Звір
А когда мы желали погубить селение, мы отдавали приказ одаренным благами в нем, и они творили нечестие там... Коран. Перенес ночью. Аят 17 Місто-дивна жива істота. Воно немає однієї подоби. Одного обличчя. Місто- це друг, що прийме тебе до себе, але, одна секунда, і друг перетвориться на Звіра. Звіра, що поселиться всередині твого нутра. І зжиратиме тебе повільно, маленькими шматочками. Місто- це не будівлі, магазини, гроші, можливості. Це люди. Люди народжують місто. Люди вбивають його. Проблема тільки, що вони не знають КОГО годують роками. Звір знищив і це місто. Воно стало пусткою. Дірою, в якій немає місця світлу. В домівках вже не засвітиться світло. Не пролунає дитячий сміх. Воно не відродиться. Звір знищив його, вирвав серце і лишив помирати. Звір живе у кожному з нас. У кожному. Він не ховається, а прикидається Другом. Другом, який казатиме, що все гаразд, поки ви помиратимете авд злоякісної пухлини мозку. Вітер-єдиний мешканець цього міста. Воно цвіло, мало свою душу. До школи ходили діти. Один з одним віталися сусіди. Сварилися, мирилися, плакали, любилися. Доньки канючили у мами нове платтячко, сини в тата машинку. В цьому містечку жила Радість. Жило Світло. Так було. Поки Звір не виповз назовні. Багаті торгаші захотіли ще більше грошей. Ще більше влади. Звір впустив у них свої ікла. Чим більше вони отримували, тим жадібнішими ставали. Звір пожирав їх, смакуючи. А вони вбивали себе з посмішкою, на губах. Скоро люди перестали спілкуватися, вітатися, радіти. Їхній світ звузився до роботи, будинку, родини. Звір святкує перемогу. Поодинці, вони не могли його подолати. Він знав. Знав, і насміхався. Він труїв кожного. День за днем. Хвилина за хвилиною. Труїв, поки нічого не лишилося. Що стало з ними запитаєте ви? Запитаєте, знаю. Звір пожер їх. О, в його арсеналі багато найрізноманітнішої зброї: гординя, ненависть, заздрість, жадоба. Ми всі на це хворіємо. А розрізати цей нарив, не маємо сміливості. Звір це не проблема одного....
2024-12-29 15:35:57
0
0
Схожі вірші
Всі
У серці...
Я думками завжди з тобою, Ім'я твоє шепочу уві сні. Як добре, що тою любов'ю, Я буду зігріт навесні. Колись я кохався з журбою, Всі враження їй віддавав. Проте, нагороджений долею, У серці тебе я сховав. І швидко темрява зникла, Зростало в моїй душі світло. Так швидко надія розквітла, Прийшло в життя наше літо. Я марю тобою кожну годину, За тебе і щастя своє я віддам. Для мене ти світ, ти - родина, І буду любити наперекір літам.
109
16
9388
Я граю лише уві снах...
Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...
130
26
4614