...Закончится лето роскошное
И мы закончимся возможно
Я ослепляю всех прохожих
Бледным сиянием из под кожи
Последний день кричит истошно
Перегружаясь, как дисторшн
За то, что он такой никчемный
Мы затопчем его безбожно...
                                      ATL"Дисторшн"





...У тебя есть выпивка, шмары, хм, даже ганджубас
  Всё хуйня, пока ты не нашёл в этом дерьме баланс
  Слышал про наш лайф, но ты слышал не от нас
  Я взрываю твою тачку, два щелчка и тупо бас..
                            Скриптонит "Пацан"



Trap Хата:
  Дим канабісу заповнював легені.
– Ахуєний стаф,– після затяжної затяжки вимовив Марк.
  Вітальня Блідого була майже наполовину окута конопляним серпанком. В кращі дні кімната приймала по тридцять душ кожний день, але останнім часом в ній гніздяться сам власник дому – Блідий або Рома, Марк, або з народження Марко, Акула – кремезний молодий чоловік, якого ще називали по імені, Бодя, а також Адік – музика, ще відзивається як Едік. Основним сідалищем був зелений шкіряний диван в центрі кімнати, а також крісла по обидва боки від дивану, перед яким скромно розмістився кавовий столик на колесах, який виконував роль доставщика косяків для жителів гнізд.
– Ага,– підтвердив через невеликий час Блідий,– гєру канєшно не замінить, но тоже гребе нормально.
  Блідий почав дивитися на стіну. Звичайна кремового кольору стіна, з вивішеними на ній плакатами. Перше за що зацепилося око, був плакат "Дом с нормальными явлениями", його приніс Адік, другою заціпкою був плакат зі салотовим надписом "Вибери життя" на фіолетовому тлі, який Блідому подарив старий корефан з Дніпра.
– А який сорт?– спитав Акула.
– Шістнадцятка,– повільно відповів Блідий.
– І що це значить,– обурився Акула,– є ж імена, такі як– він почав стукати пальцем по долоні,– холі панч, біґ, ултімейт пурпл...
– Для особених,– перебив і подивися на Акулу Блідий,– через те шо ти був в Амстері і вивчив деякі сорти. Це ше не значить, шо Річі їх не знає. Спершу він тоже продавав з назвою сорту, потім пішли цифри і назви, а потім він почав продавати з цифрою і ефектом, шоб покупцям було легше вибрати і легше запомнити. Поняв?
– Да поняв я, чьо ти одразу нервуєш,– нехотя відповів Акула.
  Після короткого монологу Блідий затагнувя, затримав на пару секунд дим в грудях. Ейфорія рознеслась по кровоносним судинам, заповнюючи тіло, як гелієм повітряну кульку. Невеликий клубок диму вирвався з його роту і полетів верх змішуючись з хмарою. Блідий відкинув голову назад.
– Включу музику,– прохрипів Адік.
  Він сидів у кріслі, що справа від дивану, а музичний центр був якраз за ним біля стіни. Адік підійшов і після нехитрих маніпуляцій, а саме підключення через блютуз, тишу замінив трек "Сука тащит нас на дно".
– Знову скріп,– невдоволено буркнув Блідий.
– Чим тобі невгодив скріп?–спитав Марк.
– Бля, да він постоянно про тих сук співає,– Блідий скоса поглянув на Марка.
– Зараз майже всі співають про сук,– втрутився Адік,– а в нього лише пару пісень про них.
– Ша,– крикнув Блідий,– то було по перше, а по друге, я його не понімаю. Вот про шо він зара пиздить.
  "Она пахнет пиздежом, а от нас увы несёт ганжей и бухлом", заповнило собою кімнату.
– Да забий на текст, просто слухай,– сказав Марк.
– Нннгггг,– простогнав Блідий.
– О,– неочікувано вимовив Марк,– про сук. Я знаю один такий ахуєний бордель біля Одеси...
– Біля Одеси?– перервав Блідий,– а чьо так далеко?
– Да, бля, закрий єбало,– обурено крикнув Марк,– короче, там такі ахуєні шлюхи. Смокчуть краще, бля, пилососа. Всі дівки перевірені, без всяких триперів ВІЛу і іншої хуйні. Дорогувато, але вони своє відроблять знатно.
