Розбудили мене приємні аромати сніданку, що готувався, і веселі ранкові пісні птахів. А ще дуже тихий, але рідний та знайомий писк. Тайс! Рідний, Тайс. Знайшов мене. Чого ж так довго?

Обережно намагаюся дотягнутися свідомістю до свого фамільяра. Вийшло! Захист клітки не розірвав наш зв'язок. Можливо через те, що священники не знали, що мають справу не лише з демоном, а й відьмою.

Тайс сидів на вершині дерева і саме оглядав табір. Навколо клітки, накритої чорним пологом, знаходилися ті самі п'ятнадцять воїнів і маг. Горіло багаття, над яким висів казанок, з останнього якраз накладали їжу всім охочим. До речі, знову каша! Корін, отримавши порцію, одразу ж подався до мене. Довелося швидко перервати зв'язок, насамкінець кинувши наказ не наближатися та обережно йти за мною. Тайс сумно пискнув, але послухався.

- Дякую, - тихо бурмочу я, приймаючи тарілку. Трохи зволікаючи, додаю: - Сілані.

Маг, який уже хотів опустити тканину, зупинився, нічого не розуміючи витріщив очі на мене.

- Що?

- Сілані, ім'я моє, - поясню я, усміхаючись від його спантеличеного погляду.

- Що ж, будемо знайомі, - хлопець теж посміхнувся. - Смачного.

Вдячно киваю у відповідь, бо вже рот був зайнятий кашею. Ось дивно, начебто одне й те саме, але смачно.

І знову дорога, тільки цього разу не така нудна. Дивитися на світ очима Тайса, набагато цікавіше, ніж вгадувати те, що відбувається по звуках, сидячи при цьому в темній клітці. Зараз фамільяр був якимось великим птахом, швидше за все хижаком, якщо судити з того, як його лякалися дрібні пернаті. Він безшумно перелітав із гілки на гілку, безперервно спостерігаючи за моїм супроводом. Ми вивчали та вичікували. Воїни розмовляли мало і навіть якщо говорили, то на абстрактні теми, згадуючи "подвиги" родичів чи друзів. Корін теж був мовчазний і завжди дивився на візок з кліткою, лише зрідка обертався, оглядаючи околиці.

У полудень був короткий привал біля лісового струмка. Священники напували коней і розминали ноги. Усім влаштували короткий перекус у вигляді яблука та шматка сиру. Мене теж не забули погодувати. А одному з воїнів посміхнулась удача, він відлучався в лісок і зміг там підстрелити кролика. Швидко його освіжувавши, священники продовжили шлях.

Ближче до заходу сонця, я і Тайс помітили вдалині невелике містечко. Він, як ведеться, був обнесений кам'яним парканом, а в центрі височіла церковна вежа.

- Коріне, попереду місто! – закричав один із воїнів, що їхав у голові колони.

- Ну, не зовсім місто, так містечко, хоч скоро розростеться, - тихо поправив маг, а потім у весь голос додав: - Це Корюшка! Обходимо, як домовлялися і чекаємо до світанку. Тож привал!

Значить, Корюшка. Знаю це містечко. Якщо у нас не буде особливо сильних затримок, то до храму ми дістанемося днів за сім-вісім. Отже, я маю час почекати найвдаліший момент. Що ж, це просто чудово!

Вершники всі як один повернули коней з'їжджаючи з дороги. Знову почали розводити багаття і влаштовувати спальні місця. Двох воїнів відправили до міста, щоб поповнити деякі запаси. Через деякий час у казанку знову забулькала каша, тільки цього разу туди додали кролика. Аромат був чудовий! Здавалося, ще хвилина і я почну захлинатися власною слиною. Щоб не мучити Тайса, довелося відпустити його на полювання. Бідолашні дозорці, які будуть їсти останніми. Хоча, їм, напевно, не звикати, у них часто трапляються всякі голодні пости.

Після ситної вечері табір почав готуватися до відпочинку. Я вже маю можливість спостерігати за ними очима свого фамільяра. Тайс повернувся з полювання і сидів неподалік на високому дереві. Він із задоволенням обтирав дзьоб об гілку, позбавляючись від налиплої їжі та чистив темно-сірі пір'я. Виходить, він, як і раніше, залишався птахом і судячи з того, як усе добре було видно в темряві, що настає, – нічним птахом. Можливо, совою.

- Угу! - пролунало недалеке ухання, що підтверджує мій здогад.

