Меліса йшла повз багатоповерхівки,як раптом її
схопили і затягнули до під'їзду.
Вона була не здивована побачити
Віку і її посіпак.
  Та посвітила на неї ліхтариком і дала сильного ляпаса,від якого в
Меліси потемніло в очах.Проте суперниці цього було мало і вона вдарила ще ногою в живіт.
  Меліса безсило впала і закашляла.
Їй здалося,що нутрощі вилазять на зовні,через що по шкірі пройшов мороз.
–Ще раз полізеш до мого хлопця і
я тебе із землею зрівняю,–
просичала та з шаленою люттю.
Поняла?!
Хіба вартий її хлопець цього.Хоча
Меліса і не зазіхала на нього та все ж для деяких людей,яким лише один погляд це вже провокативна дія, цього достатньо.А вона потрапила під це випадково і тепер відувається по повній.
–Ого,о це у вас кохання,–
усміхнулась Меліса.
  Джині присіла і лагідним голосом промовила:
–Тобі краще поводитися тихо і непомітно,як мишка,бо в іншому випадку тебе чекає багато неприємних пригод.
  Коли вони пішли,Меліса присіла біля сходів і витерла сльози.На диво,їй завжди вдавалося не показувати сліз нікому,але коли вона залишалася на самоті,то вони просто не зупинялися.
  І точно не через фізичний біль вона лила сльози – душевний куда
болючіший.І чому саме вона має це пережити?Хіба вона їм чогось поганого зробила?Той хлопець взагалі її не цікавить,але б'ють її.
Геть життя не складається в неї.
   Надворі панувала гроза.Вона несла за собою дивну темну силу,що з секунду заповнює голову страхом.Проте в цю мить Меліса її геть не помічала:як би дощ сильно не лив,вітер не бризкав в очі, блискавка із громом не вирували,–
їй було начхати.
  За дивним бігом обставин вона почула якийсь знайомий голос.
Обернувшись,Меліса побачила
того самого чоловіка,що так грубо повівся з нею минулої зустрічі.
   Гарячий чай і ковдра добре робили свою справу.За деякий час
дівчина вже зігрілась і заспокоїлась.
–Чому ви мені допомагаєте?
–Послуга за послугу,–просто відповів він, наче завжди так робив і вже не бачив якоїсь причини звернути хоча б якусь увагу та це.
–Але ж я вам не допомагала?
На мить він зупинився і це була перша щира реакція.Отже не все так просто як він намагається зробити.
–Ти зі мною заговорила,це вже послуга для мене.
–Як вас звати?
–Справді хочеш це знати?
–Ну самі подумайте,я вже кілька годин у вашому будинку наодинці з вами і до того ж у одязі,що ви дали.То ж думаю я маю знати ваше ім'я, особливо,коли ми так
зблизилися.
–Віктор.
–Гм.
–Здається ти перша хто мене не знає,–на обличчі чоловіка майнула тінь посмішки.
–А ви відомі?
–Ти не ніколи чула  місцеву легенду?
–Якщо ви натякаєте про Ланцюга,то ні.Яке ви маєте до цього відношення?Невже ви...?
–Так,я ланцюг.
Від такої звістки у Меліси очі на лоб вилізли,а всередині з'явилось терпке відчуття страху.
–Мені мабуть краще піти.
–Як хочеш,–стенув плечима той.
  Ця дивна байдужість... Вона така
відкрита і нестерпна.Але хіба це нормально,так реагувати? Можливо для вбивць так.
–І ви справді вбивали?
–Ні,–голосно зітхнув той.
Схоже його про це часто питали, бо
його відповідь прозвучала надто грубо.А це суперечило її уявленням про вбивць, адже вони,як їй відомо, схильні гордитися своїми страшними вчинками.
Цікаво чи справді його відповідь є  правдою?
–Вам не личить.Може краще Містер Лян?
–Як хочеш.Будеш суп?
–Так.
–А ти не боїшся,що я тебе отравлю і вб'ю?
–То навіщо ви тоді чекали на суп?Могли в чай налити отрути.В такому випадку ніщо вже немало сенсу.
–Ти так рано здаєшся.
–Маю з кого приклад брати.
–А ти гостра на язик.
–І як в тюрмі було?
–Я не сидів!
–Але ж ви вбивця.
–Я нікого не вбивав.
–То чому вас прозвали Ланцюгом?
–Доїдай суп і йди.
–Як казав один герой з фільму:
"Як не тікай,воно тебе наздожене і ти будеш жити з ним до поки не розберешся".Ви із цим живете і це значить,що ви або є тим ким вас бачать,або ж здалися.
  Поки Меліса поверталась додому гроза таки зуміла привернути її увагу.Проте вона її не лякала,а навпаки Меліса захоплювалася  цим страхом,що та намагається накласти.