– Я зрозумів на що ти натякаєш,– мовив Адік,– але я не думаю, що ми туди дістанемось на якомусь транспорті без проблем з пасажирами...
– У мене є бусік пацани,– втрутився Акула,– нас наврядчи буде стільки проблем з пасажирами, якшо всі пасажири це ми.
– Ти готовий нас завести туди?– спитав Марк.
– За певну плату да,– коротко і ясно відповів Акула.
– Скільки?– спитав Марк.
– По двісті п'ятдесят, на соляру,– відповів Акула.
– Я нікуди не поїду,– різко сказав Блідий.
– Чого це ти, бля, не поїдеш?– спитав Марк і різко глянув на член Блідого.
  Блідий не помітив погляду:
– Просто не поїду і всьо тут!– гнівно відповів Блідий.
– В тебе ж повно бабок,– сказав Акула.
– Да повно, но я всьоравно не поїду– огризнувся Блідий.
– Ааа, ясно,– махнув рукою Марк.
– Що ясно,– спитав Адік.
  Марк підійшов до Адіка і нахилився над вухом.
– В нього хуй маленький,– прошепотів Марк.
   А-ха-ха...
  Адік і Марк засміялися.
– Шо ти там про мене пиздиш?– люто крикнув Блідий.
– Нічого, просто кажу, що в тебе хуй маленький,– Марк показав мізинець,– вот такий курдуплик.
  Всі засміялися крім Блідого.
– Ах, вот ти значить як,– охуїв Блідий.
  Він зачесав рукою назад волосся, якого не було. І став у саму небезпечну стійку, яка відома всім знатакам єдиноборств – п'яний боксер.
– Тихо, тихо ти,– стримуючи сміх відказав Марк і опустив кулаки Блідого.
– Чьо тихо,– Блідий знову підняв кулаки,– я тобі щьа єбало розіб'ю.
– Попробуй,– Марк також встав у стійку.
– Ей пацани, тихо,– втрутився Акула,– Блідий, я твого хуя не бачив і нічьо про нього сказати не можу. Так сядь і заспокійся,– Акула усадив на диван Блідого,– ти тоже сядь і заспокійся.
  Марк сів на своє крісло.
– Нікуди я не поїду,– обурено сказав Блідий.
– До шлюх!– закричав Марк.
– До шлюх!– приєдналися Адік з Акулою.
– Нікуди, я не поїду, не умоляйте!– крикнув Блідий.
– До шлюх! До шлюх! До шлюх! До шлюх!– агітували Марк, Адік і Акула.
– Нє! Нє! І ше раз нє!– кричав Блідий.
– До шлюх! До шлюх! До шлюх! До шлюх!– продовжувало тріо.
– Нікуди я не поїду!– далі кричав Блідий.
– До шлюх! До шлюх! До шлюх!– продовжувала на своєму хтива трійця.
  Після п'яти хвилин викриків "До шлюх", тріо все-таки добилася результату.
– Добре, я їду!– здався Блідий і затягнувся спліфом.




Дідок:
  Село. Поле. Поле. Ліс. Знову поле. Місто. Поле.
  Живописно-одноманітні пейзажі минали за вікном, постійно змінюючи один одного в однаковій послідовності. Акула був за баранкою "Трафіка", час від часу поглядуючи в дзеркало заднього виду, щоб перевірити чи не розйобують машинку його друзі. На задньому сидінні за столиком сидів Блідий і крутив потихеньку спліфи. Марк сидів навпроти і помагав Блідому в його нелегкому ділі. Адік на передньому слухав музику і виконував роль своєрідного діджея. Поки що салон заповнила "Mutter" Рамштайн.
– Едік,– сказав Марк,– постав Висоцького.
  Адік повернувся до салону.
– Що саме?– спитав Адік.
– Большой каретний,– відповів Марк.
– Ні чьо сє,– вигукнув Блідий,– ти таких старичків слухаєш.
– Да, батько підсадив,– сказав Марк.
  На заміну рамам прийшов Володимир Семенович Висоцький.
"Где твой черный пистолет?
На Большом Каретном",– пролунало в салоні Рено.
– Где тебя сегодня нет?– підспівував Марк,– На Большом Каретном.
