- Ну, що ж, сьогодні наша перша зустріч з вами, пані... Ох, вибачте, нагадайте як вас звати. - Чоловік близько двадцяти семи років, ввічливо посміхнувся.

- Мене звати Кан Сі А.

- О, справді. Пані Кан Сі А... Скажіть, ви щось пам'ятаєте? Можливо, щось, що сталося до тієї аварії?

- Я... дещо я справді згадала, але це... воно все здається надто неправдоподібним...

Чоловік лише зацікавлено дивився на дівчину, яка зараз виглядала такою невпевненою, постійно стягувала рукава своєї кофти і зминала їх у руках.

- Чи пам'ятаєте ви саму аварію? - Він поглянув прямо їй в очі, але крім страху і хвилювання не побачив нічого.

- Зовсім ні. Нічого не пам'ятаю... А коли сталася ця аварія?

- Шість років тому.

- Скільки?! - Тепер на обличчі застиг жах. - Шість років?! Але як це можливо? Який зараз рік?

- 2018. Ви потрапили у аварію у 2012 році. Це сталося 28 грудня о 21:34. Машина їхала по дорозі і на світлофорі в неї втаранилась вантажівка. Оскльки був гололід, водій не впорався з керуванням і це призвело до того, що сталось те, що сталось.

- Але я б мала пам'ятати хоч щось... - розчаровано сказала дівчина. - Хоча б щось...

- На місці аварії було виявлено троє постраждалих. Перша - ви, дівчина 18 років, з тяжкою травмою голови, переломами кількох ребер і руки. Справді, ви були у жахливому стані, вас ледве вдалося врятувати. Травми були настільки жахливими, що ви впали в кому, добре хоча б те, що вдалося підтримувати ваш організм у стабільному стані. Другий - водій тієї вантажівки, йому пощастило більше. В нього був вивих руки і невеликий струс мозку. А третій - ... можливо ви скажете хто це був?

- Я? Звідки мені про це знати? Невже, цей постраждилий їхав зі мною у машині?

- Саме так.

- Тоді хто він?

Чоловік нічого не відповів, а поставив наступне питання:

- Ви казали, що ви дещо згадали, але це здається вам нереальним... То, що саме ви згадали?

- Я... - наразі дівчина виглядала розгубленою, було важко зібрати всі свої думки докупи. - Я бачила одного чоловіка, бачила якісь сцени з його життя і з мого, таке відчуття, що ми з ним були близькі...

- Як він виглядав? - Здається його взагалі не здивувало те, про що вона говорила.

- Я не могла розгледіти його обличчя, воно завжди було розмите, нечітке...

- Щось ще?

- Так. Є ще дещо... Я пам'ятаю море... Я наче відчувала всі запахи і смаки... Лікарю, це реально? Невже я могла все це відчувати, поки знаходилася в комі?

- Можливо й так, продовжуйте.

- Ще я бачила дівчинку, звичайну маленьку дівчинку... Після того, як я її побачила, дізналася як мене звати.

- Кан Сі А. - майже самими губами проказав чоловік.

- Правда...Але там було ще одне ім'я. Лі Хьон.

- Хто це? - зацікавлено запитав він.

- Не знаю... Справді не знаю... Як не намагалася згадати, все марно... Я бачила його, але обличчя не пам'ятаю, чула його голос, але він зник з моєї пам'яті, залишивши після себе порожнечу. Лікарю, скажіть, можливо ви знаєте щось про мене? Можливо, вам щось відомо?

- Нагадайте, будь ласка, як вас звати? - абсолютно спокійним голосом сказав він.

Його запитання здалося трохи дивним, але дівчина повторила знову:

- Кан Сі А...

- А якщо я скажу, що людини з таким ім'ям не існує?

- Що? Що це означає? Як мене може не існувати? Я ж зараз прямо перед вами і я справжня!

- Я не сказав, що Ви вигадані, я сказав, що Ваше ім'я не справжнє. Після отриманих вами травм, ваш організм перебував у шоковому стані, ви впали в кому, але на цьому все не закінчилося. Ваша свідомість замаскувала деякі події і спогади з вашого життя у якихось датах чи іменах... Так, ви думали, що вас звати Кан Сі А. Насправді ж, ваше справжнє ім'я Чон Да Хва.

- Тоді звідки взялася ця Кан Сі А? Чому саме це ім'я?

- Ви народилися і виросли в провінції Канвондо, тому і прізвище, яке ви згадали, було пов'язане саме з цим.

- Кан...

- Ви казали, що пам'ятаєте море, так от, Сі А, схоже на англійський варіант цього слова.

- Значить, моє припущення було правильним... Але, Лі Хьон... Хто ж він такий?

- І справді, він здається досить неординарною людиною...

- Саме так мені і здалося.

- Він - реальний. Якраз цей чоловік залишився у вашій свідомості, не змінивши свого імені, значить, ви і справді були близькі.

- Якщо ви кажете, що він реальний, то можливо, знаєте його?

В кімнаті повисла тиша, така гнітюча, вона давила на мозок настільки, що неможливо було всидіти на місці.

- Подивіться уважніше, можливо той, кого ви шукаєте, ближче, ніж ви можете собі уявити.

Її очі з нерозумінням дивились на нього, а потім погляд почав швидко переміщатися, по речам, що знаходилися в цій невеликій кімнаті, а потім зупинилися на маленькому значку, на білосніжній сорочці лікаря. Вона не могла відірвати свій погляд від цієї речі, було важко взагалі зробити що-небудь, навіть поворухнутися.

- Це Ти?