- І як це розуміти? - мій барвистий сон обірвав сердитий голос мага.

Довелося розліпити очі та подивитися, що його так обурило. Зал заповнювало яскраве та різнобарвне сонячне світло. Старець стояв за десять кроків від клітки та гидливо дивився на тарілку, що стояла біля його ніг.

- І тобі доброго ранку, - потягуючись, відповідаю я.

- Так що це? - ігноруючи мій сарказм, знову уточнює маг.

- Тарілка, - усміхаюсь. - За сумісництвом дуже гарний нічний горщик. Інший не дали.

Священник перестав витріщатися на круглий предмет і як минулого разу спантеличено почухав потилицю. Зробив якісь висновки, але ділитися ними не став. Поворушив палицею і левітуючи тарілкою на великій відстані від себе вийшов із зали.

Що ж, якщо мене знову залишили на самоті, то можна трохи причепуритися. Протерти очі, розім'яти губи, щоб вони знову набули яскраво-червоного кольору, та й розчесати трохи волосся за допомогою власних пальців. Як тільки останнє пасмо було позбавлене маленького вередливого вузлика, до зали знову увійшли. Незмінний старець і новий персонаж - маг-початківець, що виглядав приблизно на років двадцять, ну може трохи більше. Високий широкоплечий хлопець, з каштановим волоссям. Якщо судити з комплекції, його можна було легко сплутати з воїном. Тільки от броди він не носив, навпаки обличчя чисто виголене, з чітко окресленими вилицями й гострим підборіддям, на якому було помітно невеликий шрам - від куточка рота до ока. При цьому долоні у нього були витончені, з довгими пальцями, які чіпко стискали дерев'яний посох. Прямо набір протиріч. Він спокійно вивчав мене карими очима, в яких прослизало трохи цікавості.

- Дивись, сину мій, - заговорив старець, тицяючи в мій бік крученим посохом. - Добре дивись. Твоє завдання довести демона до храму, а демони мінливі та брехливі. Ти повинен встигнути помітити будь-яку каверзу, будь-яку зміну.

Як багато нового дізнаюсь про себе! Хлопець слухняно кивнув, ще пильніше вдивився, безцеремонно оглядаючи чи не кожну клітинку мого людського тіла, що мирно сидить на підлозі, схрестивши ноги та покірно поклавши долоні на колінах. Він обійшов навколо клітку. Зупинився біля старшого мага, спантеличено закусив губу. Пару секунд подумавши, запитав:

- Вчителю, невже це справді демон? – у хлопця був приємний, низький голос. Ще одна несумісність із зовнішнім виглядом.

- Так, сину мій. Тільки в людській подобі. До цього нам вдавалося ловити їх у справжньому вигляді, а ця… – він кашлянув і знову тицьнув у мій бік посохом. - Встигла перекинутися. Хоча ми відразу ж поставили захисні заклинання. Вона може бути сильнішою за тих, кого ми ловили раніше, або з особливими здібностями. Тому я тебе дуже прошу, будь уважним.

- Гаразд, учителю, я все зрозумів.

- Ви помиляєтесь! - раптом починаю волати я. Та так, що хлопець від несподіванки пригнувся, а старець витріщив на мене здивовані очі. – Не демон я! Не перекидалася! Я спала спокійно у себе в ліжку, а тут прокинулася в клітці! Мене підставили! – одразу встаю на коліна, набуваючи вигляд найневиннішої істоти на світі. Ще дуже вдало сповз один край коміра, оголивши моє ніжне плічко.

- Я вже чув цю пісню, - швидко відійшовши від шоку, спокійно відповів старший маг. - Ось дивись, сину мій, наочний приклад лукавства.

Хлопець знову задумливо закусив губу, трохи її погриз. І дуже обережно поцікавився у наставника:

- Вчителю, я, звісно, ​​вам вірю. Але все ж таки, ви її перевіряли?

- А як без цього. Та й клітка її обпікає. Попіл на підлозі бачив? Не інакше як залишки від ложки, якою вона намагалася відчинити двері. Але якщо хочеш, перевір сам, - старець знизав плечима, і зробив запрошуючий жест до клітки.

Учень мага зітхнув, зосереджуючись і вирівнюючи подих. Направив свій посох, на мене. Я все ще стою у позі грішника, що розкаявся, тільки ось очі вже не спрямовані в підлогу, а з цікавістю дивляться на хлопця.

