На годиннику було о пів на десяту ранку. Я визирнула у вікно. Було темно. Ззовні було чути чиїсь крики. Що б там не сталося, сьогодні краще не виходити на вулицю.
Я сиділа вдома. Їжа майже скінчилася. Потрібно було іти до крамниці. Надворі було спекотно. Біля під'їзду розлилася темна калюжа. Я подивилася вгору і побачила густі червоні хмари. А серед них велику чорну кулю, на яку перетворилося Сонце. З боку дороги в мою сторону ішов хтось, хто віддалено нагадував людину. Я побігла геть. З неба почало крапати. Я витерла вологу з обличчя і побачила кров на своїй руці.
У крамниці нікого не було. Я взяла усе, що було потрібно, і повернулася додому. У вікно побачила, як до будівлі з усіх боків наближалися істоти, схожі на людей. Деякі з них, ідучи, калічили один одного. Майже все довкола було в крові. Небо гримнуло, і з хмар знову закрапало червоне. Не знаю, як люди перетворилися на це, але я такою не стану.
Вдома не знайшлося підходящої мотузки. Тоді я взяла ніж та пішла у ванну кімнату. Набрала повну ванну та лягла у неї. Останній раз подивилася у вікно. Небо досі було криваво – червоне. Такою ж була вода у ванній. Ніж впав на підлогу...
– Сусіди казали, що вона більше тижня не виходила з дому. Ще казали, що вона божевільна.
Лікарі завантажили мішок у автівку та поїхали геть.
У небі яскраво світило Сонце.