Який у мене розумний фамільяр. Зі зміною подоби, він не тільки отримав можливість бачити в темряві, але позбувся зайвих підозр. Напевно, хтось міг би помітити, як за загоном безперервно летить сокіл. На цей момент повернулися з міста два воїни, несучи на плечах важкі сумки. Прозвітувавши перед Коріном за вдало виконане завдання, вони передали пакунки з запасами іншим, а самі поспішили до котла, де на них чекала каша.

Ситна вечеря тягла до сну і не було сенсу чинити опір. Залишивши розум Тайса, валюсь на дерев'яну підлогу. А ось дивно, захист на дні клітки теж є, коли намагаєшся його пошкодити, то відчуваєш сильний удар, але лежати та сидіти спокійно можна. Майстри! Мама моя, може, змогла б так зачарувати щось, а от я поки що не можу. Що ж, повернусь додому, обов'язково навчуся.

Приємна темрява практично заволокла мій розум, ще секунда і настав би глибокий сон, але раптова тривога Тайса змусила вирватися з цих липких обіймів. В одну мить приймаю сидяче положення і з'єднуюся з розумом фамільяра.

До нашого табору наближалися шестеро добре озброєних людей. Через густі дерева їх поки що не помітили священники. Але це була справа кількох хвилин. Дивно, що цим людям потрібно?

До священнослужителів у всіх містах була велика шана та повага. Та й мало хто насмілювався на них напасти. Бойовий вишкіл храмових воїнів вважався найкращим. Навіть гвардійці, елітна охорона короля, багато в чому поступалася.

- Корін, до нас наближаються шість стражників з Корюшки, - один із дозорців помітив гостей, і поспішив доповісти про це магу.

– Дивно, що їм треба? - маг неохоче підвівся зі своєї підстилки, яка була зовсім поруч із возом. Втомлено спираючись на посох, він пішов зустрічати непрошених гостей. По дорозі розпорядився: - Трохи щільніше кільце навколо воза, але непомітне. Ви пам'ятаєте, ніхто не повинен знати, кого ми веземо.

Воїни, як один, ствердно закивали. Корін зупинився біля незримого кордону табору і почав чекати. Минуло ще кілька хвилин і стражники вийшли на світло від смолоскипів, що тримали у руках вартові табору. Чоловіки оглянули табір, зупинивши погляд на магові та на їхніх обличчях відбилося явне збентеження. Цікаво, а що вони чекали тут побачити?

- Доброї ночі, - перервав німу паузу Корін.

- Доброї, - не дуже впевнено відповів один зі стражників.

Він стояв трохи попереду інших, даючи зрозуміти, що саме він головний у цьому маленькому загоні. Хоча, на мій погляд, вони були однакові, в основному через одяг – усе з чорної шкіри, навіть металевий нагрудник і шолом чимось затемнені. А на обличчях густа чорна борода, що злилася з вусами. Голитися у них заборонено, чи що? Адже правда, всі колись зустрінуті мною стражники, носили густі короткі бороди, і вічно хизувалися ними перед молодими новобранцями, у яких тільки починав рости рідкий пушок.

- Чим зобов'язані вашому візиту? – ввічливо поцікавився Корін.

- Ну, ми перевірити прийшли, - відповів той самий чоловік. – Варта біля стін помітила світло багаття і нас направили сюди. Не очікували, що священники стануть табором у міста, а не увійдуть до нього. Думали, може, бандити якісь.

Корін м'яко посміхнувся. Красива ж у нього усмішка.

- Бандити не стали б так видавати себе. А нам просто немає потреби входити до міста, ми лише час втратимо.

- Ясно, - стражник кивнув, уважно подивився на щось позаду Коріна.

Чарівник кашлянув, чоловік здригнувся і перевів погляд назад на співрозмовника. Запитав:

- Вам допомога ніяка не потрібна? Чи може додатковий супровід?

- Ні, дякуємо.

- Що ж, тоді не сміємо вас більше відривати, - стражник коротко вклонився.

- Усього доброго, та прибуде з вами божественна сила, - попрощався Корін, трохи піднімаючи посох.

Стражники благоговійно схилили голову перед магом і осяяли себе священним жестом. Фу! Гидота яка! Мене аж пересмикнуло і мимоволі викинуло з розуму Тайса. В принципі, підглядати вже не було потреби, і так все ясно. Знову лягаю на підлогу і під тихе ворушіння табору вже остаточно поринаю в сон.