Вранці Юкі йшов разом із матір’ю тією частиною Дому, де проводився огляд. Дорога, ввижалося йому, тягнулась день. Коли вони зупинилися перед темними дверима, він захотів, аби вона тривала ще довше. Двері прочинилися, і першим, що кинулося в очі, стали розміри приміщення. Можливо, воно було не більшим за його класну кімнату, але майже порожнім. Біля широкого вікна навпроти виднівся стіл, у кутку примостилася шафа, а посередині  ― великий килим.  

Від столу до них, усміхаючись, наблизився підстаркуватий чоловік.  

― Доброго ранку, шановна пані. Дякую, що привели вашого сина.  

Юкі здивовано на нього уставився. Ніхто ще не називав його матір “шановною пані”.  

― І вам доброго ранку, майстре. Я сподіваюся, що навчання йтиме гладко. 

― Я також, ― погодився той і звернувся до Юкі. ― Вітаю, мій новий учне! Ти вже готовий до вивчення сили?  

― Так, майстре.  

Йому сказали, що цього вчителя треба називати майстром, адже він є високим Стражем.  

― Добре, якщо так. Гадаю, можна починати, ― він кивнув матері Юкі, і та, попрощавшись, залишила їх.  

Юкі обернувся в її бік та збирався окликнути, попрохати не йти так одразу. Проте вчасно схаменувся, зрозумівши, що вона не повернеться, а він сам матиме дурний вигляд.  

Майстер тим часом відійшов до килима. 

― Сідай, ― запросив він й опустився теж. 

Юкі несміливо сів на килим. Він насилу дивився майстру в очі, залишившись з ним сам на сам. Йому не доводилося ще розмовляти з високими Стражами. До того ж, учора він дізнався, що з майстром Реном, як того звали, покращуватиме не лише свій дар, а й фізичні здатності. Поєднання своєї улюбленої та неулюбленої речей Юкі неабияк пригнітило. 

― Перше, що я хотів би тобі спитати, Юкі, що ти взагалі знаєш про силу? 

Він, заскочений словами зненацька, на мить забув дихати. Спробував пригадати, що розповідали вчителька та батьки. Начебто про те, що сила ― це енергія, яка тече у крові Стражів і завдяки якій вони можуть прикликати явища природи, робити інші речі, недосяжні без неї. Юкі, як міг, переповів відоме йому. Майстер Рен лише уважно слухав, не кажучи, правильне воно чи ні.  

 ― Гаразд. Я чув, що твоя основна здібність ― сніг? Правильно? 

― Так! ― він енергійно кивнув. 

― Можеш-но створити його і напрямити на мою руку? 

― Як?  

― Так, наче хочеш її зігнути чи відхилити, ― майстер виставив свою мозолисту долоню. 

Очі Юкі округлилися. Такого навчання він уявити не міг та відчув деяку боязкість, однак послухався. Сніжинки виринули з повітря, налетіли на руку чоловіка. Затим Юкі перевів очі на обличчя того і стиснувся ― емоції прочитати було важко, та схоже, наче він був не дуже задоволений результатом.  

― Щось не так?  

― Спробуй ще раз, але з усієї сили.  

Та друге намагання теж не сподобалося майстрові Рену.  

― Занадто м’яко, ― констатував він. ― І маю сказати, Юкі, що сніг загалом не дуже зручний для вартування. Для того, аби вразити чудовисько чи злочинця, знадобиться надто багато сили. 

 У Юкі всередині як нитка обірвалася.  

 ―  Лід чи холод сам собою були би в такому разі кращі. Ти вмієш робити щось із цього?  

― Та-ак, мені вдається холод, ― протягнув він.   

― Добре, значить із нього почнемо. Є якісь проблеми? ― спитав майстер, помітивши настрій Юкі. 

― Нічого. Просто сніг... так гарно виглядає.  

Чоловік хмикнув ― його відверто посмішили ці слова. 

