Посеред величезного світу, по якому блукала воля, над глибоким, темним морем стояло величне і старовинне місто. Його центр - неприступний замок був оздоблений і золотом і сріблом і дорогоцінним камінням. Вікна були завішані дорогими шовковими тканинами, килими прошиті золотими нитками, кожна свічка догорала у срібних канделябрах. Кожні дверцята у замку виблискували на сонці різноманітними кольорами, адже були оздоблені й рубінами й сапфірами, смарагдами та діамантами.

Правив у місті багатий король. Гордий, як тигр, сильний, як лев, впевнений, мов яструб, далекоглядний, мов орел, так його оспівували барди у своїх баладах, що кожної ночі лунали з усіх таверн міста.

Одного дня, король, прогулюючись великим парком біля замку глянув на його велич. Роздивився кожен позолочений візерунок, захоплювався блискучими шпилями товстих веж, але йому було цього мало. Він чув від дипломатів інших королівств, що їхні замки у разі більші та багатші. Що вони мають не прості шпилі, а цілі купола, що відблискують на сонці на тисячі метрів від міста...

"Я хочу величі. Я хочу жити у достойному себе замку. Хочу найбільший, найгарніший, найбагатший замок у світі. Щоб стояв він на березі найглибшого океану, щоб золото його фундаменту оточував гарячий пісок. Щоб верхівкам мого палацу не було рівних. Його дах має бути вище Раю, а підвали, наповнені вином нижче дна океану..."

І звелів король розіслати посланців його по усьому світу, і шукати найталановитішого архітектора, що зможе втілити у життя величні і амбітні плани короля.

Так і сталося. За три місяці до двору його величності прибули сотні архітекторів із своїми планами та напрацюваннями і проєктами. Король приймав кожного архітектора особисто і вислуховував його плани. Якщо архітектор не задовольняв короля, той виганяв його із замку і наказував більше ніколи не пускати до його королівства.

Ішли дні. Минали тижні. Тягнулися місяці. Король кожного дня вислуховував трьох архітекторів. Одні обіцяли йому високі стелі і позолочені світильники. Інші гарантували, що шпилі башт будуть такими тонкими і бездоганними, що їх верхівки навіть не буде видно. Деякі навіть обіцяли звести срібні стіни, навколо палацу... Проте кожного архітектора король виганяв із замку.

Пів року тягнулася черга архітекторів до приймальні короля. Допоки на 333 день відомий архітектор з величного міста Манітуда не представив свій проєкт майбутнього палацу короля. Який вразив не лише його величність, а і його придворних князів, що завжди були поряд з королем і завжди хотіли йому вгодити.

За планом Верума, так звали архітектора, палац мав стояти на височезному піщаному схилі над найбільшим океаном світу - Фінамбітуса. Він мав бути побудований на фундаменті із чистого золота, стіни блищати сріблом, а шпилі величезних башт сіяти рубінами.

Цей проєкт наскільки заполонив душу короля, що той негайно наказав почати будувати палац за планами Верума. А сам в той час, почав готуватися до переїзду та перенесення столиці до нового міста, що повинно було бути зведено навколо його величного палацу.