– Да, бля, крути, а не співай,– обурився Блідий.
– Добре-добре,– нехотя відповів Марк,– ти тоже крути, а не пизди.
– Це ше хто пи...
– ЯМИ!– крикнув Акула.
– Сворачеємся,– невдоволено буркнув Блідий.
  Заховавши всю траву і бумагу по сумках, Блідий і Марк почали напихати в коробки з-під сигарет косячки. Машинка хоть і потихеньку їхала, але її всеодно трясло, як руки тверезого алкаша.
 – Хто це там?– сказав Адік.
– Де,– спитав Акула.
– Да там,– відповів Адік показуючи на якогось діда-автостопера.
– Може підвеземо?– спитав Акула.
– Ти йобнувся Акула?– закіпішував Блідий,– ти хоч сісти?
– Да, блядь, ви ж всьо сховали, він ні про шо не взнає,– заспокоїв Акула.
– Ти йобнувся нахуй?– нервував Блідий.
– Це моя машина і я підводжу кого хочу,– грубо сказав Акула.
– Бодя ти впевнений, що він нас не здасть?– спитав Марк.
– Ну, бля, це ж дід. Він тоже був молодим,– захищав діда-автостопера Акула.
– Бодя, це твоя машина,– почав Адік,– і тільки тобі вибирати кого в ній везти. Я думаю, що його можна підвести, якщо тільки недалеко.
  Всі мовчать.
– Підвозимо,– перервав тишу Акула.
  Рено зупинилося біля діда-автостопера. Вдягнутий він був у гірськолижний костюм ультрамаривоного кольору. Голову закривав капюшон. Нижню частину лиця старого закривала густа біла борода, а верхню гірськолижні окуляри чорного забарвлення. Найдивнішим у старому, було те, що він з ніг до голови притрушений снігом. Побачити таке явище в середині липня, може закінчитися зустріччю з санітарами.
  Акула опустив вікно.
– Добрий день,– почав Акула,– вам куди діду?
– Доброго дня онучку,– відповів старий,– до першої блакитної автобусної зупинки, будь ласка.
– Добре,– відповів Акула,– залізайте.
  На спині в старого висів великий похідний рюкзак в колір костюму.
Старий сів біля Блідого, а свій рюкзак поклав на підлогу, біля своїх ніг, ніби приховуючи його.
  Рено зрушило з місця.
– Ви звідки?,– спитав Марк.
– Да,– відмахнувся старий,– з далека.
– А чьо ви весь в снігу?– спитав Блідий.
– В снігу, тому що з гір спустився,– відповів старий.
  "Пиздєжом попахує,– подумав Блідий,– точно бля кокою торгує".
– А нічьо, шо тут гір немає,– сказав Блідий.
– Ти думаєш я продаю кокаїн,– здивував старий.
  "Бля,– подумав Блідий,– звідки він знає?".
– Ох, онучку, я багато чого знаю,– сказав старий.
– Ви маг?– спитав Марк.
– Я крутіший за будь-якого мага, онучку,– відрізав старий.
– А ви можете, якось прибрати ці ями?– спитав Акула.
– Запросто,– відповів старий.
  Дід клацнув пальцями. Ями не зникли, але Рено перестало трясти, ніби вона ігнорувала ями і їхала по абсолютно рівній дорозі.
– Шо в сумці дєд?– нервово спитав Блідий.
– Сувеніри,– коротко і ясно відповів старий.
– Там, якись газ да?– майже кричав на останньому слові Блідий.
– Ні,– спокійно відповів старий.
– Не пизди дєд, там точно якась така хуйня,– панічно кричав Блідий.
  Він кинувся на сумку старого, але коли кінчики пальців вже торкалися рюкзака, дід клацнув пальцями. Руки Блідого лопнули, як дві повітряні кульки, а замість них бовталися дві фігури зроблені з реальних повітряних кульок, які скоріше нагадували руки стікмана тільки з забарвленням шкіри Блідого.
– Ааааааааааааа,– крик Блідого плавно перетікав у дівочий писк.
