Віктор ходив по роздробленому залу і поглядав на розтрощений телефон в якому на екрані виднілися тріщина. Принц мисливців не мислив себе від люті але виходити назовні він не мав права. Анабет увійшла навшпиньки з заплющеними очима тримаючи в руках батіг.
Ти мала привести її до мене- він ледь не кричав.
То ти знав що вона жива- дівчина затиналася зі страху.
Звісно ж знав я сам її відпустив-ця фраза прозвучала таким ляпасом що в Анабет підкорилися коліна і вона впала на бетонну підлогу. Стільки часу всі вважали що вона загинула або він її придушив власноруч а тут на тобі відпустив.
Анабет відчула як опиняється під водою і ця вода поглинає її все глибше й глибше.
Віктора не треба!- крикнула вона але він не звернув на неї уваги
Ти того не варта- сказав той у відповідь.
На Віктора не покладайся, Програєш бій він про тебе забуде- пригадалися їй слова Королеви вовків.