Незвіданий Кадат
Поза туманами інших світів незвіданих, У містах позаземних, химерних, Блукає мандрівець, Землі уродженець, Шукає палац, що щез нанівець. Побував і в блискучім Ултарі, І портами гуляв, що у Селефаїсі, І хоча й не на північнім драккарі, Та поплив прямо на Місяць. В коридорах підземних водився з упирями, Спілкувався в лісах зачарованих з зугами, Пліч-о-пліч з котами пухнастими, Бився з торговцями неземними. Знайшовши своє золоте руно, Перед цим скуштувавши позаземне вино, Зустрівши і Пікмана, і Ньярлатотепа, Ледь не потрапивши в Азатота пустоти, Тримаючись гугів осторонь, Картер прокинувся в рідному Бостоні.
2021-01-06 12:34:46
2
0
Схожі вірші
Всі
Я тебе по-справжньому кохала...
Я тебе по-справжньому кохала... Так, неначе зовсім не жила. І тобі лиш серце відкривала, Я тебе кохала, як могла. Я тобі всю душу і все серце, Все віддам, ти тільки попроси. Я тебе кохатиму до смерті, Я з тобою навіки і завжди. Я тобі відкрию таємниці, Все, що маю — все віддам тобі. І поля, і чистії криниці, І прекрасний спів тих солов'їв. Я тебе по-справжньому кохала, Весь свій час, я віддала тобі. Я була наївною . Не знала, Що не брешуть тільки солов'ї.
42
15
1243
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
1675