Ось ми і повернулись туди, звідки і розпочалась наша історія.

 Зовні - чудова оголена дівчина, а в дзеркальному відображенні - червоне чортисько з довгим хвостом та гострими козиними рогами.

  Блондинка без одягу рукою здавлювала шию свого оголеного партнера.

Її губи вдихали його подих забираючи життєву енергію. Тіло Макса швидко змінювало колір стаючи синім.

 Дзеркало вкрилося хвилями, ніби воно було створено з води. В голові Макса все ішло обертом, але він не встиг втратити свідомість і побачив як з дзеркала вийшов світловолосий чоловік в чорному плащі.

- Відпусти малого!

 Дівчина злякано глянула на незваного гістя і жбурнула Макса в сторону, так легко, ніби той, скляна пляшка.

- Мисливцю, тобі ще не набридло вбивати своїх?

 Довговолосий блондин на мить забув про серйозність зпинивши свій погляд на оголених пишних грудях дівчини. Не володіючи собою він облизнувся і струснувши головою, аби відкинути хтиві думки, повернувся до розмови.

- Ви, паскуди, забираєте людські життя. Вам не місце в цьому світі.

- Хто б говорив. Забув як сам виліз з Пекла? Може, це тобі вже час повертатись до дому?

- Неодмінно, але це станеться тоді, коли я перевалю всіх вас.

- Ох, і паскуда ж ти, Єрстене, або ж Артур. Чи яке ти взяв собі ім'я в цьому світі?

 Чоловік розправив свій шкіряний плащ і дістав з піхов які знаходились на поясі два кинджали.

- Невже ти мене вб'єш після всього того, що між нами було?

- Я довго закривав на тебе очі. Ти вже 5 молодих хлопців згубила. Досить. Хорошого по малу.

- Та пішов ти...

 Блондинка з нелюдською силою стрибнула на мисливця. Чоловік не вагався і швидко встромив кинджал їй в серце. Дівчина завила нелюдським голосом. Макс дивився на те, як гола спокуслива блондинка перетворилась на червону рогату потвору. Нечиста зпалахнула полум'ям. 

Хлопець злякано тремтів сидячи в кутку кімнати і не міг повірити своїм очам.

Шалений вогонь з головою охопив червону істоту. За декілька секунд він зник, разом з потворою. І тільки холодна зброя звалилась на підлогу. Довговолосий чоловік підняв кинджал і засунув його назад до піхов.

- Малий, ти там як? Ще не обісрався? - з білосніжною усмішкою мисливець підійшов до Макса і простягнув йому свою долоню, - Вставай, сину мій.

 Макс зрозумів що чоловік його щойно врятував. Страх відступав і хлопець взявся за руку рятівника.

- Срака з медом! Що то, в біса, таке було?!

- Чорт, біс, демон, нечистий - називай як хочеш.  Можна просто - темні. Так як вони жителі темного світу. Щоправда, там не так вже і темно, але ви, люди, звикли його так називати.

- Вона виглядала як звичайна людина.

- Щоб спокійно жити у вашому світі і не виділятись, ці потвори змушені приймати людську подобу.

- Так. Стривай, - Макс трішки подумав пережовуючи почуту інформацію. - Я що, трахався з чортом, бляха?!

- Саме так, - спокійно відповів чоловік в чорному.

- Та ну на хрін, - Макс незміг зтримати почуття огиди і блюванув на підлогу.

- Синку, не переймайся. Вона ж була в подобі дівчини... і до того ж, досить вродливої.

 Макс тільки зараз помітив те, чого не помічав раніше. В кімнаті всюди бруд та купа сміття. На підлозі  пляшки від алкогольних напоїв, упаковки від різної їжі, недоїдки. Білосніжна постіль стала сірою від бруду і місцями виднілись жирні плями. Гарна, прибрана оселя перетворилась на смітник.

- Як тут страшно. Ще 5 хвилин тому, все виглядало інакше!