  Блідий намагався порухати своїми новими руками, але не міг. Він крутив тулубом вліво, впраро, знову вліво і знову вправо, але руки були реальними повітряними кульками і реагували,  подібно ним, повертаючись по інерції за тулубом. Поки Блідий верещав і крутився на місці, дід весело сміявся над ним. Старий знову клацнув пальцями і кульки Блідого лопнули, а на їх місті знову були його руки.
– Ах,– з полегшенням видихнув Блідий.
– А люди думають, що гумор мені чужий,– весело мовив старий.
  Хлопці потихеньку відходили від шоку. "Що це тільки що було?",– подумав Марк. "САТАНА!",– думав злегка покалічений Блідий. "Бог.",– подумав Адік."Надіюсь, ше раз такої хуйні він не втне.",– подумав Акула.
– Не бійся, не втну,– заспокійливо сказав старий і подивися в дзеркало заднього виду, щоб зустріти погляд Акули.
– Чудо,– самовпевнено сказав старий і глянув на Марка.
– Якоюсь мірою так,– сказав старий і подивися спершу на Блідого, а потім на Адіка.
– Це означає, що ви знаєте відповідь на моє запитання?– боязно спитав Адік.
– Так,– відповів Старий.
– Який тоді сенс існування?– спитав Адік.
– Ніякого,– ясно відповів старий,– всі ми лише набір букв.
– Тобто?– не зрозумів Адік.
– Якщо детальніше, то всі ми набір букв, які складають в слова, які в свою чергу складаються в речення, а вже вони складають певний текст.
  Ці слова вели в ступор всіх пасажирів Рено крім старого. І далі вони їхали мовчки, боячись загадкового попутника. Через п'ять хвилин німої їзди на горизонті показалась біла автобусна зупинка.
– Скоро виходити,– крикнув Акула в салон.
– Ти мабуть забув, онучку, але мені потрібна блакитна автобусна зупинка, а та біла,– пояснив старий.
– Добре, не нервуйте,– боязно відповів Акула.
  Ще за півгодини їзди їм траплялися тільки білі автобусні зупинки. Прикрашені малюнками козаків, молодих українських дівчат, маків, сонашників, мальв, на одній взагалі був намальований Нептун або Посейдон з темно-голубим волоссям, а остання була прикрашена лаконічним надписом, який майже повністю покривав півстіни, зі шрифтом у стилі "Kung Fury", який голосив: "Оксана Шкура". Слово "Шкура" було нижче і менше слова "Оксана", також надпис містив номер телефону "09868...", далі номера не було, напевно його стерли якійсь вандали.
– Їдучи прямо ви ніколи нічого не знайдете,– повчав старий молодняк.
  Як тільки показався поворот праворуч, Акула не роздумуючи одразу повернув руль направо. І о чудо, перша ж автобусна зупинка була чисто-блакитного забарвлення.
– Ну, онучки,– почав старий,– зараз я зійду з вашої карети і відправлюсь додому, не хочете дізнатися відповіді на свої найпотаємніші питання?
– Ні!– хором відповіли пацани.
– Ну добре,– старий взяв рюкзак відкрив двері і вийшов з "Трафіка".
  Як тільки двері зачинилися, машина ніби опинилася в іншому місці. Не було ні блакитної автобусної зупинки, ні лісу, все пропало, як мариво. Рено було на сто метрів далі від місця де вони підібрали діда-автостопера.
– Що це було?– спитав схвильований Марк.
– Давайте не будемо задаватися цим питанням,– відповів Адік.
– Поїхали,– скомандував Блідий.
– Да,– прийшов в себе Акула.




Перекус:
  – Давайте може музику послухаєм,– запропонував Акула.
– Давай,– нехотя відповів Марк.
– Що ввімкнути,– спитав Адік.
– Давай Кіно,– запропонував Марк.
– Ти заєбав свою хуйньою,– визвірився Блідий.
– А в тебе є кращі пісні на думці, Рома?– відповів Марк.
– По-перше,– почав Блідий,– ми договарювались не іспользувати імена, но я мовчав, коли нарушували це правило. Зараз блядь іспользуй клічку Б-Л-І-Д-И-Й, заповнив?– він злісно поглянув на Марка
– Да всім похуй на це,– відрізав Марк.
– По-друге,– продовжував Блідий ніби не чув свого візаві,– Адік включай Круга.
– Окей,– відповів Адік.
– Не окей,– втрутився Марк.
