Вчора опівночі мешканці прибуткового будинку то-вариства «Голіаф», що на Семенівської вулиці, про-кинулися через невідомий звук за вiкном. Я припус-тив, що це падіння якогось важкого предмета, після чого пролунало протяжне виття. Я після цього звуку, за вікном здригнувся і довго не зміг заснути.

Настав мій перший ранок у цьому будинку. Давайте пригадаємо що було раніше до того, як я тут оселив-ся: мене купили на ярмарцi у якогось старого дідуся за дрібні кошти. Мені тоді було лише три місяцi. Привезли мене до дому, що на Семенівської вулиці і думали як назвати. Були подібні прізвиська, ось скажемо «Йорж», «Барбос», «Крокс». «Ну, то-бі сподобається такi імена? – Навряд чи. Тож назва-ли Стіффом. Ніхто не заперечував, так і пристало воно до мене». – промовив пес і повиляв хвости-ком.

«Стіфф, твій сніданок чекає тебе». – cказала дружи-на Льюїса з кухні. «Здається мене звуть» – сказав Стіфф (собака) і помчав до кухні.

Ось моя тепер сім'я: суворий господар Льюїс та його дружина Альбі, та доця Андора від першого шлюбу, вони працюють вдома на комп'ютерах, завжди вони були зайняті своїми справами, а їхня доця не любить ходити до школи та пропускає навчання.

Якраз час iти на прогулянку у парк. Гуляти біля па-м'ятника «Леніна» дуже подобається. Там прогулю-ється багато собак таких як я. Господар Льюїс ві-дійшов на пару хвилин, покурити йому стало зле. Він ледве - ледве дійшов до мене і сів поруч. Коли ми повернулися додому, на нас чекали Альба та Ан-дора, які були зовсім не налаштовані до вислухову-ваня того, що з Льюїсом щось не гаразд.

«Завтра день народження у твоєї бабусі, я беру від-пустку. Потрібно вирішити питання про собаку, ко-му зможемо відати на деякий час пса. Він не зможе поїхати з нами, бо в Австрії не такi зими як у нас». – промовила Альбі і була готова їхати.

Льюїс потиснув плечами. Я не зовсім розумів чому не можна взяти собаку, хотілось погратися знею у снігу, а щодо погодних умов, то у нас не краще». – подумав про себе та все-таки вирішив сказати.

«Залишимо ми тебе на сусідів, недалеко від нашого будинку».

Це був чудовий будинок напроти. На вул. Семенів-ській, але її так зараз не називають, цю вулицю пе-рейменували на Олександрівську. Отож, залишили мене на сусідів- це були хороші люди. Та вже увече-рі сусiди переглядали новини і погоду по телевізо-ру.

У західних та північних областях місцями неве-ликий мокрий сніг та дощ, на решті території без опадів. У центральнiй частині та в Карпатах на до-рогах місцями ожеледиця. Вітер переважно півден-но-східний, 3-8 м/с. Температура вдень 2-7° тепла; у центральних областях та в Карпатах 0-2° тепла. На-ступного ранку я захворів. Вікно у вітальні було від-чинене і я дуже змерз. Рідні старались приїхати яко-мога швидше, наступний рейс додому був лише че-рез три доби. Тож скоротилась відпустка, яка по-винна бути два тижні. Ніхто не образився, всі розу-міли, що таке могло статися.

У місті Черкаси тоді не було таких ветклінік для ме-не. Нас запрошували їxати в саму столицю. Коштів не вистачало на те, щоб виїхати всією родиною, але ми з господарем вирішили спробувати вибратися до Києва. Зібрали речі та вирушили до вокзалу. Нам з Льюїсом вдалось взяти квитки на потяг. Ми виїхали з Черкас пізно ввечері. Наше місце у вагоні було під номером «7». Це була нижня полиці. Ми швидко пе-ретнули дамбу і тримали прямий маршрут на столи-цю. Альбі та старша донька Андра залишилися вдо-ма поратися по господарству. В дорозі все було спо-кійно. Коли вийшли на перон, на годиннику було вже десь о пів на одинадцяту вечора.

Наш потяг приїхав на колію на 23 хвилини пізніше. Лікарня ще працювала. Нас направили в кабінет No18, піднялись ми на другий поверх, там хворих собак було багато. Ми були в черзі двадцять сьоми-ми. Черга просувалась досить швидко. І ось ми за-йшли до лікаря.

«Добрий вечір, лікарю. У нас проблема з собакою. Ми пса залишали в друзів по дому та поїхали до ро-дичів. Не минуло і тижня зателефонували друзі і по-відомили, що захворіла наша собака». – промовив мій господар втомлено після дороги.

«Зараз огляну. Вчасно давали снідати? На прогулян-ку випускали». – спитав нас лікар у білому халаті.

«Так, я все вчасно робив, може, відходив на де-який час, та не додивився». – Льюїс промовив.

«Я все зрозумів і даю довідку по 30.12. Собака ваша на лікарняному, то без нагальної причини не вигу-люйте, щоб хвороба не перейшла у гостру форму. Можете прийти у вівторок для повторної перевірки, коли немає пацієнтів». – сказав лікар і відпустив нас.

А би ми знали що це за хвороба на справді. Ми піш-ли розчаровані і запізнилися на останній нічний по-тяг. В транспорт з тваринами не пускали – це не так, як в Черкасах, то ми пішли пішки. Я все роздивляв-ся з відкритим ротом пускаючи слини. Альбі і Андо-ра скуплялися, до Новорічних свят, замовили ялин-ку, гірлянди, кульки. А ми все продовжували йти. Почалася злива, я намок і, коли мій господар поба-чив це, він вмить скинув своє тепле пальто та накрив мене ним.

Я ж заскиглив від того, що він зробив для мене. Слава Богу, що ми знайшли де переночувати. Буди-нок був, невеликий - двохповерховий. Ну все ж це краще, ніж на вулицi чи на вокзалi. Ми заплатили за одну ніч i на ранок з’їхали. Дуже хотілося вже додо-му, до близьких, а ще більше скуштувати новоріч-них страв, але медичний огляд у вівторок припадає на 30.12. Ми вирішили залишитися ще до вівторка, вже й рідних повідоми