Я виріс. Мені вже шість місяців, тоді було тільки три. На той час мені зробили три щеплення, точніше вакцинацію, вже бігаю як скажений по будинку. Вдало прoїхали через усе місто, останню вакцинацію зробили в нашій області.

Зустрічаємся на тому місці з усіма собачками. У ранці я захотів досхочу нагулятися. Ми прийшли на нашу галя-вину в парк. I до нас підійшов чоловік, у якого поряд не було собаки. Льюїс став знайомитися з тим дядьком. Того незнайомця звати Франческ, він з Мадрида, приїхав пожити з бабусею Айлою Каземирiвною та відзначити її день народження. «Вмене теж було собака шпіц дiвчин-ка, раптово серце зупинилось не знаю з яких причин». – промовив Франческ витираючи сльози.«Неприємно зди-вований, а мого пса звати Стiфф напередодні зробили ва-кцинацiю, то може м’ячик покидаєм?» – відповівши Льюїс дав м’яча Франческу.

M’ячик тепер кидали вже обоє. Вже ми пішли додому, новий наш друг пiшов до бабусі. Наші дівчата вже вечерю приготували. Та нам хтось подзвонив - це Франческ, вiн був схвильований, це було чутно по розмові. Ми не стали роздумувати, кинули слухавку та вмить помчали до ньо-го. Ми зайшли у відчиненні двері, там лежала рідна бабу-ся Айла Каземирiвна.

«Що з нею сталось?» – ми спитали Франческа.

У нього сльози потекли рікою i він вмить став блiдим.

«Імовірніше це - тромб порушення кровотоку. Бабу-ся вела малорухливий спосіб життя, її вiк цьому пiдвер-джує». Франческ тривожно промовив та поправив свій піджак.

Коли пiшла на небо бабуся Франческа - це нам здавалось страшним сном, але вона скаржилася що болить сердце. Їй було 87 років, а роки своє взяли.

«Так чого ви так довго, швидко за стіл, вечеря чекає!» поспішно сказала дружина Люїса і не зовсім твердо дода-ла. «Можеш запросити, нового друга. Ну якщо сам хо-чеш?» Вечеряти Франческ сiв з родиною Льюїca. Увечері вирішив Франческ вигуляти нашого пса Стіффа.

Але так мене ніхто не повернув господарям. Прокинув-шись в нового друга на лiжку, я тихо вискочив з хати та пiшов до своїх рідних.

Господар Льюїс, коли зрозумів що немає кого вигулюва-ти, спершу не дивувався, потім зрозумів що в нього ви-крали собаку, яку він ще пам’ятає з ярмарку. Франчекс вмить і за Стіффом, та по дорозі не помітив бордюру, спі-ткнувся та впав. Я по тій дорозi якраз йшов до Льюїса, там i знайшли один oдного. Після цього випадку ми за-йшли у відчинені двері до Франческa. Льюїс хотiв повер-нути собаку i спокійно поговорити.

«Я знаю за чим ти прийшов, але я дуже собаку хотів». Франческ різко сказав та стукнув кулаком по стіні.

Навiть не розпочалась розмова мiж ними. Моєму госпо-дареві стало різко погано, викликали швидку. Не було бажання дізнатись що з чоловіком Альбi. Вечоріло. Пройшло два тижні, родина Льюїса заходила до Франче-ска, але двері були замкнені.

Франческ все-таки викрав собаку i ховався у іншому рай-оні біля запасного виходу кафе «Японський городовий», а у день підробляв вантажником у супермаркеті.

Але сьогодні було зовсім інакше. Закінчилася зміна останнього кухаря. Кухар зачиняв двері і почув якісь ска-вчання. Це був безпритульний пес Чершов. Франческ на-казав мовчати, кухар спустився і побачив нас, а не пса Чершова. Франческ благав кухаря переночувати у кафе, бо ми заблукали. Нам дозволили зайти, але щоб про це нiхто не знав, бо охоронець спить. Та було помітно що ми голодні. Нам дали перекусити.

Та тепер я шкодую що втік з Франческом. Франческ ліг спати і приснився сон йому. Тоді він смикнувся і вмить прокинувся. Наступив ранок, я з Франческом збирав речі і він думав з'їхати з цього міста.

Бачили Льюїса на перонi. Вже прооперований Льюїс про-водив рiдних, на потяг, а ми пiдiйшли до нього. Так пос-тарів сивина на потилиці, тремтячi руки. Знайшли зави-сокий цукор в крові, дiагноз: цукровий діабет. Про курін-ня зовсім забути треба, бо це лише ускладнення для орга-нізму.

«Ти мені не потрібний був, я забрав тебе від поганої лю-дини». Сказав наступні слова Франческ.

Льюїс був не спроможний взяти до себе. I Франческ вiд-пускає повідець i кидає мене на самотi. Що менi робити?