― Зовнішній вигляд уміння ― останнє, на що варто зважати, ― вже серйозно пояснив він. ― Також не дуже важливі його розмір чи масса, значення має ефективність.  

Юкі кивнув, та все ж спробував заперечити: 

― Але на огляді... ― однак так і не скінчив.  

― На огляді талантів дивляться не на корисність, а на саму здатність керувати силою, на потенціал. Просто кажучи, необхідно показати оглядачам, що твоє вміння достатньо складне, аби вони зробили висновки. Зрозумів? 

― Так, майстре. Вибачте, ― йому стало соромно. 

― Нічого страшного. А замість снігу можеш використовувати малі та гострі уламки льоду.  

 Почувши нову ідею, Юкі збадьорився, уявляючи  політ кришталиків, що виблискували на сонці. 

― Я обов’язково їх робитиму! 

― Так, але це пізніше. Поки же зосередимося на фундаменті, так би мовити.  

Решту уроку пан Рен запитував у нього основні знання про силу та пояснював їх. Коли настав час іти, Юкі подякував, склавши руки в шанобливому жесті.  

 ― Немає потреби, ― тонко всміхнувся майстер. ― Врешті-решт, це моя робота й лише один наш урок. 

Проте зараз, коли увагу приділяли лише йому, Юкі відчував, ніби йому необхідно хоч іноді проявити вдячність. Вернувшись додому після занять, він обмірковував пережите сьогодні. Почувався дещо розчарованим, бо нічого подібного на снігову кулю, зроблену ним для огляду, створювати не доведеться. Незважаючи на це, було дуже цікаво, і Юкі радо очікував завтрашнього разу.  

Роль єдиного ученика виявилася незвичною, а то й дивною для нього. Добре, що за останній час він звик до уваги, адже в іншому разі йому було б дуже ніяково. 

Аби виконувати зараз домашнє завдання, Юкі надто стомився. Він бездумно провів пальцем в сантиметрі від стіни ― за ним тягнулася срібляста доріжка. Останнім часом укривати випадкові речі інієм стало його звичкою. Подумавши, Юкі вирішив намалювати дерево. Спочатку з’явився стовбур, широкий знизу й вузький у кінці, далі гілки з меншими гілочками від них.  

Однак домальовуючи листя, Юкі втратив фокус на стовбур, і той почав танути. Довелося відновляти його і решту зображення доробляти якомога уважніше. Малюнок забрав на себе багато терпіння, зате кінцевий вигляд йому сподобався.  

Наступного ранку, йдучи до просторої кімнати, він думав, що ж сьогодні розповість майстер Рен. Проте той його здивував, сказавши, що сьогодні вони займатимуться на вулиці. Заінтригований, Юкі послідував за ним у парк біля Дому. Земля була де-не-де вкрита ще вельми зеленим листям, зірваним на днях вітрищем.  

― Як думаєш, для чого нам цей лист? ― спитав майстер, піднявши один із них, начебто кленовий. 

― Для навчання?  

― Це, звісно, так, але можеш сказати точніше? 

Юкі подумав, але йому нічого не приходило в голову. 

― Вибачте, я не знаю. 

― Ти і не мав знати. Мені лиш було цікаво. Пам’ятаєш, яку важливу для вартування річ я розповів тобі на початку минулого уроку? 

― Що важливий тільки результат? 

― Саме так, і зараз цей результат ти відпрацьовуватимеш, ― майстер простягнув йому листок. ― Спробуй його заморозити.  

Юкі здивовано його прийняв.  

― Я думав, ми ще тільки будемо говорити про силу. 

― В твоєму випадку це немає великого сенсу, адже ти вже вмієш її прикликати. Тож краще вчитися на практиці, принаймні частково. 

― Он як. 

Він опустив погляд на тонкі прожилки і наслав на листок мороз. Той, на його подив, лише охолов. Юкі, не розуміючи, уставився на нього. Можливо, справа в тому, що заморозити листя, яке складається з соку та з твердого рослинного матеріалу, було складніше, ніж просто воду. Юкі спробував ще раз ― і знову без очікуваного результату.  

