1. Все тільки починається
2. Історія моєї "ідеальної" сім'ї
3. Випусний клас чи "початок безсоння"
4. Нові однокласники
5. Нові почуття
6. Перша прогулянка
7. Спокійно! Це ж просто поцілунок...
5. Нові почуття
Це був вчителя з анатомії.
Він попросив мене допомогти пристосуватися Ноа і Оскару в нашому класі.
Саме цей вчитель дійсно хвилювався наших класом та темою дружби в ньому.
В нас всі ділилися на групки.
Іноді вони складались з спільних інтересів, хоббі та просто з типів характерів.
Я ніколи не належала якійсь із групок.
Тому що в нас не існувало групки відмінників.
Абсолютно ніхто не хвилюється навчання і це абсурд.
Проте, після приходу Ноа я помітила, що він теж зацікавлений навчанням і освітою.
Я ніколи не відчувала відчуття закоханості.
Але до Ноа я відчуваю щось незвичайне для мене.
Після ланчу в нас почався урок спорту.
Я не сильна в баскетболі чи футболі, але завалити бал через це безглуздо.
Сьогодні ми повинні були грати у волейбол.
Я і Кетті стаємо спереду, тому що зазвичай туди не потрапляє м'яч і подають ззаду.
Я зробила так і сьогодні. Кетті встала зліва від мене.
На іншій стороні поблизу стояли Ноа і Оскар.
Тоді я помітила різницю між ними.
В рості, міміці та зовнішності.
Ноа був лагідним, його погляд викликав ніжність.
А очах Оскара я бачила впевненість у собі. Я впевнена, що через тиждень він буде "королем школи".
Він вже почав спілкуватися з "крутими" дівчатами, що з нашої школи.
Ми грали вже 20 хвилин.
Я була вже втомлена, адже на відміну від інших уроків, епіцентром попадання м'яча були я і Кетті.
І ось в черговий раз, при подачі від Оскара він влучив мені прямо в голову.
Думаю, що він не хотів, але тоді я не відчувала нічого, окрім болю.
Ще 10 секунд і я б впала на підлогу.
Але під руку мене підхопив саме Оскар.
Його дотик до мене був на диво лагідним.
Я підняла очі, він дивився прямо в мої.
Погляд був пронизливим і теплим, хоч я думала, що це не стосується його.
А дотик був приємний, від нього в мене з'явилися мурашки, пощіпувало шкіру і щоки стали рум'яні.
- Невже ти не дивишся, куди летить м'яч?
От тоді я повернулася до реальності.
- Взагалі-то ти повинен вибачитися.
Я промовила це твердо і сміливо.
- Оллі, я спіймав тебе, не дав впасти, думаю, що цього вистачить.
- Я ж просила не називати мене Оллі.
Він хитро посміхнувся і пішов грати далі, а я сіла на лавку та спостерігала за грою.
© yulia zhuravliova,
книга «Ванільна кава».
6. Перша прогулянка
Коментарі