...На порог меня пустит киса, взгляд на мне её пусть искрится
  До постели наш путь тернистый, перезаряжаю Пуси-пистол
  Многомегатонный стон её, ракетами пронзит поднебесье
  Резиночка трусиков треснет и мы завяжемся в узел вместе...
                                          ATL"Доспехи"



  Если устанем искать или забудем как любить
  Захотим уйти, когда нельзя уходить
  Станем тише мыши, не видя, как сила выше всем движет
  И простое слово "прости" застрянет где-то между рёбер...
                     Loc-Dog"Время Перемен"


Венера:
  Білий шкіряний салон, новенької BMW, приваблював її своєю елегантністю і дороговизною. Вона без вагання залізла до середини. В носі заграв запах дорогих парфумів, які зазвичай брискають у салон для показу, що цей автомобіль тільки прибув з конвеєра. Сіла на м'яке сидіння. Звичайно власник авто її дещо роздражав, своєю типовою поведінкою товстого, багатого, мудака. Він виглядав, як карикатура на капіталістів двадцятих років минулого століття. Лисина на тім'ячку і рідке сиве волосся навколо нього, густі брови, ніби дві маленьких пухнастих тваринки, яких приклеїли до його голови, великий ніс бульбою і товсті губи, а також добра сотня лишніх кілограмів ваги. Вона почала ритися в сумочці, шукала сріблясту з синім логотипом на ній. Зазвичай вона мала по три види всіх розмірів, від S до XXL. Він поклав свою велику  долоню на сумочку.
– Не треба,– дещо хтиво і нахабно промовив клієнт.
– Вибачте, я все роблю тільки з резинкою,– вона намагалася приховати своє обурення, але все ж таки краплинка пролунала в її словах.
– Я доплачу,– тихо шепотів їй на вухо.
  Вона завагалась. Все ж таки, на вигляд він не взмозі, не те щоб протриматися довше секунди, а взагалі до ерекції! Але подивися на нього, тебе нудить від одного погляду на нього, без резинки тебе точно вирве йому на штани! Вона вагалася.
  Поки вона обдумувала його пропозицію, він дістав з карману п'ять світло-рожевих купюр і засунув їй в спідницю.
– Дай мені тільки кінчити, і можеш бути вільною,– з легкими нотками благання сказав клієнт.
– Добре,– не вірила, що могла таке сказати.
  Товстун сперся спиною і нахилив голову назад, чекаючи на задоволення. Вона переборовши сумління, почала знімати йому штани. Спершу розтебнула ґудзик, далі ширіньку. Труси були чорними, без явних плям. "Слава богу",– з полегшенням пролунало в голові. Але коли вона взялася опускати їх, у ніс вдарив різкий запах сечі. Її ледь не знудило. Вона і раніше мала справу з "брудними" клієнтами, але цей перевершив їх усіх разом взятих. Запах був такий, ніби він маринував свій член у сечі, з дохлими скунсами для пікантності. Опустивши нижню білизну, вона побачила чорні зарослі джунглів, з яких виринав, ніби гора з туманну, маленький товстенький черв'як з фіолетовою голівкою і краплиною на кінці. "Сподіваюсь - це змазка",– благала вона у голові. Вона взяла його великим і вказівним пальцем і почала потрохи мастурбувати, розмазавши краплину по голівці, прилинула головою до нього. Її нудило, вона фізично відчувала, як все що мав її шлунок, повзе догори. Взявши агрегат до рота, відчула, як хвиля нечистот пришвидчується. Щоб скоріше покінчити, облягла язиком, ніби змія, звужувала обійми, гралася язичком з голівкою. Член злегка збільшився, через секунду почувся стогін товстосума, ніби стогін синього кита, настільки гучний і бридкий. Відчула як з голівки вистрілює по піднебінню в'язка рідина. Ковтнула.
  Товстун важко дихав. Вона швидко покинула автомобіль і пішла. В носі, ще крутився запах його приладу. Зайшовши до найближчого провулку, виблювала все у сміттєвий бак. Жовте блювотиння, з ледь помітними проблісками білого, зеленого і червоного, розтеклося по дну. Діставши з сумочки суху серветку, витерла вологі губи. Пошукавши, ще найшла на дні м'ятну дірол. Закинула одну пластинку до рота і швидко почала жувати.
  Нічні вулиці освітлювали ліхтарі. По доріжці її зустрічали: побита бруківка, сміття, жовте і червоне листя, що вже почало гнити, калюжі і болото. Осінь. В будинках світло горіло переважно через два. Вона відчувала себе брудною, їй хотілося скоріше в душ, щоб відмити запах того уйобка, що забуває про інтимну гігієну.
  Всю дорогу до рідного під'їзду їй щось муляло, зупинившись, вона дістала те, що діставало її всю дорогу. Гроші. Гроші, що товстосум заплатив їй за найкращий мінет у його сучому житі. Леся Українка дивилася на неї з докором, вона кинула її в сумочку, щоб повністю забути про нього.
  Ліфт не працював, тому довелося пішки підніматися на восьмий поверх. "Боже, що за кончений день? Хіба я на таке заслужила? За що мені це? За що? Чого існують такі, як той жирний мудак? Чого? І ще цей ліфт! Ти вирішив познущатися? В тебе вибір великий, чого зразу я!?",– крутилося, як монотонна платівка, в її голові з кожним кроком.
– Ти вернулась,– промовила Настя, як тільки вона зайшла.
  Настя була дещо параноїком, вона завжди боялася того, що її, чи когось з її подруг, могли зґвалтувати, вбити, чи ще гірше, викрасти і відправити, якомусь Мустафі, як поповнення до гарему. Останнє було найгіршим особисто для неї: в її жилах вже текла турецька кров. Свого "батька" вона не знала і не хотіла знати.
– Як бачиш жива здорова. А де Оля?
– В себе.
– Я в душ.
– Хто на цей раз?
  Від цього питання по ній пробіглись мурашки. Вона не хотіла казати правду, не тому що це було принизливо, ні, вона сама хотіла його забути, як страшний сон, хоча скоріше бридкий.
– Як зазвичай, ні риба ні м'ясо,– швидко відповіла.
– А... зрозуміло,– здається повірила.
  Вона кинула сумочку на комод і попрямувала до душу. Біла невеличка кімнатка, унітаз, ванна і умивальник, все близько і компактно. Вона скинула з себе всю одежу і заліза в ванну. Гаряча вода розслабляла її, змивала весь бруд зібраний за день, а особливо за вечір і ніч. "Якби не той жирний мудак, можна було ще когось знайти",– біткалася вона. Їй було добре.
  Помившись, вона обернулася рушником і пішла до своєї кімнати. По дорозі вона натрапила на Олену, що бігла до туалету.
– З тобою все добре?– спитала, але відповіді не почула, Олена швидко зайшла до ванної і зачинилась.
  "Хоч би не залетіла!",– пролетіло в її голові. В кімнаті вона скинула рушник і лягла на своє велике, м'яке, ніби хмаринка, ліжко. Їй хотілося розслабитися. Голе тіло трошки трусилося, її кімната завжди була прохолодною. Вона ввімкнула свою JBL колонку і поставила свою добірку acid-року 60-х, першим її вуха зачаровував старий добрий Гендрікс з його "All along the Watchtower". Рука заповзла до тумбочки, що стояла біля ліжка, трошки пошукавши вона знайшла те що хотіла. Марка. З неї на неї дивися козак, чимось схожий на Мамая. Вона поклала її під язик.
  Незабаром кислота почала діяти, і її свідомість покинула земне тіло, повне проблем і страждань. Перед її очима відкрився новий світ, де кольори змінювали один одного з такою ж швидкістю, як одноманітні дні повні сірої рутини. Звуки змішалися зі всім, міняючи світ під свої примхи. Нічого в цьому світі не мало гострих кутів, все зливалося і розривалося на безформні згустки матерії. Ніби бульбашки із забарвленням по типу тай-дай, і вона одна з тих бульбашок, що водночас одна і водночас багато. Водночас одна і водночас багато...
  Вона прокинулася приблизно о дев'ятій. Не помітила як заснула. З нею так постійно, після тріпу її одразу кидало в сон. Телефон гудів від численних повідомлень. Вона взяла його. Більшість з них були від Ані, вона була вагітною, і гормони кидалися нею, немов м'ячем, з параної і думок про самогубство до незрозумілого нікому оптимізму і жаги жити далі. Вона і без них було трохи не в собі, завжди робила щось незрозуміле і зазвичай небезпечне, як собі, так і оточуючим.
  Вона вирішила не відписувати, а зателефонувати, так було швидше. Аня одразу підняла слухавку.
– Оксано!– в її голосі чулись роздратованість, злість і полегшення,– де ти пропала?!! Я цілу ніч дзвоню, а ти...,– її голос під кінець затримтів і обірвався плачем.
– Аня, що сталося?
– О.. Олег,– Аня спробувала стримати потік емоцій,– не ночував ВДОМА! Він точно собі найшов якусь КУРВУ!,– вона знову розплакалася, сльози - все що вона могла зробити, тільки сльози.
– Не переживай ти так! Все буде добре! Ти ж знаєш Олега! Він тебе ніколи не кине! Ти ж сама мені казала,– останнє речення Оксана говорила тихо, майже шепоче в телефон.
– Приїдь!
– Добре... почекай.


