі розповіді дружини про можливих злочинців. Він не хотів, щоб якась справа не була доведена до кінця. Бо він знав, як це жити, коли ти не знаєш вбивцю твоєї матері. Злочинця так і не знайшли та Павло був впевнений, що і не шукали… 
Чоловік спокійно та тихо працював у бібліотеці. Він міг годинами сидіти і чекати на нових відвідувачів, а потім, побачивши на горизонті читача, біг до нього для того, щоб допомогти у чомусь. Бували дні коли ніхто не заходив до храму книг, і тоді єдине, що залишалося Павлу - це сидіти та читати, писати, щось своє. Молодий чоловік найбільше боявся залишатися наодинці зі своїми думками. Бо вони знову повертали його до спогадів про маму та до того, як він ненавидить цей світ.
Увечері, коли пара  поверталася додому після виснажливого дня, кожен розповідав щось цікавеньке. Звичайно в Інни історії були набагато яскравішими, Павло ж загалом тільки слухав.
Ось в один з таких вечорів пара сиділа на кухні за вечерею та обговорювала все що наболіло:
- Я скоро з’їду з глузду, - розповідала чоловікові Інна. -  Замість того, щоб доручити мені реально круту та цікаву справу, мені дають діло з пограбуванням оселі старої бабусі. Невже я настільки поганий детектив?!
- Ні. Я думаю, що вони ще просто не розгледіли твого потенціалу. А він у тебе є, - сказавши це, Павло підхопив Інну на руки і поцілував, кружляючи її, як маленьку дівчинку на каруселі.
- Все, я зрозуміла. То ти сьогодні перечитав ті сльозливі романтичні історії у бібліотеці, що аж мене закрутив.  Знову мало людей?
- Так. Невже ніхто не хоче більше читати в цьому світі?
- Просто та література, яка є у бібліотеці мало кого цікавить. Ось, наприклад, у вас є «Воно» Стівена Кінга?
- Ні. Але є багато іншого і цікавого. Поезія і подібне.
- Любий, не забувай, що зараз не обов’язково йти до бібліотеки чи книжкового магазину аби прочитати якусь книгу чи вірш. Інтернет – допомога для всіх! І навіть для такого старомодного, як ти, - Інна весело посміхнулася і здавалося ніби вона скаже «чао», як і колись. Та натомість молода жінка прийнялася мити посуд. Павло довго сидів і мовчки дивився на неї. Інна щось розповідала, але чоловік чув все через слово. Іноді така тиша пригнічувала Інну і вона питала чи чує він її. Павло тільки угукав і дивився на неї далі. Здавалося, що він ніколи її не розлюбить…

Дивні почуття вирували на серці Інни. Вона вже йшла додому з роботи. Сьогодні їй вперше доручили важку та дуже серйозну справу. Вона повинна була розслідувати діло ніби самогубства 15–річного хлопця. Справа в тому, що рис типового самогубства немає. Можливо, він був нещасним гравцем у гру смерті, і вона повинна була довести, або спростувати це. Молода жінка розуміла, що радіти не потрібно, але відчуття важливості переповнювало груди Інни. 
Перше з чого почала детектив це було, як завжди, перевірка паперів та дуже детальне їх вивчення. Вона дізналася багато цікавого і абсолютно несхожого на те, що хлопець міг скоїти самогубство. Жив він щасливим і по-справжньому крутим життям. Було багато друзів і жодного ворога. Інна думала, що причина у нерозділеному коханні, але ніхто йому не подобався. Принаймні так казали його родина, друзі та знайомі. Вдома не було жодних проблем. Батьки його любили та оберігали від бід. Але на жаль їх турбота не зберегла життя юнаку. Мати абсолютно не вірить у те, що хлопець - самогубця. Та й Інна теж переставала в це вірити.
Через декілька днів жінка – детектив вже бігла на роботу з певними висновками. Вона зайшла у відділ і, побачивши головного детектива, побігла до нього.
- Степане Григоровичу, я розібралася зі справою того хлопця.
- Якого? – зі здивуванням запитав детектив.
- Ну того, що «скоїв самогубство».
- Розказуй.