На одне з його намагань, він пустив холод по прожилках, не думаючи, чи вийде з цього щось. Проте новий спосіб йому допоміг ― смужки на листку посрібнішали та від них стало легше заморозити решту. 

― Непогано, ― оцінив майстер. ― Відчуваєш різницю між тим, що робиш зараз, і тим, і що робиш зараз? 

― Так. 

― У тому й справа ― течія сили, яку використовуєш, аби тільки показати, різниться з тієї, якою робиш щось дійсне. Можеш описати цю різницю? 

― Ні, вибачте. 

― Гаразд, тоді я скажу. У першому разі вона відчувається більш вільно і безформно, навіть якщо з вигляду інша. Але в другому вона збирається докупи і гострішає, щоби потрапити в ціль. Розумієш?  

Юкі кивнув. Якщо до нього правильно дійшли слова майстра, вони описували його відчуття. Він поглянув на листок ― той уже відтанув і його вигляд не відрізнявся од того, що був раніше. Хіба що на дотик став м’якшим. Майстер Рен дав йому наступний: 

― Поки що треба лиш повторювати вправу. Але потім ти маєш змусити його розсипатись.  

Опісля Юкі сидів на уроці математики, старанно виписуючи у зошиті числа. Її, правопис та інше йому викладала одна вчителька. Обличчя тієї завжди було стриманим, ледь виказувало емоції, але загалом він складнощів із нею не мав. За кілька днів Юкі почав звикати до уваги, зверненої виключно на нього, до почування себе єдиним учнем у приміщенні. Час від часу він замислювався над тим, як раптово отримав нове життя.  

Їхня сім’я переїхала у більш важливу частину Дому, ближчу до його навчальних кімнат. Батьки дуже раділи та пишалися з цього приводу.

Втім, якось стався епізод, який надовго закарбувася в його пам’яті. Коли Юкі повернувся додому, мати підійшла до нього. Непояснимий задумливий вираз її обличчя змусив його напружитися. 

― Маю тобі дещо сказати, ― почала вона, явно вагаючись. ― Оскільки тебе вже повноцінно навчають... Постарайся сильно не втомлювати себе заняттями з силою, гаразд? Якщо до цього дійде, попроси припинити тренування. Не знаю, чи це правда, але я чула, ніби тривале виснажування дитини використанням сили порушує баланс між нею і людським тілом.  

Юкі в нерозумінні на неї уставився. 

― Простіше кажучи, тоді сила почне дивно впливати на тебе. Зрозумів? 

― А, так.  

Він не очікував подібного ― думав, мати, навпаки, скаже йому старатися якомога більше. Юкі не знав, що робити з цією інформацією.  

Окрім того випадку, все, на його думку, складалося добре, аж до одного з ранків, коли він приходив до майстра Рена. Той, як і в більшість попередніх разів, почав із запитання: 

― Які ще якості необхідні при застосуванні сили у битві? 

Юкі занурився у свою пам’ять, здається, пригадуючи відповідь.  

― Швидкість? 

― Правильно. Але ― швидкість разом із координацією. І фокус, звісно, але він у тебе точно є. А тепер скажи, навіщо потрібна координація? 

Юкі трохи почекав у невпевненості, перш ніж визнати:  

― Вибачте, я не знаю, що це. 

Коли майстер пояснив, він спробував одповісти.  

― Ну, вона потрібна, щоби Стражі не заплутувались. 

― Можна і так сказати.  

Юкі мовчки порадів, адже дві правильні відповіді за початок ранку були неабияким успіхом.  

― Враховуючи твій виступ на огляді, ефективно робити кілька дій водночас ти можеш. Проте твій загальний контроль треба ще перевірити. А для цього ― спершу встати. 

Він підвівся слід за майстром, цікавий того, що саме вони далі робитимуть. Пан Рен, сказавши йому, повторювати, випростав руки в боки й однією провів згори вниз а другою обвів коло. Юкі здивовано спостерігав за ним. Дивитися, як високий Страж робить подібне на вправи з уроку фізкультури, було щонайменше дивно.  

