Історія, яка не має ні початку, ні кінця...
Як це - ламати життя того, хто ладен померти заради тебе?
Запам'ятай: твій найстрашніший ворог - ти сам.
Стільки питань - жодної відповіді.
Навіть, коли захочу врятувати тебе - не зроблю цього
Ти залишилась ангелом, навіть, коли я обламав твої крила.
Не драматизуй, навіть сльози - це просто вода.
А що було б, якби...
Після німого "Вибач" тобі справді стане легше?
Я знаю, що ми знайомі, але хто ти такий?
Коли закінчується дощ - з'являється веселка, а коли приходиш ти - закінчується спокій.
Певно, мені вже виділили місце в палаті, поряд з людиною-сонцем і Наполеоном.
Одна зустріч з "твоєю" людиною залишає найпомітніший слід, ніж мільйон зустрічей з просто "зустрічною".
Якщо з годинника вийняти батарейки - він зупиниться, тоді чому я все ще жива, якщо моє серце давно зламане?
Коли зникає надія, у тебе все ще залишається віра, чи не так?
Твоя посмішка відіб'ється черговим швом на моєму серці.
Чого я доб'юся, якщо буду кричати в порожнечу? Лише того, що втрачу голос або слух. Але і це в тисячу разів краще, ніж втратити тебе.
Чи справді кінець - це початок чогось нового?
Коли ти вийдеш із тіні...
Одна зустріч з "твоєю" людиною залишає найпомітніший слід, ніж мільйон зустрічей з просто "зустрічною".
Уявляєш, сьогодні мені вдалося дещо пригадати. Це "дещо" настільки мізерне, що його не розгледіти навіть під збільшуваним склом. Це одна з маленьких доріжок, що ведуть до тебе. Одна з тих нікчемних краплинок у цьому нескінченному потоці людей і подій.

Твій одяг. Точніше, лише один елемент твого гардеробу. Сорочка чи щось у такому роді. Не пригадую, щоб коли-небудь бачила тебе в білому одязі, напевно тому так гарно запам'ятала цю білу сорочку. Дивно, у світі мільйони людей і мільйони сорочок, але навіть якби переді мною повісили сотню однакових сорочок, я все одно б сказала де твоя. Ще одна деталь, яка щойно пригадалася мені. Твій запах.

Такий особливий і такий...рідний.

Здається, це аромат апельсинової цедри. В міру солодкий і, в той же час, достатньо кислуватий. Навіть нав'язливий запах алкоголю та сигарет ніколи не міг повністю перебити цей аромат. Чому зараз я відчуваю, наче хтось поряд їсть апельсини? Ну, знаєш, коли ледь помітний аромат цитрусових розлітається невеликою хмаринкою навколо і осідає легким післясмаком.

Від тебе за кілометр віяло грубістю, але в той же час все приглушував простий запах. Знаю, звучить дивно, але, це лише один спогад із мільйону, який залишився після тебе.

І, можливо, зовсім скоро, я згадаю ще щось. Може, це "щось" стане ключем до розгадки, ключем до тих дверей, за якими стоїш ти. Можливо, ти сам допоможеш мені з цим незрозумілим "чимось" або ж залишиш саму, як робив це багато разів.

І тоді мені доведеться вибирати: залишити тебе самого над тією прірвою, в якій ти опинився, в яку загнав себе сам, відштовхнувши від себе всіх і вся чи летіти прямо в серце цієї прірви разом з тобою.
© Anastasia ,
книга «Без Облич».
Якщо з годинника вийняти батарейки - він зупиниться, тоді чому я все ще жива, якщо моє серце давно зламане?
Коментарі