Навколо клітки спалахнуло полум'я, окресливши рівне коло. Усередині нього заблищали руни. Неочікувано жахливий біль пронизав все може тіло, ніби його знову м'яли жорстокі демони, вивертаючи нутрощі навиворіт. Не знаю, чи вдалося мені закричати, чи ще якось нецензурно висловити своє невдоволення. Мені здавалося, що після миті нестерпного болю мене просто вимкнуло. А свідомість повернулася лише через деякий час.

- Сволото, - зло хриплю я, підводячись. Кидаю ненависний погляд на магів, які продовжували стояти біля клітки. - Щоб вас так перевірили!

Обидва маги, як один відсахнулися, виставивши праві долоні. Ага, від прокляття захищаєтесь! Сподіваюся, хоч частина його спіткала цілі.

- Переконався? – спитав старець, труснувши рукою.

- Двічі, - безрадісно відповів хлопець, потираючи долоню.

- Я зараз посилю захист, і можемо розпочинати підготовку до від'їзду.

Маг почав водити посохом в повітрі, від чого мене стало відчутно нудити. Добре, що сніданок ще не приносили. Потім оцінювально подивився на клітку разом з учнем. Задоволені результатом, вони вийшли із зали.

Благо, мені знову дали спокій, і можна було, нікого не соромлячись, спокійно полежати на підлозі, згорнувшись калачиком. При цьому накотила невелика дрімота, що допомогла хоч трохи відвернутися від тривожної реальності. Шкода, що хорошого завжди потроху. Приблизно за пів години до зали ввалився цілий натовп порушників мого спокою. Двоє вже знайомих мені мага і з півтора десятка бородатих воїнів. Останні дивилися так, ніби в клітці сидить небачене чудовисько, з п'ятьма потворними головами, а не мила юна дівчина. Втім, уже давно стало зрозуміло, що слова старшого мага тут закон. Сказав – я страшний демон і все тут, не переконаєш. Ну, а я поки що намагатися не буду. Тільки язик покажу, зі шкідливості. Подіяло, мужики відразу зніяковіли, опускаючи голову. Дехто навіть шарахнувся, наче привида побачив, а дехто ледве помітно посміхнувся. Останніх запам'ятаємо добре, більша адекватність, у буквальному значенні, на лиці, отже, можна буде з ними попрацювати. Маги дружно підняли посохи й моя клітка трохи піднялася над підлогою. Потім поволі попливла до виходу. Хоч би погодували перед від'їздом…

Живе, полуденне світло різонуло по очах. У дворі храму було безлюдно, але у вікнах і вдалині за сараєм, можна було помітити допитливих послушників. Вони обережно виглядали зі своїх укриттів і ховалися назад. От би і їм також язик показати, та боюся мало хто роздивиться його з такої відстані. Моя клітка ще трохи пролетіла над двором брукованим сірим каменем і плавно приземлилася на віз. Після чого старець підійшов зовсім близько, уважно розглядаючи, як мій тимчасовий будинок умістився між невисокими бортами. Задоволений результатом, він кивнув, а потім зовсім несподівано просунув свою посох між прутами. Мені довелося відсунутися від палиці якнайдалі, оскільки від неї відчутно віяло силою. Старець легенько стукнув кінцем посоха об підлогу і в ній утворилася ідеально кругла дірочка, розміром з мій кулак. Коли ж небезпечна палиця покинула клітку, то стало помітно, що під отвором прямо до воза прироблено металеве відро. Це що? Це мій сортир? Та вони знущаються! Це ж яку точність треба мати, щоб туди попасти, та ще й під час руху! Все моє невдоволення було відразу висловлено вголос. Старець трохи роздратовано і стомлено глянув на мене, знизав плечима і відповів:

- Значить, чекай на зупинки, більше не зроблю.

- А може, ви мене взагалі відпустите, і не будемо доставляти один одному стільки проблем?

- Шкода, - він розвів руками, - але ні. Такою є заповідь нашого творця і такий наш шлях.

З останніми словами він підняв посох, а разом з ним із землі піднявся полог із чорної тканини та повністю накрив клітку. За десять хвилин пролунала гучна команда виступати в дорогу.

