Зірки

Марія Відьма Дергача

На небо застелили скатертину з зір. По ним віщун читає наші долі. Але, яка із них моя? Можливо, та що з краю? Чи та, що вогником горить вдалині? Чи, ось ця, найперша в око потрапляє? Або ж моєї серед них нема. Немає і ніколи більш не буде. Стою посеред ночі, намагаючись зібрати уламки. Скласти мозаїку в один звичний ряд. Та не виходить. Розпадається. Ось, на сході зарево займається, не за горами новий день. А сумнів підлим ворогом ховається, не випускає із своїх тенет. Камінь, друг мій, вірною рукою охороняє мій покій. Але тривога, маленьким мурашкою, прокрадається в спокою граніт. А я дивлюся на зірки і, марно, їх рахую, я намагаюсь віднайти те, що змило Забудь- Водою. В мені щодня триває бій,між щастям і ненавистю злою. Вони щоночі схрещують мечі, не знаючи хто переможе. Лиш, коли дивлюся на зірки, вони залишають мою душу. Не розрізають кривавих ран. Лише тоді знаходжу спокою забуте поле, тому приходжу я сюди, щоб подивитись на зірки.

2020-12-08 05:49:16

3

0

Схожі вірші

Всі

"Я буду помнить"

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Я буду помнить о тебе , Когда минутой будет гнусно И одиноко грянет в след Дождь смыв порою мои чувства Я буду помнить о тебе , Когда нагрянет новый вечер И ветер заберёт себе Мои увечены надежды . Я буду помнить, тот момент, Когда тебя со мной не стало Оставив только мокрый цент С того ,что в сердце потеряла Я буду помнить твой уход , Да может быть, тогда слезами Теперь совсем под тихий сон Обняв подушку крепко швами .

43

7

1723

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11493