Бутон:
  Оксана стояла біля дверей Ані. Легка роздратованість одразу зникла, як тільки вона побачила свою подругу. Вся в сльозах, лице,  налите кров'ю, злегка розпухло, від постійного плачу.
  Оксана швидко зайшла. Аня повела її на кухню.
– Чай чи...,– і знову її слова перервав плач.
– Тихо, сядь,– Оксана обійняла свою подругу і посадила на стілець.
  Посадивши її, вона набрала літр води в чайник. Поставила на дек і ввімкнула. Аня ще заливалися солоними слізьми. Оксана хотіла додому, вона ненадовго зрозуміла Сергія, але думки про дім, перебили докори в свою сторону:"І яка ти після цього подруга?! Потерпи хоча б ці клятих півгодини!!! Ти ж знаєш, що надовго воно не затягнеться! Ти ж її ще з самої школи знаєш!". В очах пролетіли моменти щасливі шкільні моменти, безтурботні часи, коли відповідальність за свої вчинки, ще не повністю на своїх тендітних плечах, коли все що хвилювало - це, лише, оцінки і домашка, хлопці і подруги.
  Чайник вимкнувся. Оксана дістала з верхньої полиці дві чашки, вкинула в кожну по пакетику ліптону.
– Тобі скільки цукру?
– Два,– витираючи сльози відповіла Аня.
  Оксана всипала одну ложку собі і дві Ані. Кіпяток полився з носика чайника в чашки. Оксана взяла їх, там де дві ложечки цукру, поклала біля подруги, сіла навпроти Ані і поставила свою чашку.
– Розповідай.
– Що?
– Що, що. Що робиться з вами? Ти ж сама казала, який твій Сергій чесний і порядний.
– Да,– тихо відповіла Аня,– так і було.
– То що сталося?
– Я ж розповідала. Він не ночував сьогодні в дома. І його ще досі нема...– під кінець голос почав тремтіти.
– Не плач, Ань, не треба, сльозами зараз не зарадиш,– вона поклала свою руку на плече Ані. Аня стримала сльози і продовжила:
– Я почала його підозрювати, ще тиждень назад...
– Чому мені не подзволина?– перебила її Оксана.
– Я... я не знаю... Я була настільки пригнічена, що мені хотілось просто вистрибнути з вікна головою вниз. Хотіла припинити це все, раз і на завжди. Щоб більше нікого не мучити!
– Ти нікого не мучиш, золотенька,– вона погладила її по довгому каштановому волоссю, що сягало нижче її плечей.
– Тиждень назад я почала його підозрювати. Він часто довго затримувався на роботі, він і раніше затримувався, але не так довго, як минулого тижня. І... я... його спитала... чому ти так довго пропадаєш? чому ти не зміною? чому? коли ти так мені потрібен! І він сказав, що робить все заради дитини. Чуєш! ВІН забув про МЕНЕ!– вона знову поринула в плач, схоже це єдине, що вона вміла добре.
– Та не переживай ти так! Всі чоловіки думають про потомство, якщо вони його хочуть. Я думаю все у вас скоро налагодиться і ви заживете, так як ти хотіла,– вона не знала, що робити в такій ситуації, її подруга скоро народить дитину, її чоловік зраджує їй в такий важливий для неї час! Як він взагалі на таке спроможний!
– Можеш піти, мені потрібно побути одній,– тихо, ніби мишка, попрохала Анна.
– Добре,– Оксана встала з-за столу і пішла, їй і самій хотілося швидше звіти вийти. Втекти від урагану, який затагує її.
  Оксана вийшла з дому і відчула полегшення.

