Якби ти знала, що завтра помреш, що би ти робила?

Шині мовчала. Елін дивилася на неї. Запитання було неочікуваним, треба було подумати.

– Скоріше за все, нічого. Я б жила, як і раніше. Тим більше, яка різниця, що я робитиму, якщо це буде останній день? Я все одно нічого не встигну.

– Зрозуміло.

– А ти?

– Не знаю. Просто в інтернеті, якась дівчинка писала, що перш ніж вона помре, обов'язково попросить пробачення, у всіх, кого знає. Щоби піти спокійно. Як тобі таке?

– Ну, якщо є за що, можна і вибачитися. Хоча це не мій випадок.

– А іншим ти б вибачила перед смертю?

– Ти і так знаєш, що ні.

– А мені?

– Елін, припини. До чого цей допит?

– Просто було цікаво. Хоча вже пізно, мені час.

Елін пішла до вхідних дверей. Ши навіть не дивилася на неї.

Вона добре пам'ятала своє життя. Достатньо добре для того, щоби хотіти помститися. Мамі, яка ніколи її не слухала. Буквально, "мама" не чула, що вона їй говорила. Бабусі, яка постійно порівнювала її з іншими людьми. Сестрі, якій взагалі не було до неї діла. Іншим людям, які не хотіли її розуміти, і тільки давали "дуже важливі" поради. А головне – "ангелам", які мали б її захищати, а замість цього кинули на призволяще.

Сама не помітила, як підійшла до багатоповерхівки та піднялася на дах. Дістала з сумки зошит, який був її особистим щоденником. Хотіла наостанок перечитати, що сталося в з нею за останні кілька років. Вона навмисно записувала тільки погане, бо хотіла запам'ятати усе, щоби потім помститися. Протягом кількох років вона вигадувала ідеальний план помсти. Хотіла вірити, що незважаючи на усе те, що робили чи казали інші, вони таки засмутяться, якщо вона помре. Вона мріяла це побачити. Єдина, хто підтримував її, була Шині.

Шині сиділа за столом та дивилася на двері. Вона могла зупинити Елін, але не хотіла. Останні роки їй теж було важко. Кожного разу, як хтось ображав подругу, Шині доводилося заспокоювати її. Зараз вдома нікого немає. А коли прийдуть родичі Елін, скоріше за все, подумають, що вона просто пішла гуляти. З нею все буде добре. Вони не вірять, що своїми словами та діями, можуть вбити її. Але Шині цього не дозволить. Вона вийшла на вулицю та пішла до будівлі, до якої раніше пішла Елін.

Елін стояла на самому краю босоніж. Поряд лежало її взуття та зошит – особистий щоденник. Вона все вирішила. І вже хотіла зробити останній крок, але почула голос за спиною: "Є кращій варіант. Я тобі допоможу."

Вона озирнулася. Шині простягала до неї руку. Елін стільки разів мріяла про те, щоби вони помстилися за все. Вона підійшла ближче до подруги.

– Ти готова?

– Ти дійсно довіриш мені своє тіло?

– Мене все одно вважають божевільною. Можливо, я дійсно божевільна, але я не дозволю іншим ставати на моєму шляху.

Елін дивилася у власні очі. Точніше, в очі свого тіла. Шині знає, що треба робити. Вона знищить усіх, кого вони ненавидять. Всіх, кого ненавидить Елін. Шині з'явилася дуже давно. Спочатку вона просто підтримувала Елін словами та єдина вислуховувала її. Але потім Елін почала її бачити. Вона нікому не сказала про це. Інакше її б відправили до психлікарні. А тепер Шині отримала справжнє тіло. Тіло своєї єдиної подруги. Подруги, яка її вигадала. І Шині не поверне його. Вона житиме. Житиме так, як сама захоче.

Скоро мати Елін повернеться додому. Але вона більше не побачить свою доньку. Її більше ніхто не побачить. Замість неї буде Шині.