Андрій прийшов до тями лежачи на підлозі. Все минуло. Біль відступив. Хлопець повертів головою в різні боки аби зрозуміти, де він є. Це був балкон його двокімнатної квартири.
У відчинене вікно залітав холод та маленькі льодяні сніжинки. Молодий чоловік піднявся. Все здавалось таким як і раніше. Андрій подивився на свої дорослі, пропиті тютюновим димом, руки, а потім, схопився за обличчя. Відчувши трьохденну щетину він зрозумів - Відключився. Запустив літак і знепритомнів. Ніякої подорожі в минуле...Це все було сном. Звичайним сном змішаним з старими спогадами.
Андрій повернувся до кімнати. Вона виглядала занадто прибраною.
Нічого не розуміючи самотній господар відчув на кухні стукіт. Музична гра дерев'яної дощечки та кухонного ножа. Наблизившись ближче карі очі побачили стіл. На ньому стояла пляшка шампанського та гарна скляна миска з мандаринами.
Андрій увійшов на кухню і побачив її. Повністю сиве волосся було зібране в гульку. На круглім обличчі побільшало зморшок, а поверх одягу сидів той самий старенький фартух.
- Бабуся, ти жива? - перехопило дух в хлопця.
- А що, треба щоб вже померла? - дотепно відповіла старенька нарізаючи варену ковбасу маленькими квадратиками.
- А як же твоя хвороба? В тебе був РАК.
Андрій не міг збагнути.
- Був. Ракову пухлину вчасно побачили і видалили. А все завдяки тобі, якби ще тоді, 10 років тому, не змусив мене ходити до лікарні то хто зна де б я зараз була.
- Отже, все по-справжньому?
- Що саме, синку?
- Нічого, - брюнет усміхнувся.
Хлопець дійсно побував в минулому та змінив майбутнє. Але не змінились його спогади.(У фільмах це працює інакше) Нове майбутнє - нові спогади. А Андрій пам'ятав своє минуле жорстоке життя. Смерть та похорони бабусі. Як щороку ходив до неї і дідуся на кладовище та ридав. Ридав допоки ніхто не бачить.
- А як же моя Аделіна? Де ти була минулого року на Новий рік?
Бабуся відклала ніж в сторону, а її старе обличчя пробралось смутком.
- Навіщо тобі це треба? Хочеш знову пів дня ридати закрившись в своїй кімнаті?
- Ні. Нічого такого не буде. Обіцяю. Я просто трішки підзабув. Нагадай мені, будь ласка.
- Я пішла зустрічати Новий рік до баби Раї, щоб не заважати вам, молодим.
Андрій добре знав бабу Раю. Це була рідна сестра його бабусі. Саме вона, в тому житті якого вже немає, разом зі своїм чоловіком взялась піклуватись про Андрія коли його старенька померла. Хлопець жив з ними доки йому не виповнилось 18.
- Адя померла. Її збив автобус, - мовив Андрій прокручуючи в голові страшні та кроваві кадри.
- Синку, навіщо згадувати горе. Життя бідолашної дівчинки зкінчилось, але твоє ж - ні. Не потрібно жити минулим. Мені теж було важко після смерті твого дідуся, але ж я знайшла в собі сили аби це пережити.
З відчутною краплиною гніву Андрій запитав.
- Адя вмерла в Новорічну ніч і я пообіцяв собі, що більше ніколи в житті я не святкуватиму це кляте свято. Чому в нашому домі шампанське? Чому ти готуєш це сране олів'є?!
- Не гнівайся. Ти що, забув? Ми ж з тобою домовлялись. Квартиру не прикрашаємо, ялинку не ставимо, але святковий стіл буде. Сядемо з тобою вдвох і проведемо цей невтішний для нас рік.
- Проведемо, - кивав головою Андрій про щось розмірковуючи.
За одну мить сумне обличчя змінилось на радісну посмішку.
- Я тебе врятував і її врятую!
Хлопець кулею вилетів з кухні.
Старенька здивовано глянула в слід внукові.
- Боже, що з ним?