Попіл

yarenia

Кожна людська обіцянка - Це тільки попіл, що літає в повітрі. З таких не одна панянка Змішує фарбу у своїй палітрі. Слова ж, до того, нічого вже не значать, Пустотливі бешкетники вилітають з вуст чужих. Вони з часом на картині все побачать - Як перетворюються багатозначні на пустих. Як легко можуть ранити людину, Ще більше, ніж загострений кинджал. І за секунди зіпсувалася картина, А мисткині народ кричить: «Провал!» Та чи винна вона через попіл твій? Та чи хотіла таких дарунків? Це крах її дитячих мрій, Ніколи не створить вже малюнків! Ніколи не стане вже до полотна, Ніколи не змішає фарбу на палітрі! А все через твої слова, Що літають попелом в повітрі...

2020-06-20 14:45:11

Інші категорії

Філософські Ода Історичні Вірші до свят Соціальні Для підлітків

Інші поети

Люблю Ковбасу

@sssasanyas

Буяна Іррай

@Buyana_

Diana Zhuk

@diana_zhuk_

Схожі вірші

Всі

I Saw a Dream

Ілва Стрілецька

I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.

102

16753

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12407