Воїни
Марія Відьма Дергача
Годинник пробив на вежі, Вітер пробирає до кісток. Ти під плащем ховаєш зброю. Відчиняєш двері ногою. А там, пісок, Вогонь та попіл. І хочеш, тихий шепіт крил. А у відповідь, Клинок дзвенить. І удар, і знову. Зійшлися ви в німому Танці... Лише клинки Розмову завели. Давно не бачились вони, Ще тоді, як висіли у кузні. Звук сталі об сталь. Смерть стоїть за спиною. А мечі, тільки в цю мить живуть, Один помре а інший рушить далі. Кістлява Смерть, Холодним пальцем, Торкнеться твого Зап*ястку. А там, пісок. Вогонь та попіл. І чуєш, тихий шепіт крил.
2020-09-25 18:11:39
4
0
Інші вірші поета
Звір Нікому не скажу Що кажу, не відаю Історія
Інші поети
Схожі вірші
Всі
Моє диво
Фαйղα Եօթթí #AР #FN
А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno
46
5
1360
Мої слова
Ай
Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.
85
0
4062