Наступного дня Меліса помітила,що загубила свою сережку.Тож після уроків вона рушила на пошуки.
 В день поле,де відбулася минула подія,виглядало геть занедбаним і немов мертвим,і як би сказав злочинець – чудове місце,щоб залишити труп.
  Аж мурашки  пробіглися по тілу дівчини від такої думки.
  Вона трусонула себе і припала до землі.Правда пошуки минули безуспішно.Пішла до річки, де того вечора зцілювала свою душу,щоб повернутися додому в нормальному стані і не викликати різноманітних питань по типу: "що сталося?","все добре?","в тебе неприємності?", і тому подібне.
   Але й там її спідкала така ж доля.Від відчуття безпорадності царапнула свої руки, сподіваючись  заспокоїтися.
Проте це не принесло їй бажанного спокою.
  Із змученим обличчям дівчина поверталася додому.Та дорогою примітила старий будинок,що знаходився аж на краю поля.Спочатку вона вирішила не звертати уваги і йти далі,але в ній виникло дивне бажання відвідати його,неначе там вона знайде щось варте її уваги.Таке ж відчуття засіло в ній і в школі,через те що сьогодні на неї ніхто не звертав увагу,–уроки та перерви минули без кпинів.
    Тиша – хороша річ, але в цьому випадку вона викликає  відчуття небезпеки,яка,можливо, чекає на неї в середині із нетерпінням.
–Заспокойся,–видихнула дівчина й потягнула ручку дверей на себе.
Поки Меліса обстежувала приміщення,підлога будинку страшно рипіла.
  Маленька звичайна кухня:стіл без скатертини, шафки з посудиною та якимись продуктами давньої якості,іржавий кран.Дівчина підійшла до вікна,але товстий шар пилу завадив розгледіти двір,а біля нього стояла ваза.Вона витерла її рукавом.Візерунок вражав  різноманітним спектром кольорів та ліній,що нагадували східний стилі.Дивно,але зовсім не схоже,що така,безумовно, дорога річ може знаходитися в такому провінційному будинку,котрий вже давно кричав про реставрацію.
  Раптом з вулиці долинув дивний звук,котрий сполохав її.Вона присіла за кріслом і затамовувала подих.
  Зарипіла підлога.Меліса прикрила долонею рот,щоб випадково не видати якийсь звук.Тим часом цікавість поглинала її мозок.
   Меліса сковтнула і повільно вилізла із свого укриття.Одним оком вона помітила якогось чоловіка в старому піджаку та штанах, котрий за секунду зник в наступній кімнаті.
  Дівчина зловила мить і вискочила з будинку,третім оком відчуваючи очі незнайомця.
   Коли вже  була за межами поля,то усвідомила,що її  телефон  зараз на підвіконнику.
  Повертатися Мелісі дуже не хотілося, але  та знала,якщо не піде,то залишиться надовго без нього,адже новий їй не куплять та й хто?
   Дівчина взяла камінь у руку й увійшла до середини.За столом сидів чоловік.Він кинув на неї байдужий погляд, нічого не сказавши.Меліса повільно підійшла до вікна й забрала телефон,а потім швидко вибігла.Чоловік так і продовжував сидіти,бо жодного скрипу вона так і не почула,а двері залишалися відкритими.
–Що ти робиш?–питала себе дівчина,крокуючи назад.Вона метнула оком по кімнаті і зупинилась на своєму взутті.Її
тремтливий голос видав:–Вибачте.
  На це чоловік нічого не відповів.
Встав і налив собі води в брудний стакан та залпом спрожнив його.
Меліса огиднулася.
–Звали,–пустив хриплий голос той.
–І це все?–щиро здивувалася вона.
Незнайомець привідкрив рот,але швидко закрив його,наче боявся видати якісь емоції,що ховались в середині.
  Меліса сіла за інший бік стола,поклавши руки одну на одну,як першокласник.
–Ви могли хоча б спитати,що я тут забула?–підняла брови та.
  Але нічого крім тиші у відповідь не отримала.
–Не ввічливо ігнорувати,–
обурилася дівчини,смикнувши головою вбік.
–Йди собі краще,–проказав той і знову втупився у стіну.
  Меліса з коса глянула на того,їй явно не сподобалося таке ставлення.Вона покинула його,а, виходячи,гримнула дверима.
  Сережки не знайшла,чуть не забула телефон та ще й зустрілася із дуже мовчазним чоловіком.
Він або був просто не в настрої,або ж його добило гірке життя.Те й те вона добре розуміла,але всеодно образилася, навіть якщо в цьому немає жодного сенсу.