Мороз

Віталій Жох

Неначе старець сивий Своїми кроками холодними Сповз на земленьку білую Мороз віковий Повітряними і невидимими рухами Заповзає він в усі можливі шпаринки і закутки Мертвим дотиком торкається усього І своїм поважним „Я” Наповнює усе І з незрівнянним талантом Пікассо чи Ван Гога Да Вінчі чи Мікеланджело Тихим пензлем Та білою палітрою Ставить печаті своєї руки Він сповнює собою наше буття Крижаними руками окутує нас Цілує нас своїми синіми губами Залазить у наше єство Незміримою цікавістю Випитує хто ж ми насправді З його невідворотним приходом Вода перестає бути живою Трава перестає бути зеленою Дерева стають химерами А небо своїм сивим поглядом У змові із старцем Своїми незміримими легенями Надуває на життя Ореол назвіданості та розпачу

2021-01-16 22:49:45

Інші вірші поета

Сумні реалії нашого життя Лицар Співці безсмертних од Скільки ми знаєм

Інші поети

Еліна Сірик

@eliksir

Володимир Мельник

@MelnykW

Zinzee Noel

@undiscoveredflower

Схожі вірші

Всі

Я і ніч

Анастасія

Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.

105

12403

Хай буде так

Юлія Богута

«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.

4878