– Чого це ми маємо слухати, твою блатну хуйню,– визвірився Марк на Блідого.
– А чьо ми маєм слухати твою старческу хуйню,– відповів тим же Блідий.
– ТЕ що ти замість того, щоб вчитись, зависав на блатхатах, не робить з тебе ахуєть автотітєта,– кричав Марк.
– ОЙ, блядь, а хто у нас тут нарісовався, святоша нахуй, ти нічим не лучий за мене, підріла,– кричав зі злості Блідий.
  Марк вже хотів щось сказати, як їх конфронтацію з Блідим, перервав Акула.
– ЗАРАЗ Я ВКЛЮЧАЮ ЄБАНЕ РАДІО, І МИ ВСІ ТИХО ЙОГО СЛУХАЄМ,– не витримував Акула.
  Акула видихнув.
– Едік,– звернувся Акула,– включи шось своє.
– Добре,– тихо відповів Адік.
  В салоні почала грати пісня Скріптоніта і ATL'а "Стиль". Адік повернувся до салону.
– Блідий,– він поглянув на Блідого,– Марко,– Адік подивися на Марка,– ми ж, блять, корефани і просто поїхали потрахати сук. Давайте дорогу до шлюх, попробуємо, провести без всіх цих конфліктів. Прошу, як людей.
– Добре– винувато відповів Марк.
– Хорошо,– нехотя буркнув Блідий.
– Мир,– Марк простяг руку Блідому.
– Мир,– Блідий нехотя, але потиснув руку Марка.
  Півгодини їзди під акопонемент Скріптоніта і без розмов угомонили Блідого, Марка, Адіка й Акулу.
– Можеш стати?– спитав Марк.
– Нашо,– спитав Акула.
– Посцяти треба,– відповів Марк.
– Без базару,– сказав Акула.
  Рено стала на обочині. Всі пасажири покинули транспорт кожен з них по своїй причині. Марк пішов до найближчих кущаків, Блідий рився в сумці з травою, бумагою і джоінтами, Акула послідував прикладу Марка і також пішов поливати зелень, а Адік розминав шию. Коли Марк і Акула закінчили сцяти і підійшли до машини Блідий сказав:
– Давайте курнем.
– Зараз?– здивувався Адік.
– Ну тіпа да,– почав Блідий,– ми всі навзводі, кіпішуєм по якісь хуйні, нам тре всім гарно курнути.
– Я за,– підтримав Марк і підняв руку.
– Нє,– почав Акула,– якшо це твоя шістнадцятка то нє.
– Нє боісь,– гордо мовив Блідий,– для тебе Акула, запас дешо взбадрющеє.
  Блідий поліз до сумки. Він дістав не маленький пакетик з шишками. На пакетику була жовта наклейка з маркерним надписом "21 Сатива".
Він також дістав бумагу і швидко скрутив самокрутку, яку вручив Акулі. Далі до сумки поліз Марк і роздав спліфи з шістнадцяткою Блідому і Адіку і звичайно ж собі.
  Сонце добряче перейшло зеніт, коли Блідий, перший зі всієї компанії, зробив першу затяжку. Він затримав дим у легенях, Блідий завжди так робив першу зятажку, розслаблююча хвиля понеслася по тілу, мов цунамі, накриваючи його з головою. Блідий відкинув голову назад і видихнув. За ним затягнулись Марк з Адіком. Акула затягнувся пізніше всіх, ефект бадьорості настав, коли півспліфа було викурено. Після перекуру пацани залізли назад у Рено і продовжили свій шлях. Салон був підвласний вайбу Скріптоніта.
– Є шось в цьому Скріптоніті,– белькотав Блідий.
– Ти його нарешті зрозумів?– спитав Адік.
– Да,– белькнув Блідий.
– Ти скільки викурив?– спитав Марк.
– Вісім,– швидко відповів Блідий.
– Ніхуя, ти швидкий,– здивувався Марк.
– Ага,– самовдоволено відповів Блідий.
  Марк сів біля Блідого.
– Ще курнем?– прошепотів Марк.
– Да,– прошепотів Блідий.
  Блідий занурився в свою сумку і дістав звідти пачку з-під сигарет. Взяв два спліфа, один відав Марку.
