На дворі був сонячний осінній ранок. Купа студентів крокувало на пари чудового університету банківської справи.
Здалеку доносилась популярна молодіжна пісня, яка ставала все гучнішою.
Майже до самих сходинок, до входу в заклад, під'їхало червоне авто. Новенький та блискучий Мустанг. Автомобіль в який неможливо не влюбитись. Хлопці з заздрістю кидали погляди, а дівчата із зацікавленістю.
Потужний мотор заспокоївся і з тачки виліз він. Худий, підтягнутий та високий красень, який завжди одягався зі смаком. На ньому сиділа осіння шкіряна куртка, яка додавала хлопцеві крутості.
Вітер легенько розвіював охайне світле волосся, яке було зачісане на бік  і мало стоячу чолку.
Макс Кропивницький непоспішаючи ішов в універ, ловлячи на собі погляди гаряченьких студенток.
Макса знали всі. Декілька днів назад йому виповнилось 21. Він навчався на 4-ому курсі в закладі який належав його батькові. Хлопчина виріс в достатку, адже його татусь володар найпрестижного банку в Україні "КорпивБанк". Гроші розбестили Макса. Він не знає їм ціни і викидає просто на вітер витрачаючи їх на алкоголь, клуби та дівчат.
- Здоров, чуваче, - привіталися з Максом двоє друзів які були теж з заможніх родин.
- Кльова в тебе тачка.
- Це батя на днюху підігнав.
- Ти припаркував її біля входу. Так же не можна.
- Джим, ти забув кому належить цей універ?Мені можна все...- Макс ляснув по дупці якусь гарненьку студенточку, котра вітаючись проходила повз нього і додав. - І всих.
Друзі розсміялись.
Кропивницький ішов коридором із своїми друзями. Всі студенти відходили в сторони, ніби давали дорогу королю. Але знайшовся один, котрий не відступив в сторону.
Худорлявий, на голову нижчий від Макса з довгонестриженим чорним волоссям та прищами на обличчі. Смаку в одязі він не знав. На ньому сиділа широка футболка з емблемою Бетмена і  джинси, які були на пару розмірів більшими.
Студент виставив праве плече вперед намагаючись акуратно пройти повз Макса та той не дав йому цього зробити.
Задирака штовхнув хлопчину в груди.
- Ти куди преш, пітушаро?!
- Я іду до своєї аудиторії, - спокійно відповів той.
- Тобі що, повилазило? Ти не бачиш що тут іду я?
- Бачив. Я намагався обережно пройти мимо тебе.
- Якщо коридором іду я, то всі інші відходять в сторони.
- Чому?
- Тому що, цей заклад належить моєму баті, а це те саме що мені.
- І що з того? Ми ж не розступаємось коли коридором ідуть преподи, або ж ректор. Чому ми маємо робити це перед тобою?
- Якщо я забажаю, то любий з вас може звідси вилетіти. Ти ж хочеш тут навчатись?
- Вилетіти? Уявляю. Прибігаєш ти до свого татка і таким сопливим голосочком кажеш - Татусику, вижени з універу того хлопця, бо він не відійшов в сторону, коли я з розпущеним хвостом павліна йшов коридором. - Він тебе тільки пошле під три чорти.
- Ого, - почув Макс голоса друзів за своєю спиною. Вони завжди так робили даючи знак, що потрібно відстоювати своє.
Бах! Макс зарядив з кулака студентові в ніс.
Хлопчина звалився на підлогу, на яку почали спадати краплини темночервоної крові.
- Думай що говориш. - гиркнув Макс.
- Тільки і можеш що бити слабших за себе.
- Що ти там буркнув?
Розлючено запитав забіяка і хотів вже було підійти та добавити хлопцеві та невідомо звідки з'явилась рудоволаса дівчина. Вона відпихнула Макса в груди стаючи на захист постраждалого.
- Відстань від нього!
Студентка присіла біля лежачого хлопця, котрий заливався своєю кров'ю.
Макс оцінив незнайомку.
Дівчина мала пишне руде волосся, зелені очі, апетитний задок який облягали чорні джинси і непогані груди, які ховались за синьою кофтою.
- Ти ба, яка грізна, - Макс подарував посмішку. - Я закохався з першого погляду.