- Почну з того, що переглянувши його справу, я не побачила нічого, що могло дати мені повноваження вважати це самогубством. У хлопця не було жодних підстав це зробити. Те, що його знайшли з порізаними венами у себе в кімнаті це не є самогубством. Я дізналася, що хлопець на ім’я Антон написав Богдану(самогубці) щодо продажу телефону. На той момент Богдан хотів назбирати грошей, щоб купити нову камеру, бо любив фотографувати. Тоді він і розмістив на сайті куплі /продажі оголошення про продаж телефону. Якийсь Антон зацікавився цією інформацією, і запропонував зустрітися вдома у  Богдана. Той погодився. Далі ми провели розслідування в будинку хлопця і побачили відбитки пальців цього Антона на ножі. З показань сусідів я зрозуміла, що було чутно дивні та гучні звуки з квартири Богдана. А деякі навіть казали, що чули сильний плач. Зрештою, я не хочу, щоб це діло закривали і ставили крапку на ньому, бо я впевнена, що це не просто самогубство.
- А що тоді? І доведіть свою теорію до кінця.
- Я думаю, що Антон хотів пограбувати Богданів дім. Зачекати поки хлопець принесе телефон і скоїти злочин. Він певно хотів зробити все тихо. Сплавити Богдана на кухню чи ще кудись, перед цим дізнавшись де знаходяться гроші в його домі. Так часто роблять аферисти. Під маскою доброї бесіди запитують ту інформацію, яка потрібна їм для подальших дій. Так і Антон, певно розповів де ховають гроші його батьки, і таким чином Богдан теж захотів поділитися подібною інформацією. Але, щось пішло не по плану. Можливо, хтось завадив. Та згодом, мабуть, сталася бійка у якій і загинув Богдан. Може Антон, взявши ножа, ненароком зачепив руку хлопця і порізав вену, а потім зрозумівши, що Богдан непритомніє і, певно, помирає, вирішив зробити так, щоб це виглядало як самогубство.
- Цікаво слухати нісенітниці молодих і по - справжньому дурних новачків. Хвалю за вигадку. Історія прямо, щоб фільм знімати.
- Але це дійсно так.
- Звичайно…,- детектив посміхнувся, похитав головою і пішов.
Згодом закінчивши цю справу все вийшло саме так, як казала Інна. Але це було потім…
Вечір. Сьогодні Інна та Павло вихідні. Завтра на роботу йти було не потрібно, тому вони разом вирішили подивитися «х-фактор». Вони відкрили ароматну пачку чіпсів «Lays» зі смаком краба і почали куштувати її:
- Круто…, - сказала Інна. Щойно показували виступ одного з учасників. Жінка відчула легкий вітерець по рукам та густий туман мурах, які покрили її тіло. 
- Так. Дівчина заспівала гарно. Знаєш, а моя мама гарно співала. Я пам’ятаю, як перед сном вона сиділа поряд зі мною. Вкривала мене теплим простирадлом, і починала співати тиху і спокійну пісеньку. «Ой ходить сон…», - наспівав Павло.
- Так моя мама теж це робила, але рідко. Завжди казала, що не вміє співати.
Дзвінок у двері. Потім стук і мертва тиша. Інна вимкнула телевізор і пішла за чоловіком до дверей. Павло подивився у вічко та нікого не побачив. Він вирішив відкрити двері і подивитися що там таке. І ось почуття дежавю. Павло ніби все це бачив. Тільки тоді він був малим хлопчиком, а зараз дорослий чоловік, який так само, як і колись боїться, бо знає який буде кінець. На килимку лежав конверт. Маленький і тоненький. Павло, взявши його, швидко зачинив двері і подивившись на Інну, зрозумів, що вона перелякана не на жарт:
- Павло, що це? – з тривогою запитала Інна.
- Я не знаю, люба,- чоловік почав відкривати конверт і… Від побаченого волосся ставало дибки.
У конверті лежали фото. 13 штук. Павло взяв до рук першу фотографію. На ній була зображена його мати в момент, коли її тільки зв’язали. Вона плакала і було видно, що боролася зі своїм вбивцею. На наступних фотографіях було зображено поетапне знущання над мамою Павла. Чоловік не міг дивитися на це спокійно і врівноважено. Він плакав від кожного фото, а Інна закривала обличчя руками. Та на останній фотографії було видно все. Весь кінцевий результат від якого, навіть детектив, не міг нормально себе почувати. Павло згадав усе. Руки, ноги і все тіло трясло не по-дитячому. Інна сходила на кухню за водою і заспокійливим. Чоловік випив все, що йому принесла жінка, але легше не стало. 13 років тому він відчував теж саме, що і зараз. Тоді йому допоміг впоратись з біллю час, а зараз…