...Пусть бьются бокалы, бьются стопари
  Пусть душа поет, пусть душа болит
  Когда гонишь по бездорожью стопани
  Да братана на дело гиблое не стропали
                             ATL"Пока молодой"                                                           
                
В ролях: Санька, Андрюха, Денчик, Костян, Льонька (малий пиздюк) і ще п'ятнадцять пиздюків.

  Я жимаю в руках штахет, позичений у сусіда. Ну як позичений, поки він десь бухав, як чорт, я виламав штахету з його дерев'яного забору (скоріше з того що залишилося від забору).
  Вечоріло, зі мною ше три пацана: Андрюха взяв з собою кастети, Денчик прийшов з битою, а Костян прийшов з грубою обтесаною палкою, яка була йому замість бити. Навпроти нас шістнадцять молокососів, вистроялись в дві шеренги, прийшли хто з чим, хто з битою, хто з кастетом, хто з штахетою. У одного малого підараса, в штахеті ржавий цвях, його йобну першим. Знаєте, бити дітей це хуйово, але якшо пиздюк почина пиздіти і погрожувати, то йому треба прописати пиздюліну, шоб не розкривав свій хавальник на старших.
– Ну шо, я прийшов з своїми пацанами,– починає Льонька, це той пиздюк який і почав всю цю заворушку,– вам пізда уєбани!– майже пищить Льонька
– Пиздюки малолєтні, я би вам радив сйобувати вже, бо може хоч так ви залишитеся цілими!– крикнув Андрюха, як боженька. Він завжди міг налякати малолєтніх уєбанів до всирачки.
  Ви мабуть спитаєте:"Як це все почалося?"."А дуже просто",– відповім вам я. Тиждень назад Андрюха з батьою поїхав у сусіднє село, ну баті треба було дешо забрати. І тут вступає Льонька, він бачить незнайоме лице в своєму селі(а саме Анрюху), а шо хочуть показати всі малолітні пиздюки? Правильно, всі вони хочуть показати, які вони допизди авторитєти. Ну і починає він дойобуватись до Андрюхи, той конєшно вже хоче пиздити цього уєбана. На шо Льонька каже:
– Тільки попробуй, я покличу п'ятнадцить пацанів і ми тебе відхуячимо так шо ти ходити не зможеш.
  На шо йому Андрій отвічає:
– Я покличу своїх трьох і пізда твоїм п'ятнадцятьом і тобі.
А Льонька каже:
– Ти шо хоч стрєлу забити?
Ну а Андрюха:
– Да, хочу бля!
І тут Льонька починає потихеньку сцяти, але він ж бля "авторітєт":
– Добре давай, коли і де?
Андрюха подумав і сказав:
– Знаєш дорогу до мого села? Вона розділяє ліс і поле. Так вот, якщо пройти чуть в ліс, то там є велика галявина. Там, блядь, ми тебе і чекаємо з твоїми п'ятнадцятьма уєбанами! А вже коли, вибирай ти.
  Льонька почав сцяти більше, але чуство авторітєта їбло не на жарт:
– Через тиждень, в сім вечора!
  На шо Андрюха:
– Добре, чекаю!
  А Льонька:
– Я тоже чекаю!
  А Андрюха з чесних, позвонив, росказав шо і як, де і коли. Ну тепер можем вертатися назад.
  Легкий вітерець гойдає гілки. Зараз ця секунда тиші перед грозою, всі малолєтки на взводі, наверношо це їх перший махач.
Перша шеренга вже побігла на нас, друга тільки готується. Штахета починає потріскувати. На мене побіг один пиздюк з штахетою. На Денчика три (він найвищий і найкрупніший з нас), на Андрюху два і на Костяна так само два. Я вже замахнувся штахетою над головою, припідняв ліву руку, шоб зловити штахету пиздюка. НА НАХУЙ! Я йобнув його так шо він майже йобнувся об землю, сука ше стоїть і хоч раком, але біжить на мене, не треба дати йому встати. Я замахнувся в бік. НА БЛЯДЬ! Так обнув його по вусі, шо аж відлетів кусок штахети. Він йобнувся на землю. Я єбашу його штахетою по спині, по ребрах, по блядській тупій макітрі. Аж поки не відламується ше кусок штахети. Я повертаю голову, на мене біжить три пиздюка. Один з битою найближче, один з штахетом, по середині, і той єблан з цвяхом, по заду, сука. АЙ БЛЯДЬ! Битоносець йобнув по спині, я падаю і мене починають копати ногами. Лежу, бачу Денчика окружили, блядь, пиздюк достає ніж.
– ДЄНЧИК,– кричу я,– ЗАДУ БЛЯТЬ!
  Він почув і з розвороту йобнув того уйобка так, шо той підлетів на пару сантиметрів. Він побачив мене. Копає штахету і та підсовується до мене. Я хватаю її так міцно, як садомазахіст свій хуй. І різко б'ю по ногам уйобка з битою. Той нахилився, долбайоб. Я йобнув його пару раз зі всієї дурі по макітрі. Тоже йобнувся на землю. Я привстаю. Пиздюк з штахетою вахуї. Ну поки він стоїть, як манекен, я б'ю штахетою по його єбліщу. Йобнувся з першого удару, слабак. Той пиздюк з цвяхом, повертає штахету так шо цвях випирає. Провірена тактика. Замахуюсь в бік, ліву руку припібнімаю. Лювлю штахету. ПОЛУЧАЙ УЄБАН! Йобнув так, шо півштахети відлетіло кудись в ліс. Пиздюк стає на читвереньки і виплював кров і ше пару зубів. Я не роздумуючи починаю копати його ногами по блядському жирному пузу, а потім штахетою по голові, поки штахета не ломається нахуй, а пиздюк не вирубається.
  Все стихло. Навколо нас лежать і стогнуть побиті пиздюки. Льонька сйобує в свою залупу.
– Бачите нахуй– кричу побитим пиздюкам я,– вот ваш командір,– показую пальцем на тікающого Льоньку,– сйобує з поля бою.
  Ті пиздюки що могли рухати головою, дивилися на біжащого Льоньку. В мене здається зломане ребро.

                                                       Кінець