На подив віз був не з поганих, йшов рівно, не стрибав, лише трохи погойдувався від руху. Від цього мені дуже хотілося спати. А може просто від нестачі енергії, адже мене досі ніхто не спромігся погодувати. При цьому самі постійно щось гризуть дорогою. Раз у раз чується чавкання і прицмокування, а також долинають смачні запахи фруктів, сиру та хліба. Ось і зараз хтось їде поруч із возом і апетитно прицмокує.

- Ей ти! - Не витримую. - Досить чавкати або поділися в'яленим м'ясом.

Хтось перелякано гикнув і закашлявся. Ну, хоч подавився, і то радість.

Полог почав повільно підійматися, при цьому я одразу готуюся, щоб схопити безтурботного жаднюгу за руку та отримати шанс вибратися ... але знову невдача! Полог підіймали за допомогою посоха, і не аби хто, а знайомий мені молодий маг.

- Вибач. Тримай, - зі щирою посмішкою говорить він і до мене прилітає цілий, смачний шматок в'яленого м'яса, який він дістав із сумки на сідлі. - Ми самі не снідали, та й тебе погодувати не було часу. Збиралися поспіхом. Наставник хотів, щоб ми встигли вийти в дорогу до полудня.

Мене вразив вчинок хлопця та його вибачення, навіть зобразити байдужість не вдалося.

- Дякую, - бурмочу у відповідь і вгризаюся у частування.

- На здоров'я, - відповідає маг, але від'їжджати та опускати полог не поспішає. – Слухай, а як тебе звуть?

- А тобі це навіщо? - з невеликим подивом цікавлюся, насилу відриваючись від м'яса.

- Ну, - не одразу знайшовся хлопець. Не дивно, якби це було звичайне знайомство, зі звичайною людиною, запитань би не виникло, а тут везуть на смерть, ще питають ім'я. - Ну не "демон" тебе вічно кликати.

- Не вічно, а лише кілька днів. Та й навіщо мене взагалі звати? – трохи піднятий настрій через свято шлунка знову скотився в нікуди. - Я тут, вранці вдень і ввечері, за будь-якої погоди.

- Не злись, будь ласка. Я ж із найкращих спонукань, - намагається виправитися маг.

- Найкращим буде, якщо я втечу звідси. А ні, то дай мені спокій, - кинувши на хлопця злий погляд, розвертаюся до нього спиною.

- Вибач, - бурмоче він. – Я не… – зітхає. – Якщо що… ну так до уваги, мене Корін звуть.

Від мене не було жодних відповідей. Ще раз дуже голосно та сумно зітхнувши, хлопець опустив полог.

Наступ вечора можна було помітити, навіть перебуваючи під пологом, темрява, що все поглинає, заповзла навіть туди. Поступово стихли денні звуки лісу. Лише соловей ніяк не хотів заспокоїтися і продовжував радувати свою кохану задерикуватою піснею. Священники зупинилися на перший привал. Незабаром, звуки табору, що розгортається, почали лунати з усіх боків. Хтось рубав дрова, хтось тяжко зітхав, несучи на собі важкі відра з водою, хтось лаявся на неподатливі мотузки, які ніяк не хотіли зав'язуватись у вузли. Зовсім неподалік затріщало новонароджене багаття. Через кілька десятків хвилин стало відчуватися тепло полум'я, а слідом і запахи їжі заповзли під полог. У животі зрадливо голосно забурчало.

На щастя, цього разу мене ніхто не збирався морити голодом. Як тільки все було готове, маг відсунув полог за допомогою посоха і вже відомим мені способом через маленьке віконце доставив тарілку повну гарячої каші та шматок хліба з сиром.

Весь табір, включно зі мною, дружно застукав ложками, наповнюючи енергією втомлені тіла. Як і годиться після вечері, настав час невимушених розмов біля багаття, байок, анекдотів і пісеньок. Тільки на відміну від звичайних мандрівників розважалися воїни недовго. Призначивши вартових, табір поринув у сонну тишу. Лише зрідка біля мене чулися кроки патрульного, що проходив повз. Мені нічого не залишалося робити, як теж лягти на підлогу клітки та спробувати заснути. Напевно, над нами зараз мерехтить незліченна кількість зірок і яскраво світить пузатий місяць, шкода, що я не можу його побачити.