Емма приїхала з Англії. Вона поїхала до дому не подзвониши батькові. Коли вона прийшла двері були закриті. Тоді вона подзвонила до тата.

- Алло. Ти де?

- Ти вже приїхала?

- Так!

- Я в компанії, до мене зараз має прийняти містер Олівер.

- Я йду до тебе. Заодно і познайомлюся з містером Роджел.

Емма вибила і поїхала з валізою у компанію. Вона боялася заходити. І чому? Емма уже доходила до кабінету, як тут її збиває якийсь чоловік. Він навіть не вибачається побіг далі.

- Ей, а допомогти встати не поможеш?

- А сама?

- Сину ти приїхав?! Запитав чоловік який сидів коло кабінета.

- Вибач, але ти хоть знаєш хто ми такі? Я як розкажу що тут ставляться погано до поважних гостей.... Не договорив чоловік який тільки щойно встав з крісла.

- Яблуко від яблуні далеко не падає!  Промовила голосно дівчина.

- Пішли з нами у кабінет. Хочу щоб власник побачив хто тут працює! Сказав молодий хлопець з валізою.

Емма зайшла перша у кабінет, вони за нею. Емма поставила валізу коло входу, а за тим встала коло тата.

- Добрий день містер Олівер. Сказав тато, і встав з крісла.

- Містер Олівер??? Пф. Сказала тихо Емма.

- Так я містер Олівер. А вам щось не подобається?

- Ви це до моєї дочки сказали?

- Вона ваша дочка? Вибачте я не знав. Мій син захотів з вами познайомитися. Він тільки що прилетів з Англії.

- Моя дочка Емма також. А на що вчився ваш син? Якщо не секрет!

- На програміста. А ваша дочка?

- Я не хотів віддавати її у той університет у який я хочу. Вона вирішила навчатися на художника-ілюстратора.

- Тобто вона не буде працювати у вашій компанії?

- Ні. А ваш син?

- Я хотів щоб він працював звичайним робочим. Може візьмете його до себе? Хоча би на стажування?!

- Звісно. Вибачте але моя дочка приїхала, якби хотів побути з нею.

- Звісно ми все розуміємо. До побачення.

- До побачення.

Як тільки гості вийшли з кабінету тато зразу змінив міміку. З доброї на злу.

- Ти чого прийшла сюди! Я хотів щоби містер Олівер ніколи не дізнався як ти виглядаєш!

- Ти сказав йому, що я не буду працювати у твоїй компанії!

- Будеж. Усі думають, що у мене найбільше художників. Але це не так. Ти ніякому разі не маєш з ним бачитися на роботі. Зрозуміло?

- Так.

- Не чую!!!

- Так!!!

Тут у двері хтось постукав. Це був той новий програміст. Він забув свою валізу, і пішов.

- Якщо тобі так цікаво твоя мама зараз у цій компанії. Я дозволю тобі з неї зустрітися при одній умові. Ти нікому не розкажеш, що ти моя дочка.

- Добре. Де мама.

- Перед входом.

Емма бігом побігла. На вулицю. Там дійсно стояла її мама. Вона плакала і підійшла обняла її.

- Доню, я за тобою скучила.

- Я більше.

Двоє плакали.

- Я тебе прошу. Оскільки ти уже тут працюєш, то роби добре. Ти пам'ятаєш що пообіцяв Коул.

- Коли я стану власницею зможу робити те що хочу, і жити з ким хочу.

- Завжди пам'ятай це.

- Ніколи не забуду. Мені лишилося ще три роки.

- Ти зможеш на день народження приїхати до мене?

- Я цього тижня починаю роботу. Це буде середа. Я не зможу.

- Нічого. Надіюся ти не засмучена? Залишися на роботі до пізньої години. Я прийду 23 підходить?

- Цілком.

- Я маю йти.

- Папа.

Мама Емми сіла в машину і поїхала. Емма витерла сльози і пішла до тата. Коли зайшла до кабінету забрала свій бейдж і пішла. До дому вона повинна була йти сама. Коли прийшла то розібрали речі і лягла спати завтра ж понеділок.