Темниці Агадену
Синій камінь
Цвинтар
Бийте в барабани
Імена і ставки
Зрячі
Червона накидкаІІ
Храм пророків. Попіл
Скляна гора
Дзеркальна вода
Кола на воді
Ворота
Раптовий блиск
Дві сторони
Буревісники
Кам'яна діва
Епілог
Скляна гора

Марія

-Вони розділяють ранок та вечір. Там, де є світло завжди буде Темрява. Минуле переходить в теперішнє, а теперішнє стає минулим.

Марія розглядала листя у себе на руці.

Тому, тебе є декілька хвилин аби побачити те, що маєш.

Вона дивилася на те,як сходить сонце. В правиці лежав уламок Синього Каменю.Самейн розбив його на друзки, за допомогою блискавки.

Дівчина стала на коліна.

Вдих-видих.

Пальці поколювати. Сонце стояло на межі між заходом й світанком. Вона побачила тіла. Самейн перебив усіх послужників, свічки згасли. Тяжкі дерев*яні двері відкриті навстіж, замість Воїнів Світла, Тьма, міцна стіна із неї, вібрувала.Погляд Королеви поглянув на трупи.

Страх затуманює твій разум. Коли він набирає силу, далі ти тікатимеш. Все далі й далі.

А якщо я тебе, боюся?- Ісіда дивилася, як повз них проходив черговий пішохід із товарами, не бачивши їх.

Бійся, але далеко відходь.

Марія продовжувала ходити між трупами. Трійко послужників лежали у калюжі власної крові., свічки затухли. Дівчина розглядала їхні очі, в одних шок в інших спокій. Марія заплакала, вони захищали Храм і за це заплатили своїми життями.

Біля стіни лежала Оракул в неї, навідміну від інших очі заплющені, руки стиснуті в кулаки.Дівчина згадала свої останні слова. Вона поглянула на напівзруйновані але міцні сходи і витягла із піхов свої ножі.

-Я вільна,-прошепотіла дівчина.Над її головою простягалися сходи із фундаменту яких падало каміння. Вона із ударами серця побігла цією конструкцією.

Я не боюся, я не боюся,- в лівій руці в неї руці в неї лежав ніж із Кафесінської сталі, в правій червона куля.Навколо вібрувала Глибока Пустота.

Я вільна,- Королева викинула всередину ями, свою сферу, в якій відкрилася невеличка щілина. Увійшовши всередину, їй нічого не лишилося, крім, руху далі.

Це були древні переходи, символи на стінах, розповідали

Іменами Трьох закликаю.

Зрячі. Самейн, Анкара. Третього імені Наставниця ніколи не називала, коли дівчина провела рукою по знаках, Відчуття підказували їй, що мало статися, щось жахливе.

Приміщення освітлював лише один факел

Я вільна,- сказала Королева. Раптом її засліпило яскраве світло, факел поволі згасав. Вібрації в повітрі свідчили що поруч Вхід. Марія заплющила очі.

Вдих-видих.

- Це все на що ти здатна?- голос Самейна, прозвучав в її тілі, як холодна гадюка.

Вона відпустила ножі на цементну підлогу, розтерла долоні. Факел майже догорів. Маленька іскра лишилася.

До мене!- приміщення вібрувало, майже не збило на коліна.

До мене!

Факел спалахнув, який рухався вгору, малюючи дивні піруети. Крутився. Спинився.

Вдих-видих.

Полум*я різко перескочило на неї. Спочатку загорівся одяг дівчини. Пальці, долоні, передпліччя. Дівчина загорілася. Її очі стали зелено-фіолетовими. Королеві в лице, вдарив сильний вітер. Дівчина піднялася над землею.

Самейн кидав у неї повітряні кулі. Марія відкидала їх об стіну, її ж випади Самейн просто гасив у польоті. Єдиний раз вона влучила йому в лице. Самейн сховався у тіні. Храм Пророків косило із боку на бік. Темрява міцно запечатала вхід.

Дівчина лежала на землі поруч із тілом мертвого прислужника в руках вона стискала два ножі.