  Ввечері їй написали, це був молодий порно режисер (звичайно ще й актор), він запросив Оксану на зйомку свого нового фільму. Розповівши усе, від жанру стрічки до розмірів членів акторів, які будуть з нею зніматися. Оксана погодилася, гроші не малі, три тисячі, за годину зйомки. Хлопці на вигляд адекватні, чому б і ні?
  Вона швиденько навела вечірній марафет. Підкрасила тінню очі, нафарбувала губи в колір темної троянди. Одягнула чорні стрінги, бюстгальтер не вдягла, на верх накинула, якусь кофтину, джинси, взуття на платформі, все, можна йти.
  На місці зйомки було затишно. Це була квартира режисера. Трьох кімнатна, простора, з білими, як перлини, стінами і меблями. Перед зйомками вона вирішила краще познайомитися з хлопцями. Їх було троє, Едік і Макс - актори, Едік також був режисером стрічки, і Ігор - оператор. Всі хлопці були привітними і веселими. Ігор, так взагалі був знатаком своєї справи, офіційно він працював фотографом для Плейбою і Максім. Тому як поставити ракурс, знав добре. Після недовгих розмов, приступи до діла. Едік і Макс, були не молодими простачками, а профі свого діла (і звичайно перед зйомками помили свої прилади).
  Знімали без сюжету, просто статевий акт, за участі двох хлопців і однієї дівчини, і більше нічого. Декорацією була спальна, біле широке ліжко - основна локація стрічки.
  Спершу Оксана трохи позувала перед камерою в одних трусиках, показуючи спершу свої немаленькі груди і сідниці. Потім розкрила руками свої булочки і показала свої рожеві, ідеальною поголені, дірочки. Під кінець хтиво подивилася в камеру, закликаючи до перегляду.
  Едік крикнув "стоп". Ігор припинив і переглянув кадри. Все вийшло добре, не ідеально, але для ідеалу потрібно більше людей і апаратури і взагалі знімати фільм в Америці.
  Тепер настала черга основного дійства. Оксана хтиво дивилася в камеру. Поки Едік не взяв її за горло. Вона видала з себе заохочуючий і водночас радісний сміх. Едік і Макс були по пояс голими, а знизу їх закривали лиш джинси. Вони жадібно обнюхували її, ніби пси наркодилера. Потім Едік посидів її на коліна, доволі болісно, але вона цього не показала. Вони дістали з штанів свої принади, не маленькі, підійдуть під XL, але не більше. Вона взяла по члену в кожному руку, спершу посмоктала агрегат Макса, він мав зайняти її лоно, тому можна було його особливо не намочувати, а за Едіка взялася добре, вона хоч і не раз практикувала анальний секс, і з більшими розмірами, але всеодно його не любила. Далі вони лягли на ліжко; вона сіла на член Макса, він потрохи починав рухатися, одночасно смокчучи Едіку. Вийняла його з рота, щоб подихати і видавала з себе стони і так добре знайомі кожному поціновувачу даного виду кінематографу фрази "yeah", "fuck" і "fuck me". Відпочивши, знову продовжила смоктати. Через пару хвилин, Едік витягнув член з її рота, присів на коліна і почав запихати в її анал. Війшов легко, спершу рухався невеликими ривками, член пару разів покидав найтугішу з дірок, але знову повертався, не без допомоги власника. Як тільки він війшов в її дупу, вона відчувала спершу невеликий біль, але постаралася відволіктися на свої стогони. "Не занадто я переграю? Може за голосно? Цікаво, як я виглядаю в кадрі? Ігор, по його словам, має знати що робить",– думала Оксана. Після подвійного проникнення, вона сіла на член Едіка, і смоктала Максу. Едік рухався енергійно, Макс тримав її за волосся і тягнув від члена, до члена, від члена, до члена. На відміну від звичайних умов своєї праці, зараз вона почувалася найкраще, вона завжди мріяла стати акторкою, зараз є можливість ненадовго здійснити мрію дитинства. Макс вийняв член. Вона лягла на Едіка. Макс ліг на неї і війшов в її бутон. Вона стогнала від вдаваного задоволення. Макс засунув два пальця їй до рота, вона взялася їх смоктати, з відчуттям повної радості і легкої наївності в очах. Вона знала, що головне це очі, тому швидко навчилася грати ними від невинності до радості, заради того, щоб задовільнити клієнта, тому що всі чоловіки десь в душі злегка педофіли, що мріють спаплюжити, щось золоте і невинне.
  Пози мінялися регулярно, всього за зйомки використали чотири, остання з яких була такою: Макс І Едік стояли, посадивши Оксану на свої члени, піднімаючи і опускаючи її. Коли настав час кінчати, вони опустили її на землю. Вона встала на коліна, вийняла язик і стала чекати, як сучка, коли їй махають кісткою, яку мають врешті решт дати. Першим кінчив Макс, він попав їй в ліве око, було неприємно, але не боляче; Едік майже все випустив на лоб, пару крапель хоч і попало в рот, але він явно туди не цілився. На останок вона еротично дивилася в камеру і під кінець облизала об'єктив.
  В душ першою забігла Оксана. Змивши павутину "насіння" з лиця і піт з тіла, вдяглася, взяла гроші, подякувала хлопцям за приємну компанію і пішла. Йшла не довго, можливо хвилин десять і вже була вдома.
  Першою вона зустріла Олю, що вже другий день не йшла на свою зміну.
– А де Настя?– спитала Оксана.
– В ментів.
– Платно чи...
– Дешево,– відповіла Оля.
– Вот воно як. Зрозуміла. Слухай, я хотіла тебе, ще зранку спитати, але тебе не було... Ти часом не вагітна?
– Не знаю,– швидко відповіла Оля і одразу спробувала змінити тему,– як думаєш скільки вони заплатять?
  Оксана була шокована, від такої відповіді. Два слова могли вивести її на мінімум на тиждень, якщо вона згодиться на аборт.
– Так стоп,– різко відповіла Оксана.
– Що?– перелякалася Оля.
– Ти вагітна чи ні?
– Я ж кажу, я не знаю!– крикнула Оля
– То перевір!– стримаючи себе наказувала Оксана.
– Я не хочу...,– голос Олі тремтів, а очі наповнилися слізьми.
– Чому?– м'яко спитала Оксана, вона підійшла і обняла Олю.
  З очей Олі полилися сльози. Вона припала до Оксани, ніби до рідного батька.
– Посиди тут, а я піду в аптеку,– м'яко говорила Оксана.
– Давай завтра,– крізь сльози промовила Оля.
– Добре давай завтра,– відповіла Оксана і пригорнула Олю до грудей.


