Навколо величного палацу почали зводитися будинки, прокладатися вулиці, засновуватись крамниці та таверни. Усі дороги вели до високих стін житла його величності.
Король правив. Жив. Змирився зі своєю долею людини, що введена в оману "найближчими друзями", князями, що були із ним із самого початку. І що брехали йому протягом усього життя.
Одного вечора на океані бушував шторм. Хвилі руйнували кораблі, убивали людей на берегах та виривали своєю величчю цілі дерева.
Король підійшов до вікна, і глянув на воду. Так само зробив кожен князь у своєму маєтку, які стояли на піщаному схилі.
За мить величезна хвиля наскільки сильно вдарила по схилу, що пісок під вагою золота, з якого було побудовано фундамент і сам палац з маєтками просто посипались донизу. Затріщали стіни. Падали кришталеві сервізи, що вилітали із сервантів. Билися вікна. Палац похилився.
Ще один удар хвилі і цілий піщаний схил разом із палацом і маєтками пішов під воду.
Наступного дня. Люди побачили неймовірну картину... З'ясувалося, що місто і в'язниця були побудовані на твердій кам'яній горі, що була вкрита піском, і це не дало їм загинути, на відміну від палацу та величних маєтків, які були зведені лише на сипучому піску, який і пішов під воду...
Над морською блакиттю тепер височіли лише три золоті шпилі.
________________________________
"Finis Ambitioness - кінець амбіцій"
У всякої величі - велич мала.
У старого золота - вічна хвала.
У древнього ж дуба - згниють всі листки,
У гарної квітки - падуть пелюстки.
І славу велику матиме той,
Що для народу він вічний герой.
Що в тіні те злото він сам же створив,
Брехні і сумління відчує порив...
- За популярністю
- Спочатку нові
- По порядку