Херека

Дівчина стояла навпроти Атілли. Чоловік тримав її за плечі. На його волосся прилипло болото На правому боці в нього висів меч, який люди йменували Мечем Ареса. Він не приховував свого інтересу до служниці.

Херека,- сказав Атілла.

Під шкірою пробігли мурашки.

Відпусти мене! Я не товар! Не іграшка! Я-жива людина! Жива! Ти можеш завойовувати країни!- вона кричала. Чоловік забрав від неї руки. Їхні погляди, зхрестилися. Атілла дивився на неї, неначе вона поле битви, на якому він не збирається програвати.

Дівчина різко повернулася і рушила у кімнати для прислуги.

А звідки він знав моє ім*я.

Хрека відала, що бачила його вперше. Вона тисячу разів прокручувала, як ввірветься в покої свого ката.І вдарить, на очах його славетних стражнмків. Натомість, зіткнулася із ним у коридорах палацу, без жодного натяку на варту. Вона вже збиралася нанести удар.

Різко Атілла стис її плечі долонями.

Херека.


Знайдеш, те що втратив. В ній моя поразка? Моє прокляття?- в нього був син, син Мгари. Спадкоємець, загинув на полі бою, як істинний гун.

Атілла викликав свого Старшого Страшника.

Знайди Хереку й пересели у покої Мгари. Стражник не вірив своім вухам.

Роби, що наказую!- Чоловік ніколи не бачив свого короля розгубленим, і тихо відповів — Мій царю.

Вона схожа на його втрачену кохану,він усвіломлював, що доріжка на яку він ступив, приведе його до смерті ті він не забоїться. Херека буде поруч із ним. За згодою чи проти неї.

Тобі потрібно знати, що в твоїх палацах є нова служниця, її доля з*єднана із твоєю, так мені повідав Арес,-Селеста розглядала свого короля, її очі давно втратили силу. Знахарка вміла брехати й прикидатися, а її привели сюди,тому, щр вона єдина кому довіряв могудній бог. Атілла розрізняв обман. Селеста скосилася на двері. Вхід у її палатку запечатаний стражниками. Її магія міцніша клинка.

Арес,сказав що в ній ти знайдеш те, що втратив.

Ти усвідомлюєш скільки служниць?- Атілла скинув на підлогу її кулю.

Її ти одразу впізнаєш.

Селеста опустила руки на коліна.

Значить, мушу знайти її аби премогти.

Я не сказала, що із нею ти перемагатимеш,-лице полководця застигло.- Херека.

Додала востаннє.

***

Того дня, як вона ввійшла у свої кімнату, не відчувала нічого. Херека розглядала служниць, якї її оточували. В їхніх очах заздрість, та вони схилили голови в пошані. Її ж усе дратувало: яскраві подушки, дорогі вази. Килими. Херека ненавиділа це місце.

В кімнату хтось увійшов, служниці налякано перезиралася, йдучи.

Вперше бачу, щоб хтось мріяв втекти із власного дому.

Крізь сльози бідолашна розгледіла силует старенької жііночки, одягнене в старече лахміття. Її сукенка латана перелатана, складалося із різнокольорових шматків тканини, на лиці сліди Чорної Смерті.

Ти вже вдома.

Двері зачинилися. Атілла спробував торкнутися її долоні. Херека ж різко підвелася й зашипіла:

Випусти мене! Випусти мене!

Два дні раніше я б тебе придушив на місці!- воїн зробив крок уперед.

Як же ти на неї схожа,- Король дивився на щось у неї за спиною.

- Іменем Ареса, нащо ти випробовуєш мене. Я не заходив у цю кімнату одинадцять років. Жодна жінка не торкалася цих речей. Навіть колиска...

Атілла підійшов до колисочки із вирізьбленими на ній рунами-оберегами.

Арес, ти забрав до себе кохану та нашого первістка.


© Марія Відьма Галича Лепетан,
книга «Віддзеркалення».
Дзеркальна вода
Коментарі