Через хвилину пішов другий джоінт, а за ним і третій.
  Акула вчуяв дим канабісу в салоні, і подивився в дзеркало заднього виду.
– Ви часом не ОХУЇЛИ?– крикнув Акула.
– Да я ща провітрю,– белькотав собі під ніс Блідий.
  Він, відкрив двері. Не встиг Блідий насолодитися видом, як машина підстрибнула на черговій ямці, і він вилетів у кювет. Акула загальмував. "Трафік" зупинився, як тільки він став з салону вибіг Марк, далі до нього приєдналися Адік і Акула. Пошуки Блідого були не довгі, а якщо точно то він знайшовся рівно через тридцять три секунди.
– Ти цілий?– нервує Марк, допомагаючи Блідому піднятися.
– Вроді цілий,– пробелькотав і закивав головою Блідий.
  Акула і Марк допомагали Блідому йти, а Адік побіг по аптечку. Вона зазвичай лежала під сидінням водія. Пацани посадили пораненого на сидіння.
  Блідий відбувся лише синцями да подряпинами. Адік обробив рани постраждалого від наркотичного сп'яніння і гравітації, і заклеїв їх пластерами.
– Ну ти і перелякав нас Рома,– з полегшенням сказав Адік.
– Я здохну,– белькотав Блідий.
– Від подряпин не помирають,– іронічно мовив Адік.
  Пацани погрузились в "Трафік" і продовжили дорогу. Вони зайняли початкові позиції і зайняття. На цей раз салоном володіли Океан Ельзи, поки що "Без бою".
  Вечоріло. Океан Ельзи замінило радіо, а саме якейсь з тисяч аудіо-комедій про жидів в Одесі.
– Може станем десь похаваєм,– запропонував Акула.
– Я за,– підняв руку Марк.
– Ага,– погодився Блідий.
– Можна,– також погодився Адік.
  Зліва на обочині стояла рожева будівля з надписом на боковій стіні "Кафе-бар".
– Значить хаваєм,– впевнено сказав Акула.
  Рено зупинилося біля рожевої придорожньої забігайлівки з вивіскою, на якій жовті неонові літери писали "Фламінго". Пацани зайшли в кафе. Інтер'єр з уклоном в Лас-вегас і всюдисущі фламінго на столах, стільцях і стінах. Також інтер'єр доповнювали репродукції картин Енді Ворхала і Кіта Харінга. На касі стояла молода миловидна дівчина років від двадцяти до двадцяти семи, з карим волоссям. Вдягнута вона була у рожевий гольфик і темно-сині вузькі джинси. Також в забігайлівці був невеликий майданчик для старого Клавішника, де він грав на синтезаторі, щось схоже до блюзу.
– Шо заказувати будем?– спитав Блідий.
– Вибери за мене,– сказав Марк примічаючи за який столик сісти.
– І за мене,– сказав Адік.
– Ну ти поняв,– підтримав Акула.
– Хорошо,– буркнув Блідий.
  Майже всі столики в кафе були пусті, крім одного за ним сиділо п'ять хлопців дрищавої тілобудови. Блідий подивися на них. "Анонімний клуб любітєлей гєри",– подумав він. Акула, Адік і Марк сіли за столиком біля вікна.
– Піду, по розглядаю картини,– сказав Адік.
– Йди,– відправив Марк.
  Адік встав і пішов до Клавішника.
– Добрий вечір,– привітався Адік.
– Привіт,– привітався Клавішник.
– Класно граєте,– похвалив старого Адік.
– Дякую,– відповів Клавішник.
– Як називається синтезатор,– спитав Адік.
– Прочитай,– Клавішник показав на надпис "ПОЛИВОКС".
– Ого,– здивувався Адік,– скільки він у вас?
– Майже з року випуску,– відповів Клавішник.
– А саме відколи?– сипав питаннями Адік.
– З,– Клавішник згадував,– вісімдесят четвертого.
  Адік почав рахувати.
– Тридцять три роки, а виглядає майже новим,– дивувався Адік.
  Навіть підчас розмови Клавішник грав, ні разу не збиваючись з ритму.
– А відколи ви граєте?– далі сипав питаннями, як з відра, Адік.
– Граю я з року покупки,– почав Клавішник,– а виступаю з вісімдесят сьомого.