Два чи Один:
  Вечір видався прохолодним. Стояти довго не вистачило б терпіння, тому коли клієнт забрав її до себе, вона не стала перечити. Машинка була так собі, маленька, дещо навіть тісна для двох, чистокровний китаєць, хоч і білий пластиковий салон, не дратував характерним запахом, але від того перебувати в ньому не ставало краще. Водієм, цього чуда китайської думки, був доволі великий чоловік: грубе, кам'яне, лице, густі вуса, під два метри зросту, широкі плечі, і взагалі таке відчуття, ніби він народився і живе в спортзалі.
  Квартирка була не з найкращих, охайна, світла, не дуже простора, але для одної людини місця хватало з головою. Вони пройшли в його спальню. Вона поклала сумочку на ліжко, а сама почала скидати з себе одяг. Він тим часом підійшов до шафи і дістав звідти чорний, довгий, страпон. Її ніби паралізувало, такі розміри, ще не попадали їй в очі. Дилдо було, як її рука від долоні до ліктя. По всьому тілу інстинктивно пробіглись дрижаки, а особливо по матці. Він глянув на неї і простягнув страпон.
– Одягай,– коротко наказав їй.
  Скинувши з себе весь одяг, вона одягла його. Клієнт зняв з себе білу майку і джинси. Стояв перед нею в одних трусах, ніби містер всесвіт, перед жюрі. Вона уявляла, як це виглядає з боку: двометровий амбал, що одним своїм виглядом, наповнює кімнату тестостероном, і вона маленька тендітна дівчина з півметровим фалосом. Оксана постаралася не засміятися, але невеличка посмішка з'явилися на її лиці. Він її помітив, його лице почервоніло. З лицем кольору столового буряка, він зняв труси. Її здивував його розмір, навіть у лежачому стані він би вліз у XL!
  Гора мускулів стала перед нею на четвиреньки, сракою до неї. Оксана підійшла. Її здивували чорні джунглі, що тягнулися від пупка і до анусу, покриваючи останній, як щит. Вона завагалась, але всерівно натерла дилдо страпону змазкою. Біла, прозора, в'язка речовина, відчувалася на руках, як клей.
  Оксана підійшла ближче, так щоб кінець фалоса торкався кінчиків волосся. Підійшовши ще, відчула, як вперлась у щось тверде. "Можливо вище?"– взяла дилдо рукою в постаралася його злегка підняти.
– Постав де стояв!– командувала гора м'язів.
  Оксана відпустила фалос. Довго не могла запхати, волосся не давало можливості ввійти. Після довгих спроб, один різким і сильним ривком, відчула як страпон увійшов у середину.
– Гм-м...,– видав клієнт.
  Оксана зрозуміла, що це вірний, продовжила. Страпон, навіть зі змазкою, входив важко. Вона помітила, як чорні волосинки, один за одним відривалися від шкіри і чіплялися за дилдо. На місцях, де ще секунду тому росли маленькі деревця джунглів, залишилися лише маленькі капельки крові. "Боже, як це має бути боляче",– прослизнуло в її голові. Здоровань, лише тихо бубнів собі під ніс:"Дальше... дальше... дальше...". Вона чула ці тихі мольби, і старалася задовільнити їх. Коли весь страпон ввійшов повністю, здоровань завив:
– А тепер їби так, як їбуть тебе! Без жалю! Їби!
  Вона лише змогла тихо, ніби шепочучи, відповісти:
– Добре.
  Вона рухалася непостійними і неритмічними ривками, то входила на максимум, то ледь заходила далі пари сантиметрів. Клієнт стогнав, як втомлений бик, на якого сильно був схожий. Інколи він навіть дозволяв собі пискнути, але рідко, і то коли ривок заганяв увесь страпон.
– Бий!
– Що?– не почула бажання наша відьмочка.
– Бий!
– А...,– почула.
  Вона ляснула по його дупі...
– Ай,– вирвалося з її губ.
  Вона швидко взялася за руку. Вона боліла, так ніби Оксана вдарила зі всієї сили по горі.
– В... тумбочці...,– говорив через крихтіння клієнт,– є... пльотка... візьми... її...
  Вона відкрила тумбочку. І справді, там, спершись ручкою об задню стінку, лежав кнут, яким зазвичай б'ють коней на іподромах. Перший удар був слабким, клієнт навіть не відчув його. Для другого вона замахнулася. Після другого він затрусився.
– Ще!– благав здоровань.
  І вона била. Після кожного удару, він сильніше стогнав. Оксана вже не могла стримувати сміх, вона дала йому волю. Здоровань також почав сміятися. Їх регіт перебивав звуки ударів кнута, вперше за багато часу, вона могла посміятися, не картаючи себе.
– Діставай!
  Вона дістала. До кінця страпона приклеївся шматок лайна. Світло коричнева маса з шматками кукурудзи смерділа на всю кімнату. Оксана захотіла втекти, але здоровань взяв дилдо в рот і почав смоктати. Оксана відчула, як її починає нудити, як вся їжа повзе по горлу на верх. Вона швидко зняла з себе страпон, взяла всі свої речі і вибігла в коридор.
  Коли вона вдяглася, здоровань вийшов зі спальні, поклав гроші біля сумочки, і повернувся назад.
  Надворі було холодно і ще мря'ка, вона хотіла швидше прийти додому, зайти у ванну і прийняти душ.

