«Один день заміняв інший, а я й не знав, що це і є життя»
    © С. Йоханссон

    Працювати не покладаючи рук, що це таке я пізнав насправді, тільки, коли зустрів її. Весь цей час, який був вільний, я спостерігав за нею, щоб переконатись у правильності мого мислення. Я все усвідомлював, що скоро прийде її час. Ці моменти — останнє, що залишиться у пам'яті людей. Хоча з плином часу, вони все забудуть.
    Люди часто пам'яють тільки те, що хочуть, і більшість з цього — зле. І замість того, щоб цінити усе добре та зроблене з любов'ю, відплатять — зрадою та неправдою. Цей урок я вивчив разом з нею. Разом з нею він розтає, як сніг у сонячну погоду.
    Вона завжди хвилювалась про своїх рідних. Робила все можливе, аби вивчтись, сдати єкзамени. У неї і не було іншої цілі. Неодноразово ігнорувала свої бажання як от знайти любов чи того, хто піклувався про неї, так само. Чому вона все це робила?
    Я не зміг таки зрозуміти. Вона не знала, що коло неї всі зрадники. Всі, хочуть розказати те, що насправді не має сенсу і ті, хто готовий зробити усе, аби забрати сили, нерви та життя.
    Бідна дівчина, двадцяти років, зі світлими волосами, начебто сама пшениця, з великими блакитними очима не хотіла вірити в те, що нікому насправді не потрібна. Воно було так. Вона була потрібна, тільки от не так, як їй хотілось.
    Сірі будні та пусте життя. Це все про неї. Із дня в день одне й те саме. Дім — робота, робота — дім. Не було нічого, що цікавило її більше, ніж чужі проблеми. Готова допомогти усім, окрім себе самої. Це і підвело її до крапки. Цей урок потрібно було вивчити сае їй. Правда, було занадто пізно. Вона все так само допомогла людям і вірила в них.
    Я не міг зрозуміти. Чому не дивлячись на усе, вона така щаслива? Але кожен, хто зтикався з нею не бачив цього. Були лише думки; «Бідна дитина, Бог не дав їй нормального життя, але вона всеодно намагається це змінити, але це все марно».
    Тільки вони не розуміли, що не Бог дав їй таке життя. І не вона сама його обрала, а люди, що були довкола неї.
    Якби її батьки думали про неї, коли дівчина працювала на трьох роботах, намагаючись забезпечити всю родину. Якщо б трохи переживали через її здоровья, не стали б так розпоряджатися грошима, що діставались їй таким важким шляхом. Якби «друзі», котрі використовували увесь її вільний час, хоча б одного разу задумались на тим чи потрібна їй допомога, їй було б у тисячі разів легше. Якби не люди довкола, переконували її в тому, що все це нормально, що все добре, вона б жила спокійніше. Якби не кривда і цей злий світ... Не загинуло б стільки невинних.
    Усе загубило людське суспільство. В тій чи інший мірі — усі винні в тому, що відбувається. А буває так, що і сама людина винна в своїх стражданнях. Тому я не бачив сенсу в тому, щоб звинувачувати Бога, який і не думав про таке. Люди лише шукають на кого скинути свій мішок скарг, неправильних дій і відповідальність. І не важливо на що саме, аби це зробити: «Це Бог винен. Це доля така. Це ти такий», — скільки зла і ненависті!
    Вони нічого не бачать, нічого не розуміють і ніколи не захочуть. Їм не потрібна правда. Занадто пусті старання, занадто пусті надії.