– Тридцять років виступає, ого– далі дивувався своєму співрозмовнику Адік.
  Клавішник посміхнувся.
– А ти чому так цікавився моєю скромною персоною?– спитав Клавішник.
– Просто цікавлюсь,– скромно відповів Адік.
– Мабуть також музикант?– припустив Клавішник.
– Да так, цікавлюсь,– відмахнув рукою Адік.
– Спробуєш?– запропонував Клавішник.
– Спробую,– Адік став за синтезатор, і одразу покрутив пару крутилок.
  Кафе заполонили блюзові мотиви.
– І я йому...,– говорив Марк.
– Стоп,– зупинив Акула,– це ж Едік.
– Що?– не зрозумів Марк.
– Едік грає,– Акула показав на майданчик.
– Нічого собі він лабає,– сказав Марк.
  Акула встав і почав аплодувати. Адік продовжував грати.
– Це твої друзі,– Клавішник кивав в сторону Акули.
– Так,– відповів Адік.
– Гарні в тебе друзі,– сказав Клавішник.
– Я знаю,– впевнено відповів Адік.
– А вам часто плещуть?– запитав Адік.
– Частенько,– відповів Клавішник.
  Адік перестав грати і повернув місце старому.
– Ви звідки?– спитав Адік.
– З Одеси,– відповів Клавішник.
– А по розмові не скажеш,– здивувався Адік.
– Більшу частину дитинства, я прожив у маленькому селі під Львовом,– розказував Клавішник,– потім мої батьки розійшлися і мама забрала мене в Одесу.
– Сумно,– сказав Адік.
– Чому ж,– не погодився Клавішник,– батька я бачив часто. Майже так само як і матір. Так це було дивно, але не сумно. А ти звідки?
– З одного села під Тернополем,– відповів Адік.
– Зрозуміло. А куди ви з друзями їдете,– спитав Клавішник.
– Так, до Одеси,– відповів Адік,– погуляти поки молоді.
– Коли молодий завжди гуляти хочеться,– ностальгічно мовив Клавішник,– ну що ж щасливої дороги.
– Дякую. Сподіваюсь зможу вас ще побачити,– попрощався Адік.
– Сподіваюсь,– попрощався Клавішник.
  Адік пішов і сів за стіл.
– Це була бомба, бро,– хвалив Акула.
– Дякую,– відповів Адік.
– Це ахуєно, Едік,– також хвалив Марк.
– Дякую,– відповідав Адік.
  Блідий ніс бургери, картоплю фрі і колу.
– Налітайте,– з полегшенням сказав Блідий.
  Пацани почали жадібно поїдати дари Американської культури. Після вечері вони вийшли з "Фламінго" і сіли в машину.
– Сподіваюсь скоро приїдем,– сказав Акула заводячи Рено.



Блядюшник:
– Блідий!– крикнув Акула в салон.
– Ааа, шо,– прокинувся Блідий.
– Тре бігом курнути,– швидко говорив Акула.
– Чьо, ломка,– весело сказав Блідий.
– Давай без виїбонів,– стомлено відповів Акула.
– А, поняв,– Блідий поліз в сумку і дістав пакет "21 Сатива", бумагу і на шдивкоруч скрутив косяк.
– На,– Блідий дав косяк Акулі.
  Акула затис самокрутку між зубів і почав ритися по карманам у пошуках запальнички. Знайшов. Зупинятися він не хотів, замість того він курив і їхав. "Коли ми приїдем",– думав Акула.  Темна ніч без місяця, без зірок, єдиним що освітлювало краєвид були фари Рено. "Де ж ті йобані бляді,– думав стомлений Акула,– це була нехуйова поїздочка. Стільки всякої хуйні за день. Навіть, похуй, на тих шмар. Цей день вже нішо не переплюне".
  Сонце потихеньку почало сходити, закриваючи темноту безкрайнього космосу.
– Ще чу-чуть Акула, не спи,– підбадьорював Марк.
– Скільки?,– стомлено питав Акула.
– Десь півкілометра.
– Добре.
  Рено зупинилося в якомусь СМТ біля п'ятиповерхової білої будівлі.
– Це він,– спитав Акула.
– Так,– відповів Марк.

                                                       Кінець