Тіло Андрія, ніби мішок з картоплею, важко повалилось на ліжко. Чоловік ліг на спину і став вдивлятись в білу стелю.
- Куди мені потрібно відправитись? Що саме я мушу виправити? Сказати Аді щоб не кликала подругу святкувати разом з нами? Чи краще зробити так, щоб Адя мене не зустріла? Так. Так буде краще для неї. Вона познайомиться з іншим, кращим за мене хлопцем. Вони одружаця, виховають дітей та зустрінуть щасливу старість. Адя довго житиме...А як же я? Я хочу бути з нею. Життя не життя без коханої людини...Ні...Адя буде зі мною.
Чоловік закрив очі і тихо прошепотів.
- Прошу тебе, зроби це ще один раз. Я маю все виправити.

- Леся, що ти робиш?
Блондинка спокусливо обпалювала хлопця своїм поглядом. Він відчував її дике бажання. Дівка була гаряча немов вулкан. Її очі хтиво поглядали на перелякані оченята  Андрія який повільно відходив назад.
Леся підступала все ближче і ближче.
- Ти мені завжди подобався. Ти пам'ятаєш як ми вперше познайомились, ще тоді, в парку? Ми з Аделіною сиділи на лавці, а ти підсів поруч, щоб запитати котра година. Пятнадцята нуль шість - відповіла тобі я. Я! Розумієш? Ти мені сподобався, але ти вирішив обрати її. Чому?
- Леся, припини. Ти гарна дівчина, але...
- Так. Я гарна. І всі мої знайомі хлопці кажуть, що я красивіша за Аделіну...Доречі, щоб ти знав, я в ліжку набагато краща.
Спантиличений Андрій задкував доти доки ноги в щось не вперлись. Це був диван.
- Леся, це дійсно так. Ти гарна. Ти дуже гарна, але всі люди різні. У всіх різний характер, різні вподобання та ідеали. Настає час коли людина знаходить саме те, саме своє. Ти дуже гарна, але для когось іншого. Вибач та мені все одно на тебе. Я вже знайшов своє. А своє завжди найкраще.
- Дурнику, ти не розумієш від чого відмовляєшся.
Дівочі наполегливі руки штовхнули Андрія в груди. Хлопець звалився на диван, а Леся незволікаючи випригнула на нього.
- Послухай, мені це не подобається.
- Нічого. Зараз ти увійдеш в смак і все стане навпаки.
Блондинка палко поцілувала хлопця який намагався зберігати вірність.
Якщо довго гойдатись на гілці, то одного разу, вона не витримає і зломиться. Так само не витримав Андрій. Молодий чоловік зломився.
Він схопив дівчину за сідниці і став насолоджуватись поцілунком.
Карі очі різко відкрились.
Чоловічі руки схопили наполегливу спокусницю за плечі і відпихнули від себе, цим самим, обірвавши притяжіння губ. Нарешті, Андрій перемістився в спогад і взяв контроль за ситуацією в свої руки.
- Леся, прошу, негайно злізь з мене. Зараз прийде Адя. Вона не повинна це побачити.
- Не прийде. Я її знаю. Вона ще з годину буде вештатись, - переконувала дівчина знову лізучи до чоловічих губ.
- Ні! Я сказав - Ні!
- Не пручайся. Я знаю, що десь там, в своїй світлій душі ти мене хочеш. Так навіщо себе стримувати? Ми маємо жити на повну, а не існувати на "мінімалках".
- Нічого я не хочу!
Андрій схопив дівчину і відкинув її в сторону. Він залишив дівчину на дивані, а сам миттю став на ноги, але просто перед ним, в дверях, стояла його кохана.
Спочатку в очах симпатичної брюнетки читалось лише здивування.
- Що тут відбувається?
Очі бачили невтішну картину.
На дивані сидить її подруга з майже розстібнутою сорочкою та розкуйовдженим волоссям, а на щоці коханого - помада. Яскраво-червоний слід від поцілунку.
Андрій вдивлявся в дівочі очі читаючи там розпач та злість.
- Кохана, я такий радий тебе бачити, - щиро зрадів хлопець бачучи Аделіну знову живою.
Але не до радощів було їй.
Андрієва щока відхопила смачного ляпаса, який супроводжувався гучною хвилею.
Андрій схопив себе за обличчя, а дівчина кинулась до дверей.
- Ні! Адя, не йди! Ти не повинна залишати квартиру!
- Все що не робиться - все лише на краще, - пролунав задоволений голос блондинки за спиною Андрія.
Молодий чоловік закипів, немов чайник з окропом. Очі почервоніли  від лютті і злісно глянули на хтиву дівку.
- Вали звідси! Вали з моєї квартири! Вали з мого життя!
- Хріновий в тебе смак, хлопчику, - спокійно промовила блондинка.
Андрій вже не чув її слів. Він вже злітав по сходах біжучи за коханою. Цього разу хлопець не прихопив своє пальто, а кинувся на мороз будучи в одній футболці.
Падав лапатий сніг. Тапки скользали по білій слизькій землі.
Не зважаючи на дикий грудневий холод брюнет мчав з всих своїх сил вперед.
Цього разу він вирішив не викрикувати її ім'я.
Адя не знала що Андрій біжить слідом, тому не прискорювалась.