  На порозі її зустріла Настя. Від неї за кілометр пахло алкоголем, яким саме не було зрозуміло; в її запаху грали нотки сухого і напівсолодкого, сорок і п'ятдесят градусів і ще щось морське, хоча скоріше карибське.
– Дві,– Настя дивилася на неї, як на командира, що вирішить усі їхні проблеми, потрібно лише його послухати.
– Блядь,– сухо відповіла Оксана.
– І що робити?
– Не знаю.
– Пішли до неї.
  Оксана повісила куртку і пішла слідом за подругою. Оля сиділа на своє ліжку, одною рукою обіймала коліна, а в другій тримала пляшку шабо напівсухого.
– І що будеш робити?– спитала Оксана.
– Не знаю.
– Ти хочеш цю дитину?
– Ні...
– Тоді залишаються або аборт, або викидень,– холодно, ніби новину про смерть, повідомила Оксана.
– Я не хочу...
– А є якісь варіанти? Викидень, як пощастить, і то треба почикати не менше, ніж півроку. Тому тільки аборт.
– Я не хочу...,– голос тремтів, а на очі наверталися сльози.
  Оксана сіла біля неї в обняла.
– Олю, ми знаємо про твоє минули, але не всі гінекологи, як твій батько.
  Оля згадала батька. Його вічно старе і вічно сухе лице. Його руки, на яких ніби не було м'язі, самі лише кістки і вени, що покривалися тонкою плівкою шкіри. Його тіло, що нагадувало павука. Сотні ночей, коли вона лежала під ним, слабка, не спроможна, хоч якось собі допомогти. Лежала і терпіла, приниження, відчувала, як з його чола на її шию капав піт. Чула тихі мольби матері, і ненавидила її, за її слабкість, за те що дозволяє монстру, якого вона презирливо називала своїм чоловіком, так використовувати свою доньку. І запахи, противний сморід старого, запах поту, і постійний запах сперми, що ніби убивав все повітря в її кімнаті.
  Вона згадала його і її тіло заповнювала злоба. Тепер вона буде такою, вона вже довго була безвільним шматком м'яса.
– Ні,– в її голосі прозвучала агресія.
– І що пропонуєш робити?
– Я не знаю...
– А ми самі зробим!– різко увірвалася в розмову Настя.
– Що зробим?– злегка підвищеним голосом запитала Оксана.
– Ну... аборт.
– Йди по-спи.
– Ні, я серйозно. Якщо вона не піде до лікаря, то чого ми не можем це зробити?
– Ти хоч розумієш, що несеш? І як ти будеш його робити?
– В мене є подруга, яка за допомогою вішалки, зробила собі аборт.
– Сама?– не вірила по-чутому Оксана.
– Да, і ще живою залишилася.
– Ну то роби, якщо така розумна...
– Послухай, може вона права,– перебила її Оля,– можливо це єдиний шанс.
– Ну во, а я про що.
– Добре... роби свій сучий аборт.
– О ні, тут вже я не прє ділах,– відмахувалась Настя.
– Що значить не прє ділах?! Ти сама тут нам тут затирала, про той сучий аборт, а як прийшов час братися за діло, то я не прє ділах!– ледь не кричала Оксана.
– Ти подивися на мої руки, я їй там все порву!– вона показала свої руки, вони тряслися, як вібратор, на максимумі.
– Їдем у лікарню!– остаточно заявила Оксана.
– Ні, будьласка! Оксано, прошу,– благала Оля.
– Оля, хто тобі його зробить?
– Ти,– відповіла Настя.
– Я?
– Оксано, будьласка,– благала Оля.
– Ні!– холодно відповіла Оксана.
– Ксюх, або ти робиш, або я,– Настя зробила поважний вигляд і глянула Оксана у вічі.
– Що треба робити,– прогнулася Оксана.
– Спершу треба алюмінієву вєшалку.
– Є.
– Потім її треба розпрямити і зробити з одного кінця, невеликий гачок.
  Оксана послухала інструкцію від Насті і зробила все, як вона казала.
– Що далі?
– Оля, лягай і розтавляй ноги!
– Труси...
– Знімай!
  Оля послухалася. Спершу скинула, чорні трусики, а потім лягла на спину, по матці пройшлися легкі конвульсії, але вона їх майже не відчула.
– І ще одне...,– Настя дістала запальничку,– спершу треба нагріти.
  Вогник спалахнув на вершечку запальнички. Оля провела гачком над вогником, метал трошки почорнів.
– Ну приступаєм до операції,– наказувала, ніби самовпевнений командир загону альфа, що вірив у легку перемогу.
  Оксана сіла на одне коліно і взяля імпровізований прилад для оборотів в обидві руки, ніби тубілець свій спис. Оля старалася дивитися в стелю, звичайно вона була під своєрідним наркозом, але всеодно боялася. Спершу вона відчула, як в неї ввійшло, щось тепле, а потім різко холодне. Оксана просувала спис повільно, коли вперлась ступила у Насті:
– Що далі?
– Ну... ти маєш нащупати дитинку і витягти її!
– А де вона має бути!
– Всередині.
– А де саме?
– Ну нащупай.
  Оксана почала шукати "дитини", нахиляла спис, то верх, то вниз, то вправо, то вліво. Коли кінчик гачка зачепився, вона спитала що робити далі. Настя ж відповіла, що потрібно тягнути на себе поки не витягнеш. Оксана почала тягнути, тягла легенько, але "дитина" не піддавалася, тоді вона почала тягти сильніше. Оля закричала, біль, ніби вогонь, різко спалахнув.
– Не переживай все буде добре,– як могла підтримувала подругу Настя.
  Оксана змогла трохи витягнути. "Попався",– під ніс прошептіла Оксана. Тягти було важка, таке відчуття, ніби тягнеш шматок  резини з шини. Оля кричала, все сильніше і сильніше, біль був пекельним, відчуття ніби її ріжуть з середини. Незабаром потекла кров і чим ближче "дитина" була на світ божий, тим сильнішою ставала кровотеча. Кінчик знову зачепився за щось, Оксана різко потягла і кров стала литися сильніше. Темно-червона рідина, водопадом, палала на підлогу. Озерце вже торкалося коліна Оксани, вона з огидою глянула на Настю, але вона схвальним кивком, ніби заспокоювала її словами, що все так і має бути. Кров стікала зі списа на руки Оксані. Вони стали слизькими і спис постійно тікав з них. Оксана набрала повітря в легені і одним різким рухом витягла нарешті спис.
  На гачку звисали, кривавою каплею, шматки плоті. Вони виглядали, як одне ціле, два маленьких предмета, схожі на малі камінчики гравію. Оксану ледь не знудило при погляді на них. Вона кинула спис на землю і закриваючи рот руками побігла до туалету. Блювотиння летіло по стінкам унітазу, зафарбовуючи їх у противні світло-бежеві кольори. Оксана подивилася в дзеркало, вся в блювотині і крові, вона була огидною собі; мазок крові, нагадував червону фарбу, яку кісточкою провели по полотну, з права на ліво. Вона поглянула на свої руки, вони нагадували ті два шматки тіла Олі, тільки більші.
  Коли вона відмила з рук і лиця кров, то повернулася в кімнату Олі.
З пацієнтки текло і текло, кров уже вкривала усю підлогу темно-червоним килимом.
– Я викликаю швидку,– різко повідомила про свої наміри Оксана.
– Ти шо!– майже не кричала Настя.
– Подивися на неї! Вона так помре!
– Все так і має бути! Кров пройде.
– Пішла ти нахуй!– Оксана пішла до себе в кімнату, взяла телефон і викликала швидку.
  Швидка допомога приїхала через півтори години. Оля була блідою, ніби з неї витягли життя, але ще дихала, важко, але дихала.
  Швидка їхала якнайшвидше, з кожною секундою дихання Олі було все слабшим. Кров не переставала текти ні на секунду.
  Телефон Оксани тремтів у кармані, вона стояла посередині коридору, загублена, налякана, в голові крутилися стільки думок, але ні одна не могла набути вигляду чогось зрозумілого. Вона дістала телефон, на екрані було написане ім'я Аня. Вона взяла.
– Алло,– з динаміку пролунав чоловічий голос.
– Алло,– перелякано відповіла Оксана.
– Це Сергій, чоловік Ані,– повідомив голос.
– Оксана, подруга Ані,– тремтячим голосом відповіла Оксана.
– Я так розумію, що ти не можеш поговорити.
– Так.
– Зустрінемося завтра, знаєш кав'ярню біля плази?
– Так.
– Нам потрібно поговорити на рахунок Ані...
  Оксана вибила. Вона завтра прийде, їй немає куди йти. Вона подивилася на відчинені двері, що вели з квартири.


