Вірші
Колгосп нашого часу
Все так змінилось
Аж дивно стало
Як нас у клітки
Усіх загнали
Ніби під куполом ми опинились
Вже і не дихаєм, і не живем
Молимось ми лише про пощаду
Щоб все це минулось,
Щоб все це пройшло
Ми ж просто дурні
Придворні блазні
Для королів що на горі
Служимо їм
Танцюєм, співаєм
Й щастя нового вже ми не зазнаєм
0
0
316
Лицар
Лицар доблесті і честі
У наший день уже дивак
Всі мають крила й каплю лесті
Не треба їм чужих принад
Думки тепер лише лукаві
Як подих змія з під землі
Шукають мрію доброчесті
Та тонуть у холодній млі
У морі тихої години
Де хвилі розтинають біль
А ти все мучишся у горі
Мов сурми клич новий прибій
Байдужа злість
Бездумний страх
Та дикі крики самоти
Атланта давнього вбивають
Його хоробрість відбирають
У крихтах пізньої пори
0
0
290
Крізь вогні канонад
Крізь вогні канонад
У холодних окопах
Захищають Вкраїну
Нащадки героїв
Нащадки Бандери
Петлюри, Мазепи
Нащадки Богдана
І князів-королів
Вони волю і душу
Кладуть за наш дім
В бородьбу без вагання
Крізь втрати страждання
До Волі бажання
В самоті проклинання
Крізь муки зітхання
До щастя й кохання
Крізь вогні канонад
У холодних окопах
Захащають Вкраїну
Людськії сини
Скільки вже полягло
Скільки втрат понесли
А скільки ще поляже?
За мирниє небо
І тиху годину
За свою дівчину
За нашу Країну
На теренех сходу
Де стоять терикони
Де грім є гарматний
І постріл чужий
Захищають герої
Нашу мати-Вкраїну
Від злої напасті
Проклятой орди.
0
0
305
Співці безсмертних од
Співці безсмертних од
Розстріляні катами
Червоної тюрми
Забутої світами
Хто у підвалинах Москви
Хто в казематах Колими
Пропав...
Назавжди і на віки
За що?
За право лиш творити!
1
0
261
Скільки ми знаєм
Скільки ми знаєм
історій людей
Що блукають по світу
крізь ноти ночей
Вони знають все,
І водночас нічого
Щукають все те,
Що дістати не зможуть
Пошуки щастя ,
Світла, добра
Приводять до смерті,
Крихти зерна
Щукаючи правди
Є ницість одна
Щукаючи долі
Лиш крапля вина
Тай бродять по світу
У сяйві зірок
Знаходячи тугу
У тіні турбот
0
0
265
Мороз
Неначе старець сивий
Своїми кроками холодними
Сповз на земленьку білую
Мороз віковий
Повітряними і невидимими рухами
Заповзає він в усі
можливі шпаринки і закутки
Мертвим дотиком торкається усього
І своїм поважним „Я”
Наповнює усе
І з незрівнянним талантом
Пікассо чи Ван Гога
Да Вінчі чи Мікеланджело
Тихим пензлем
Та білою палітрою
Ставить печаті своєї руки
Він сповнює собою наше буття
Крижаними руками окутує нас
Цілує нас своїми синіми губами
Залазить у наше єство
Незміримою цікавістю
Випитує хто ж ми насправді
З його невідворотним приходом
Вода перестає бути живою
Трава перестає бути зеленою
Дерева стають химерами
А небо своїм сивим поглядом
У змові із старцем
Своїми незміримими легенями
Надуває на життя
Ореол назвіданості та розпачу
2
0
298
Сумні реалії нашого життя
Увесь світ змінюється, ба більше
Він уже змінився
Люди неначе щурі,
Є загнані в клітку
Сидять по домах,
Боячись щось сказати
Балом вже правим не ми
А на горі депутати
Вирішують, так чи не так
Нам про життя набрехати
Ми вже ніхто
Людьми важко назвати
Боїмось говорити
Боїмось і мовчати
Ставлять всіх на коліна
Щоб в пута загнати
Щоб ми не ходили
І тихо вмирали
1
0
349