Завдання видалося йому легким, однак, спробувавши повторити, Юкі отримав неприємний сюрприз. Його ліва рука виконала все правильно, зате права черканула дугу. Друга спроба також йому не вдалася, як і всі наступні. Він, стиснувши губи, продовжував намагатися. Хоча майстер дивився мовчки і спокійно, Юкі відчув невимовний сором. Урешті решт він не витримав і пригнічено спитав: 

― Я маю продовжувати, доки в мене не вийде? 

― Не зовсім, ― відповів на його подив майстер. ― Якщо ти занадто довго робитимеш один і той самий рух, це не буде корисно. 

Тому невдовзі він показав інший, цього разу з використанням ноги, і анітрохи не легший для Юкі. Наступна вправа також не покращила ситуацію.  

Після, здавалося, найкоротшої перерви за всі їхні зайняття, майстер, на полегшення Юкі, дав інше завдання. Він мав обома руками малювати різні фігури. Це йому набагато більше сподобалося, й не лише через те, що було легшим, чи хоч і не набагато, але краще вдавалося. А й оскільки невдача, яку видно тільки на аркуші паперу, не така неприємна, як ту, що виднона всьому його тілі. 

Але потім Юкі, ще достатньо не відпочивши, знову довелося повертатися до крутіння руками та ногами. 

Він уже не знав, як довго триває заняття. Його переповнювали втома, роздратування і навіть відчай, хотілося кричати, але натомість Юкі видав лише: 

― Але ж я і без того можу користуватися різними вміннями одночасно. Хіба мені  треба робити ці вправи? 

― Так, треба. Можливо, ти не бачиш зв’язку, але контроль над тілом забезпечує контроль над силою. Без першого друге тобі вдаватиметься далеко не завжди і вимагатиме забагато енергії.  

Юкі знову стиснув губи. Доведеться продовжувати.  

Коли урок закінчився, він нарешті зміг видихнути. Потім, незважаючи на втому, ледь не біг до наступного уроку. 

Від того дня потік час, що видався Юкі ледь не найгіршим у житті. Наче заняття фізкультури стали займати більшість шкільного часу. А втім, майже так і було. Раніше він, хоча й побоювався майстра, був цікавий до його уроків, і хвилини на тих летіли непомітно. Тепер же кожного ранку, перед тим, як увійти до кімнати, Юкі стояв, тягнучи, кілька хвилин. Затим чекав кінця, що в моменті здавався недосяжним. 

І як би сильно його не воротило од цих вправ, він тренувався навіть удома. Адже приниження, яке з’являлося, коли не просто хтось, а високий Страж, годинами спостерігав його невдачі, було гіршим за все. У незворушному погляді майстра йому вбачався німий докір.  

Настав один із тих постійних, неприємних ранків. Юкі стояв перед дверима, змушуючи себе відчинити їх, але рука не слухалася. Нумо же, вмовляв він її. Чим раніше почне, тим швидше буде вільний. Тим більше, панові Рену навряд чи сподобається його запізнення. Повільно, двері прочинилися, відкриваючи смужку сонячного світла. Майстер Рен одразу ж повернувся до нього.  

― Доброго ранку, Юкі. Сьогодні я збирався дати тобі нове завання.  

Його серце підстрибнуло. Невже зі вправами покінчено? 

― Звісно, відповідно нашої поточної теми. 

Настрій знову опустився. Авжеж, усе не могло бути так просто. Та йому стало ще гірше, коли майстер підняв три різнокольорові м’ячики.  

 ―  Я кидатиму їх у тебе, ― пояснив він. ― При тому чорний м’яч ти маєш завжди ловити, червоний ― відбивати, а від синього ― ухилятися. Поки що обійдемося двома за раз. 