Шалава:
  Всю ніч вона не могла заснути. Запах олененої крові ще плавав по повітрю; заповзав у самі маленькі отвори і наповнював собою кімнату. Всю ніч її гризли страхи і переживання, за Олю, за Настю, за Аню, за Сергія.
  Ранок зустрів її промінчиком сонця, що ніби ніж, різав очі. Вона встала з ліжка і пішла у ванну. Запах крові переслідував її повсюди. Сьогодні зубна паста мала ще гірший смак, ніж зазвичай, навіть вода сильніше віддавала металом, ніж зазвичай.
  Покінчивши з ранковим туалетом, Оксана пішла на кухню; до запаху крові додалися солодкі парфуми. На кухні, за столом, сиділа Настя і пила ранкову каву. Тільки її побачивши, по Оксані пробіглась лють, ніби кров вона текла по веннам, артеріям і капілярам. Настя бачила її погляд, повний злоби і відчаю, вона хотіла, щоб Оксана перестала на неї дивитися, а та все продовжувала спопеляти її своїм поглядом.
– Перестань на мене так дивитися!– ледь не криком просила Настя.
  Оксана хотіла відвести очі кудись в бік, на холодильник чи чайник, але не могла: очі не слухалися її, ніби кам'яні, вони не поверталися.
– ПЕРЕСТАНЬ НА МЕНЕ ДИВИТИСЯ!– кричала Настя.
– Це все ти!– ломаним голосом відповіла Оксана.
– Я!?– Настя хотіла вилити каву їй просто в лице, але стрималася.
– А хто ж ще?– Оксана зі всіх сил тримала себе в руках, щоб не накинутися на свою "подругу".
– Значить це я їй ковирялась в пизді, ВІШАЛКОЮ?!– чашка з кавою полетіла у сторону холодильника і розбилася; гарячий напій розлився по столу і підлозі.
  Оксана подивилася на калюжу з кави і лють її тільки окрепла.
– А ХТО КАЗАВ ДАВАЙТЕ ЗРОБИМО ЦЕ САМІ?! Я, БЛЯДЬ?! НІ! ЦЕ БУЛА ТИ!
  Настя не знала, що сказати, але не могла просто так програти, вона взагалі не могла собі дозволити програти.
– А НАХУЯ ТИ МЕНЕ ПОСЛУХАЛА?! А! ТИ Ж ХОТІЛА ЇЇ ЗАВЕСТИ ДО ЛІКАРЯ! ТО ХУЛІ НЕ ВІДВИЛА?!!
– ОЛЯ ЦЬОГО НЕ ХОТІЛА!
– ОЛЯ І АБОРТУ НЕ ХОТІЛА!
– Що?!– не зрозуміла Оксана.
– Вона хотіла цю дитину,– заспокоїлася Настя.
– Що?!– не вірила почутим словам, що ніби стріли, один за одним протикали її тіло.
– Вона хотіла цю дитину, просто не хотіла ТОБІ КАЗАТИ!– продовжувала Настя, відчуваючи дух перемоги.
– Чому?
– Бо ти постійно їбала нам мізки, щоб ми не залетіли,– останні пару слів Настя навмисно імітувала голос Оксани,– а знаєш чому? Чого мовчиш? Бо ти...
– Хто Я?!– перебила її Оксана.
– Ти шлюха!
– Ми всі тут не чисті, так що не пизди!
– Ні-і,– протягнула Настя,– у нас з Олею не було вибору. В нас не було люблячих батьків! В нас не було вишки! В нас не було майбутнього! НА ВІДМІНО ВІД ТЕБЕ!– з кожним наступним реченням її голос ставав голоснішим,– А ЗНАЄШ, ЩО В НАС БУЛО? НЕ КАЖИ! ТИ ВСЕОДНО НЕ ЗНАЄШ!! В НАС Н-І-Х-У-Я НЕ БУЛО!!! МИ БУЛИ ГОЛІ І БОСІ! ДВІ ДІВЧИНИ НА ЗАЛУПІ СУСПІЛЬСТВА!! ВОТ ХТО МИ!! А ТИ МАЛА ВСЕ, І ЩО ТИ ЗІ ВСІМ ЦИМ ЗРОБИЛА?! А?! ПРАВИЛЬНО!! ПРОЇБАЛАЛА!!! А ЗНАЄШ ЧОМУ...
  Оксана хотіла щось відповісти, але всі слова ставали поперек горла і не могли вибратися з вічного полону запутаних думок. Лють в ній виривалася на волю. Не спромігшись її втримати, Оксана кинулась на колишню подругу. Вона взяла її за біляве волосся...
– ВІДПУСТИ МЕНЕ, СУКО!!!
  Оксана, ніби кішка, подряпала щоку Насті...
– АХ ТИ Ж СУКА...
  Настя взяла за волосся Оксану. Її нігті подерли їй брову і повіки...
– СУКА!!!– нарешті відповіла Оксана.
  Ліве око Оксани заливалося кров'ю, все було червоним, а потім око бачило лише чорний.
  Оксана зі всієї сили вдарила головою Насті об стіл. А потім кулаком попала в ніс. Настя відкинулась назад, але втрималася на ногах. З її носа йшла кров. Оксана глянула на свою руку, вона була в крові.
– Вибач...– тремтячим голосом промовила Оксана і хотіла підійти.
  Настя різко взяла ніж зі столу і націлила кінчиком леза на Оксану.
– Тільки підійди і я тебе пирну,– в її голосі чувся страх, але вона всеодно намагалася залякувати Оксану.
– Тихо...
– ЗАКРИЙ ЇБАЛО! Знаєш чому ти все проїбала? Бо ти слабка! Бог тобі дав щасливий білет, а ти... Ти ним пітерлась і викинула в УНІТАЗ! Ми з Олею все життя мріяли, щоб хоч раз на випало, хоч частинка твого щастя, але знаєш?! НІХУЯ НАМ НЕ ВИПАЛО!.. Ти проста блядь, якій дали шанс на нормальне життя, але блядська натура все спортила! Да?! Да! Вот тепер і волочи свою блядську ношу САМА! Я ЗВІДСИ ЗЙОБУЮ РАЗ І НАЗАВЖДИ! І знаєш, я поміняюсь, або здохну, але більше шлюхою НЕ БУДУ! Тому запам'ятай, зараз ти сидиш тут, поки я не зберу речі і не сєбу звідси! А потім роби, що хочеш!
  Оксана кивнула. Лють різко зникла і їй на зміну прийшов страх. Вона сиділа за столом, на який, ніби сльози, падала кров з рани.
  Через півгодини Настя зібрала свої речі у велику сумку Адідас і на прощання сказала:
– Щасливо залишатися, Блядь!– і пішла.
  Оксану трясло, по щоках покотилися сльози. Вона більше не стримувала їх, дала їм волю.

– З оком все добре,– сказав лікар,– просто на нього попало забагато крові і ви нічого не бачили.
  Оксана ніяк на це не відреагувала.
– Хто ж це вас так подер?
– Сука,– холодно відповіла одна.
– Хто?– здивувався лікар.
– Собака,– так само холодно відповіла Оксана.
– А, ну то будьте обережнішими з такими собаками, а то ще загризуть.
– Ага,– Оксана поклала двісті гривень лікарю на стіл і вийшла з кабінету. Рана нестерпно боліла, але шов, що наклав лікар, був рівним і недуже дошкуляв. Але шрам не єдине, що їй дошкуляло, ще залишився Сергій і його проблеми з Анею. Оксана хотіла скоріше все зробити, щоб закінчити цей проклятий день.

  Сергій вже чекав її за столиком, на терасі кав'ярні. Як тільки вона підійшла, він встав привітався і допоміг сісти. "Справжній джентльмен",– іронічно подумала Оксана.
– Не хочу довго говорити, ми з тобою дорослі люди і в нас є справи, тому пропоную перейти одразу до діла. Я хочу забрати дитину.
– Тобто?– не могла зрозуміти його слів Оксана.
– Забрати дитину від неї подалі.
– Чому?– вона розуміла чому, але їй просто хотілося поговорити з кимось.
– Ти ж їх знаєш. Вона і до вагітності була не ангел, а після взагалі з глузду з'їхала. Я боюся, що вона може нашкодити нашій дочці...
– То у вас дочка? Вітаю,– перебила Оксана.
– А... Так, дякую... Я хочу її забрати одразу після того, як її випишуть.
– А коли це має статися?
– В п'ятницю.
– Зрозуміло... І що ти від мене хочеш?
– Щоб ти змогла її переконати віддати дитину,– з деякими нотками сорому, промовив він це речення.
– Добре. Я знаю якою вона є... Спробую зробити, що з можу.
– Дякую...

  Цілий день вона гуляла по місту. Заходила до магазинів, але нічого не купувала, не хотіла. Під вечір прийшла додому і ввімкнула собі музику. Кислоти їй також не хотілося. Цілий день в її голові крутилися слова Насті. Можливо вона і справді є просто шлюхою? Можливо вона сама вибрала для себе таке життя? І ніякі повороти долі в цьому участі не брали? Вона хотіла відкинути ці думки подалі, і вирішила прислухатися до музики.
  Пісня починалася з простенької, але мінорної, мелодії фортепіано або піаніно разом зі звуком касетної плівки, що грає на фоні.
Вступ кінчається з початком куплету.