- Відвали. Я вже зайнята. Любий, дуже болить? - незнайомка дістала з сумочки вологі серветки, щоб витерти кров.
- Ким?Ним? - Макс награно розсміявся, - Така гарна дівка і зустрічається з цим пітушарою. І що ж це він міг тобі дати???
- Те, чого не має в інших.
Руда красуня обережно зтирала кров з обличчя свого хлопця.
- Крихітко, в мене є все.
- Якраз в тобі і не має.
- Цікаво. Що ж це воно таке?
Дівчина підвелась. Підійшла до Макса і з відразою глянула йому в очі.
- Людяність.


  В просторому кабінеті знаходились великі вікна, через які батько Макса милувався краєвидом Черкас.
Син був зовсім не схожим на нього. Як характером, так і зовні.
Сергій Володимирович мав кремезну статуру, карі очі, чорняве волосся на яких місцями осідала сивина. Погляд його був суворим та потаємним.
Володимирович знаходився на своєму робочому місці і чекав коли син після пар заїде до нього в офіс.
Відчинились двері.
- Тату, ти хотів мене бачити?
- Сідай за стіл.
З відчутним невдоволенням в голосі батько відірвався від вікна і сів в своє м'яке шкіряне крісло.
- Мені телефонував ректор. Розповів про бійку.
- Так. Там один пацик занадто "борзий". Відчисли його на х** і негайно.
- Стули пельку! - чоловік гепнув кулаком по столі, але Макс був спокійним бо вже звик до цього. - Він тебе і пальцем не зачепив, а ти розвалив йому ніс!
- Він словесно завдав мені душевного болю. Ой, як страждає моя душа біднесенька, - Макс поклав обидві руки на серце.
- Годі корчти з себе клоуна! - батько перевів подих і знизив тон. - Максе, ти мій єдиний спадкоємець. Мені вже за 50. Хто зна що може статись завтра. Як я помру, то всим моїм бізнесом заправлятимеш ти. На матір не розраховуй. Вона тупорила ПТУшниця з дипломом поварихи. В серйозних справах вона дуб-дубом. Ти маєш бути серйозним. Тобі вже 21. В твоєму віці я обмінював людям долари і заробляв на цьому великі гроші, а ти сидиш на моїй шиї. Одно тільки що бухаєш, зависаєш в тих бля**ких клубах і міняєш дівчат частіше ніж використані презервативи.
Останні слова здивували Макса. Батько на мить замовк, а потім продовжив.
- Я так хотів мати сина. Гадав буде схожим на мене. Ми будемо обговорювати спільні захоплення...А ти - повна моя протилежність. Я в твої роки мав нормальних друзів. Ми ходили відпочивати на природу з вогнищем, шашликами і гарними піснями під гитару. Я не бігав по дівчатах, а мав серйозні стосунки з одною.
- Такі серйозні що проміняв її на маму?
- Нікого я ні на кого не міняв! Ми були 5 років в шлюбі, а та шмата небажала народжувати мені дитину, ще й зраджувала з моїм товаришем.
- Мораль басні така - Не заводьте серозні відносини з дівками, бо рано чи пізно все закінчиться зрадою. Манав я такі маторженики. Мені краще коли без зобов'язень.
- Я подивлюсь що ти мені заспіваєш, коли підцепиш якусь болячку на свій краник.
- Тату, тобі немає про що поговорити? Ти мене покликав для того, щоб я почув все те, що ти завжди мені твердиш???
- Я хотів сказати, що досить забавок. Ти в цьому році отримуєш бакалавра. Потім ще трішки до магістра і вперед до мене на роботу. Дитинство минуло. Час ставати дорослим. Час братись за розум.
- Я і серйозність це є дві несумісні речі.
- Не гнівай мене! - кипів батько будучи невдоволеним бесідою.
- Ти вже все сказав?
- Ні. Для чого ти в шкільні роки займався Карате? Цей вид бойового мистецтва створений для оборони, а не для нападу.
- По перше. Я тому чуваку просто заїхав з кулачини в ніс. По друге. В 21-ому столітті всім вже відомо, що карате то є повна хрінь, від якої толку як з козла молока.
Бам! Батько знову стукнув кулаком по столі.
- Хутко встав з за столу і пішов на х** з мого кабінету!
- Дякую, татку! Дозвольте виконувати?