- Ти тільки зараз це помітив? Дивно. Я сподівався, що твої очі стійкі до тих ілюзій, котрі застосовують темні.

- Ілюзій?

- Так. Такі чорти як ця, котру я завалив, червоні, вони володіють певною силою за допомогою якої, можуть навіяти людині все чого забажають. Хтось за звичайні чисті папірці розраховується в магазинах. Хтось працює в цирку ілюзіаністом навіюючи всілякі дурощі, типу, кролик з капелюха, або ж голуб з рукава. А хтось прикидається різними людьми, коли йому то потрібно. А бож як ось ця ниряха, навіювала чистоту в будинку, щоб приховати гармидер...Але ти Макс не повинен піддаватись ілюзіям. Твої очі повинні бачити правду. Можливо, це прийде трохи пізніше.

- Мужик, я що перепив? Я сплю? Чи та хвойда підлила мені щось в бухло і тепер я тут бачу дурнуваті сни, а вона, цим часом, з якимось бородатим джигітом розбирає моє тіло на органи?!

- Вибачай, Макс, але це реальність.

 Макс важко видихнув повітря і взявся за обличчя.

- Ти сказав - Як вона, червона...А є ще якісь?

- Серед чортів - так. Є ще чорні.

- І яка в них суперсила?

- Суперсила? - чоловік розсміявся. - Понадивлюються дурні, а потім мелять різну хрінь...Ніякої. Про те, чорні тримаються зграї, навідмінно від червоних. Останні, вони одинаки.

 Макс дивився на брудне ліжко.

- Он там, під ліжком, трупак. І виглядає не так,як зазвичай виглядають мертві.

  Мисливець заглянув під ліжко.

- Одна з її жертв. Аби я не прийшов вчасно, ти б, зараз, нічим не відрізнявся б від нього. Ваш світ не придатний для їхнього звичайного існування. Саме тому, аби підтримувати свою людську обгортку і тримати свідомість під контролем, темні змушені раз на 21 день підживлюватись людською енергією.

- Так. Хто ти, в сраці, такий? Чому мої очі мають бути невразливими до ілюзій? І чому я  можу бачити їх справжню сутність?! - нервував Макс, який повністю голий стояв перед мисливцем.

- Давай, ти спочатку одягнешся, бо мені не звично розмовляти коли ти стоїш переді мною без одягу зі своїм маленьким джентельменом.

- Ніякий він не маленький!

- Вірно. Не важливо що скажуть інші, важливо те, в що віриш ти.

- Що? Я просто наляканий. Мій організм отримав стрес... і на додаток, тут холодно.

- Майже переконав, - незнайомець жбурнув Максу штани, - Одягайся.

 Хлопець хутко натягнув на себе джинси.

- А як ти зрозумів що вона не людина? - поцікавився довговолосий рятівник.

- В дзеркалі. Зовні вона зовсім нормальна, а у відображенні...

- Отже, лише у дзеркалах, - вдумливо промовив мисливець.

- Чому я це бачу?

- Дзеркало - це творіння диявола. Для людей воно є звичайним предметом для красування, а для темних, дзеркало виконує різні функції. Воно є порталом до потойбіччя, порталом для переміщення з одного місця в інше, а також, показує справжню твою сутність. Якщо ти прийшов з іншого світу, то щоб ти тут не робив, в дзеркалі ти будеш бачити себе таким, яким ти є насправді.

- Зрозуміло. А ти, типу, мисливець на чортів?

- Типу, так. Я не представився. Артур, - чоловік протягнув долоню для знайомства.

- Я Макс.

 Хлопець потиснув руку. Погляд його синіх очей ненароком впав на дзеркальні двері шафи. Очі збільшились, а рука відразу вирвалась із потискань. Макс повільно позадкував в бік від мисливця.

- Синку, що з тобою? Ти такий переляканий, ніби чорта побачив, - усміхнувся Артур.

- Побачив. Ти один з них!