Из всех проблем, что терзают умы
Я лишь боюсь однажды на рассвете проснуться немым

  Мені б твої проблеми. Боятись  одного разу прокинутися німою. Мені б так прокинутись... Можливо і цього всього б не було... І все було б як завжди, я, Оля, Настя... Чому я їй не дозволила залишити дитину? чому?

Пока ты тупо бегаешь за своим прошлым
Делишь потенциальных жертв на бедных и хороших

  За своїм минулим... Невже я могла так помилитися? Як?... Я ж старалася все робити правильно... Показати що я можу зробити... Коли все пішло не так?... Невже я і справді сама зробила себе такою?...

Это твой удел тварь!

  Ні ,я не могла такою себе зробити! Але... я сама вирішила стати на цю стежину. Пам'ятаю свого першого... Він був сином, якогось власника мережі магазинів. Здається його звали Валєра. Можливо тоді я полюбила таке життя?

Жить в обделенном мире без прав Лоху показывать дурной нрав
По клубам убиваться пудрой
Гордо называя себя "Сучкой"

  Пам'ятаю свої перші дні. Багаті сини товстосумів, що кидаються грошима батьків у кожну, хто якось їм сподобався... Клуби. Як вони любили водити мене в клуби, до своїх друзів і до таких як я... "Покажи себе дурочкою",– казала колись одна з таких. Вона добре знала всі хитрості по викачуванні грошей з цих золотих діток... Гарна вчителька, навчила як заробляти на них...

А на деле просто мразь

То коли все кінчилося? І клуби і золоті дітки? Коли? І чому я не кинула все тоді... коли все кінчилося?

Звоню под утро, немытую тупую душу
Высокопарно выражаясь хочешь изливать
Но нормальный кент тебя не будет слушать

  Ніхто не буде тебе слухати... Ніхто мене не слухав... Навіть я сама... Я сама дозволила собі продовжувати... уже не на золотих дітках... а на тих хто мав хоч якісь гроші... хоч якісь... О ні!.. Невже...

Подарит пару безделушек, станет раздевать
Брать тебя Проститутку!
А потом сливать братьям на пару суток
В хату с нормальной тусой
Там, будут ебать вас убравшись в усмерть

  Невже... Як я?.. Чого?.. Чому?.. чому я себе не зупинила... можливо мені подобається таке життя?.. скакати з одного на другого... але ж я отримувала задоволення тільки з самими першими... я могла зупинитися ще тоді... і жити нормально... завести шлюб з коханим чоловіком... народити дитину або дітей... а хіба мені це все було потрібно?

Потом придёшь домой к маме со странным чувством
Считая, что не полюбить тебя может лишь трус

  Хіба мені була потрібна сім'я? І чоловік? І діти? Навіщо це все мені? Це всеодно, ніби легальне рабство... Віддати свою свободу і своє життя... заради чого?.. ще одного покоління дітей, які ніким не стануть. Ще одне покоління лузерів... і я одна з його матерів.

Между тем звонишь мне, чтобы узнать
Где сегодня я трусь
Все с теми же плохими парнями

  Ще одне покоління таких як Оля і Настя... Ще одне покоління таких як я... Але я не стала однією з його матерів, і їм також не давала... Ще одне покоління пройобаних мрій, своїх, і батьків. Ще одне покоління поганих хлопців... Ще одне покоління поганих дівчат...

Но мои будто святые
В сравнении с твоими днями

  Навіщо мені сім'я?.. Спокій?.. Я це я... І тільки я керую собою... Можливо тоді мені подобалося таке життя, але зараз ні! Я вже забагато натерпілася! З мене досить!

  Далі вона лежала і ні про що не думала, навіть не чіплялася за музику, їй це все було не потрібним. Вона просто лежала і дивилася на стелю. Коли пісня добігала кінця, вона вирішила поглянути на назву пісні. Але все що вона встигла побачити - це "Loc-".


Новий день:
  П'ятниця - останній будній день. День коли офісний планктон випливає з сірого океану рутини до барів, клубів і чогось більш екзотичного. Але тільки не для неї. Для Оксани п'ятниця завжди була найважчим днем: багато клієнтів, яким потрібно кудись діти свою енергію, так і чекають її. Але не цієї п'ятниці. Ця п'ятниця, як і кожний день цього тижня, був повний різких змін у її житті. Останній раз вона виходила на панель, тоді коли вона старалася вбити дитину Олі. Останній раз вона виходила з дому, лише тоді коли вони говорили з Сергієм про його дочку. В квартирі ще плавав запах олененої крові, але не сильний, Оксана нарешті прибрала в її кімнаті; вимила підлогу, викинула у смітник всі криваві речі, в першу чергу "спис" на гачку якого, так і висіли два шматки шийки матки Олі.
  Квартира стала схожою на склеп: вічно темна, світила лише одна лампочка в кімнаті Оксани, в повітрі відчувалася легка сирість, і, ніби загробна, тиша, що добивала останні залишки затишку.
  Різкий телефонний дзвінок перервав царування тиші. Оксана відповіла... З динаміку почувся переляканий голос Сергія, вона все одразу зрозуміла і після слів:"Аня... з дитиною... вони пішли на міст!..",– Оксана вийшла з квартири.
  Йшла швидко, майже бігла. Погода зранку була паскудна, туман і легка мря'ка. В голові Оксани був чіткий план дій: знайти, поговорити, забрати дитину, віддати дитину Сергію.
  Міст був над старою старою брудною річкою, мало кого з жителів цікавила назва річки. Да і взагалі, більшість вважали її великою вигрібною ямою, куди скидалося все лайно міста. Аня стояла по його середині, з коробкою з-під взуття в руках, яку тримала ніби дитину. Аня дивилася в річку, час від часу переводячи погляд на коробку. Оксана вже почала бігти, з Аньою її розділяли сто метрів. Аня почула що хтось біжить, з коробки роздався дитячий плач. Хтось був майже біля неї, не роздумуючи ні секунди вона кинула коробку з моста. Роздався жіночий крик - Оксана. В польоті коробка відкрилася і немовля випало. Її ручки тяглися до неба, ніби просили про порятунок. Але ніхто не відкликнувся. Вона впала як маленьке ядро, залишивши після себе тільки зелені хвилі брудної води. Аня дивилася на них з відкритим ротом, вона не могла повірити у те, що тільки що зробили.
– НІ!!!– роздався її самотній крик, що линув ехом по всьому місту.