У Юкі при уявленні завдання щось обірвалося всередині. Відповідно його очікуванням, те виявилося складним. На початку він просто нещадно плутався.  А потім, якщо комбінацію ухилення та відбивання йому навіть вдалося пару разів виконати, то з ловінням все було погано. В разі, коли воно йшло другим, Юкі не встигав на ньому сфокусуватися. А коли першим, і він примудрявся зловити м’яч, то наступний обов’язково прилітав у нього.  

Вправа виснажувала більше за попередні. В один момент Юкі так втомився, що просто застиг, поки в нього вдарилися два м'ячі. Це була ненавмисна бездіяльність, однак після перерви він збагнув, що це непогана ідея, і повторив це ще кілька разів. На останній з них майстер зауважив його поведінку, на його обличчі показалося невдоволення. Юкі злякавшись, повернувся до сумлінного виконання.  

Наприкінці уроку, що, вкотре здавалося, тривав вічність, майстер покликав його на розмову. Юкі зіщулився, очікуючи догани. І не помилився.  

― Ти ж навмисно сьогодні просто стояв, чи не так? 

― Так, ― понуро пролунала його відповідь. 

― Це було дуже негарно. Негарно й нечесно. Ти навіть не спробував попросити трохи відпочинку. Чому? 

― Я... я боявся. 

― І тому ти вирішив у відповідь на мої зусилля проігнорувати їх, сподіваючись, що я не помічу? ― осуд в голосі майстра ошпарив Юкі, наче кип'яток. Знаєш, нечесність ― дуже небезпечна для Стражів річ. Уяви, якби вони тільки вдавали, що борються з чудовиськами и та злочинцями. Що б тоді було з людьми?  

― Вони б... лишилися без захисту.  

― Гірше. Вони б лишилися без захисту, думаючи, що мають його.  

― Мені дуже шкода. 

Майстер Рен кілька секунд на нього дивився, затим продовжив уже м'якішим тоном: 

― Я помітив твій настрій останнім днями, Юкі. Розумію, тобі може бути важко, але знай: труднощі ― невід'ємна частина життя Стражів. І чим швидше ти до них звикнеш, тим краще. Особливо, якщо збираєшся стати видатним Стражем. 

― Але якщо я не хочу бути аж таким видатним? ― Юкі сам собі здивувався.  

― Чому?  

Він не очікував цієї думки, але тепер йому не хотілося мати багато труднощів.  Юкі краще пожертвував би успіхом, якщо жити тоді було б легше. Що він і пояснив майстрові. У відповідь той поблажливо всміхнувся. 

― Зараз в тобі говорять слабкість і страх, ― повчально сказав він. ― Це неправильні думки, які, втім, можуть з'являтися у всіх. Але їх просто треба відганяти. Бути сильним, досягти високої майстерності, займатися важливу роботу та стати гідним своїх предків ― найбільша мрія всіх Стражів. І твоїх батьків у тому числі, але їм не вистачило для цього сил. А в тебе є чудова можливість її здійснити. Твої вміння в такому юному віці можуть означати, що сама Доля обрала тебе, аби бути видатним. Тож не впусти свій шанс.  

Юкі, уважно слухавши весь час, опустив погляд.  

― Так, майстре.  

Пан Рен продовжив говорити уже цілком буденно.  

― Останнім часом я давав тобі здебільшого фізичні вправи, щоби трохи підтягнути твій контроль тіла.  Тобі ще потрібно багато з цим працювати. Тому, хоча на подальших  уроку ми повернемося до минулих тем, ці завдання також будуть. 

На наступне заняття Юкі крокував замислено. Він не міг зрозуміти, чи бажає того ― стати дуже успішним, робити надважливу роботу. Проте якщо пан Рен каже, що його сумніви зараз неправильні і тимчасові, що всі Стражі хочуть бути видатним, то він, напевно, бажає того самого. Якщо, за словами майстра, Юкі має прагнути великої сили, значить, він старатиметься. До того ж, йому не хотілося розчаровувати батьків чи саму Долю. І хоча, незважаючи на дар, Юкі все ще не почувався надто особливим, можливо, згодом усе зрозуміє.