Червоне світло.
Купа машин заполонили вечірню трасу.
Гіркі сльози розтоплюють сніг під ногами довговолосої брюнетки яка непомічаючи нічого і нікого прямує вперед.
Ще мить і дівчина, ніби на автоматі, вийде на дорогу.
- Стій!
Знайома чоловіча рука схопила її ззаду.
Андрій встиг.
Заплакане обличчя подивилось на зрадливого хлопця.
- Що ти хочеш? Вали до своєї Лесі!
- Не хочу. Моя лише ти. Вона сама полізла до мене, а я пручався. В нас нічого такого не було. Чесно.
Карі очі різко глянули на дорогу.
Андрій усміхнувся супроводжуючи очима транспорт.
- Червоний автобус. Він проїхав...Все...У мене вийшло, - хлопець широко розсміявся.
- Що? Ти вирішив поговорити зі мною про якийсь сраний автобус?!
- Ні, ні. Це я так...Клянусь, Адя, в мене нічого з нею не було і не буде.
- А хіба в тебе є чим клястися?
Сльози невпинно текли з сумних очей.
Слова Андрія засмутили хлопця. Він провалився в роздуми. Застиг, ніби іграшковий робот на якому сіли батарейки.
- Взавтра поговоримо, а зараз я хочу спокою. Дякую тобі за "чудовий" Новий рік.
Сніг повільно падав на землю.
На дворі був гарний зимовий вечір.
Зелене світло.
Аделіна залишила хлопця і попрямувала через пішохідний перехід.
Десь, зліва,  доносилась музика. Молодіжний танцювальний трек з кожною секундою ставав все гучнішим.
Андрій встиг лише побачити. Ані подумати, ані викрикнути, лише побачити.
Білий БМВ на великій швидкості щоєсили вдарив Аделіну. Бідолашну підкинуло вгору над пролітаючою під нею іномаркою.
Дівчина звалилась на мокрий  асфальт. На обличчі і не тільки на ньому виднілась темно-червона кров. Бідолашні очі жалісно просили про допомогу. В молодому дівочому тілі повільно згасало життя.
- Ні-і-і-і! - заволав Андрій і кинувся до коханої.
Ще один подих і все. Гарячий пар перестав виходити з вуст смертельно-пораненої Аделіни.
Андрій так і не встиг добігти до коханої. В його очах все стало трястись та перевертатись. В голові запаморочилось.
Темрява.

  Андрієві в ніс бив тютюновий сморід. Сморід дешевих цигарок та різних незрозумілих ароматів від яких тягнуло блювати.
Молодий чоловік розплющив очі. Спина прогиналась на пружиннім ліжку, а над його головою знаходилось ще одне. Двухярусна нара.
Хлопець оглянувся довкола.
В невеличкій кімнаті перебували чоловіки неприємної зовнішності. На тілі наколки, злісні гримаси без зубів, або ж з бридкими зубами.
Залізні двері та вікно заховане між гратами.
З верхнього ярусу спригнув чоловік з кривим носом.
Андрій був наляканий і бажав знайти відповідь.
- Я вибачаюсь, Ви не скажите мені - де я?
Здивовані очі незнайомця звузились і незрозуміло глянули на Андрія.
- Ти що, Бора, тільки на світ народився? Чи ця тюрма вже повністю зробила з тебе ідіота?
- Тюрма?! - злякано перепитав хлопець.