  Оксана відвела її до квартири. Аня билася в істериці, вона не чула нічого, ніби їй відняло слух. А Оксана нічого не казала, перед її очима випадаюча з коробки дитина, що падає у воду. Оксана шукала, хоч якийсь алкоголь, не для того щоб налити подрузі, їй він був потрібніший. Вона знайшла напівпорожню пляшку з коньяком. Відкрила. Пила з горла, великими, жадібними ковтками, але немовля нікуди не зникало. Вона не хотіла говорити з подругою, що розривалася, від горя, на кухні. Оксана відчула, як щось в ній зломалося, змінилося. Щось, чого вона не могла усвідомити. Щось настільки буденне для неї стало, чимось чужим і не зрозумілим. Щось, страх чого зробив її такою.
  Вона підійшла до кухні, Аня плакала.
– Я зараз піду,– почала Оксана,– і мені плювати, що ти з собою збираєшся робити. Хоч ріж вени, хоч пригай - мені плювати. Я зараз піду і більше ти мене не побачив.
  Оксана пішла, вона вже втратила двох подруг, тому від третьої відхрестилася швидко і легко. Вона хотіла почати все з чистого листа. Все з початку.
  Аня не могла повірити словам Оксани. І тоді вона відчувала себе по справжньому самою. Непотрібним баластом, що викинули одразу, як почалася спека. Їй було противно від свого життя і від себе. Все своє життя вона тільки те і робила, що ломала все, до чого могла дотягнутися. І тепер настав час зломати єдине, що в неї залишилося - життя. Вона взяла ніж і пішла до ванної. Лягла в неї і ввімкнула гарячу воду. Кінчик леза вже прорізав її плоть і попав у вену. Перед її очима пробігло все життя, від моменту народження до сьогодні. Все було настільки ясним і всього було настільки багато. Вона навіть ненадовго здивувалася, що так багато пам'ятала. Лезо рухалося вертикально до ліктя, залишаючи після себе морську впадину. Кров витікала червноми хмаринками, що закривали всю воду.
  Через пару днів на неї поскаржаться сусіди з низу. Поліція знайде розпухший від води, блідий труп в маленькому кривавому морі.


Клуб:
  В Оксани ще залишилося чверть пляшки. Вона вже злегка хиталася, але йти могла. Спускалася довго, трималася з усіх сил за поручень, що був для неї орієнтовною лінією.
Вийшла з під'їзду і випила, ще п'ятдесят грам.
  Перед її очима все пливло, з права  на ліво. Люди здавалися схожими, кожна - це копія кожної, що була до неї. Всі в однакових, переважно темних, кольорах, всі однакові на зріст, навіть голоса поділялися лише на високі жіночі і низькі чоловічі. Оксана зрозуміла, що скоро впаде. З-за магазином, з типовою назвою "Товари для сім'ї", починався темний, не освітлений, провулок, що з'єднував одноманітні панельні дев'ятиповерхівки і велитенський завод, що відділявся від них трьох метровою, бетонною, огорожею. Провулок, був дивним, всі входи до під'їздів знаходилися на протилежній стороні, і було таке враження, що будинки були просто великими декораціями без дверей, які підкреслювали однотонність міста. Вона ступала обережно, сперлася об стіну.
  Пройшовши з сто метрів, крізь темінь, побачила безхатька, що стояв перед смітником, ніби на нього звідти глянула Медуза Горгона. Вона заховалася за одним з будинків.
  Бомж оглянувся навкруги. Він не помітив Оксану і почав діставати знахідку. Мертва повія, бліда з легким, ледь помітним, зеленим забарвленням, дивилася своїми мертвими очима в небо. Бомж розвернув її задом до себе, збоку вона виглядала так, ніби сперлася об смітник. Його рука прослизнула до трусів і різко, ніби торкнулася гарячого чайника, відлетіла вбік. Він спустив їй труси, вони були повні посмертними випорожненнями трупа. Залишки він підтер обгорткою з-під шоколаду. Одною рукою обійняв її, іншою спустив свої штани, вони впали аж до щіколоток. Через секунду почувся хрип, мабуть для нього це був стогін. Рухався обривисто, нерівномірно, неритмічно, але швидко, ніби кріль. Якби повія була жива, вона б неприміно кричала і благала б про допомогу, але вона мовчала. З її сраки вилізла муха, вона поповзла в низ, перейшла по містку, що постійно рухався, але ніколи не доходив до кінця. Поповзла вверх по череву і полетіла до плеча. Бомж відігнав її, повія ледь не впала, але він зловив її іншою рукою. Хрип став голоснішим і яснішим.
  Оксана бачила лише його голу дупу, що рухалася туди сюди. Вона зрозуміла, що він робить. Швидко, як могла, підійшла ззаду і пригріла його пляшкою по голові. Пляшка розлетілася на всі сторони, з характерним звуком битого скла. Бомж впав на об'єкт своїх хтивих поривів. Ніхто під ним не рухався. Вона обережно підтягнула до себе... Блідо-зелений труп її колеги. Оксана відійшла на крок. Вона не могла повірити в це. Труп, посеред міста, і всім байдуже! Вона побігла геть з провулку... назад... сама... повітря тисло їй в легені, вона думала, що вони вот-вот лопнуть, як пляшка коньяку: розкидавши їх по всій грудній клітині і проливши в порожнечу тіла залишки крові.
 
  Дім зустрів її мертвинною сирістю. Вона нарешті помітила, що її дім скоріше нагадував давно забутий склеп. Оксана пішла до своєї кімнати, ввімкнула світло, підійшла до тумбочки і відкрила її, взяла звідти пакетик з двома таблетками, на одній була гравюра зайця з Плейбою, а інша нагадувала пальму. Вимкнула світло і покинула дім; вона не хотіла більше туди повертатися, потрібно кудись піти, а ще краще поїхати... далеко... надовго.

  В клубі ешка почала діяти. Світ в один момент став таким милим і чарівним містом. Музика, що линула з гігантських колонок, чулася по іншому. Ніби вона відчувала всі її компоненти і їх суміш одночасно. Вона віддала своє тіло їй.
  До неї підійшов хлопчина, молодий, високий, красивий. Він був схожим на принців з казок, що ринуть до своєї коханої на білому коні, не шкодуючи ні, себе ні коня. Він щось їй сказав, але вона не розчула. Він сказав голосніше, вона всеодно не почула, але зрозуміла, чого від неї хотів хлопець - танець. Вона погодилася, в нього також були очі - екстазі. Вони двоє злилися з потоком музики, рухалися з басом і простеньким синтезатором.

  Вони були в його квартирі. Він обліплював її поцілунками, по всьому тілу. Вона цілувала його тільки в губи. Одежа скинулася ніби сама. Вони сплелись у вузол. Оксана відчувала пристрасть у кожному його поцілунку, у кожному погляді, у кожному видиху. Вона вцепилася в його спину своїми руками, горнула до себе. Хотіла забрати все його тепло... Її рот тягнув якнайбільше повітря, він відчував її дихання на своїй шиї. Оксана вперше почувалася так добре, таблетки не грали в цьому ніякої ролі. Вона хотіла його, жадала його, для неї він і був тим принцом на білому коні...


Все має кінець:
  Вона прокинулася раніше за нього. Голова боліла від екстазі і коньяку. Вона подивилася на нього. Освітлене ранковим сонцем лице, ніби притягувало до себе. Вона відвернула голову... В очі кинувся темний коридор, що ніби чорна діра забирав все світло. Темний коридор, що виводив з цієї короткої казки. Вона сиділа на ліжку закриваючи ковдрою свої голі груди і дивилася то на хлопця, то на коридор. Вона не знала, що вибрати...

                                                       Кінець