Нащо... оті сльози?
Берніс Кірк
У сердці моїм горить лиш попіл, Там немає білше нічого. Навіщо живу я? Чому я дихаю? Здається просто марную повітря. Де знайти сили? Чом так гірко? Але на лиці лиш посмішка, прикро. Вона наче кам'яне вугілля, Форми ніколи для когось не змінить. Нащо тоді вночі оті сльози? Якщо нікому вони не потрібні? Коли всередині вже нічого немає, Але люди просто так усе це приймають. Скільки терпіти ті випробування, Що на долю мою випали разом? Я так втомилася, хочется плакати, Але стримую себе, ще трохи. Для кого ті сльозі, якщо поряд немає, Тих, кто колись був з тобою разом?
2019-09-04 20:10:01
10
0
Інші вірші поета
Ти не зможеш Попіл Завтра прийде... Світ рухається далі
Інші поети
Lovely Heart
@LovelyHeartForever21
Схожі вірші
Всі
Чуточку внимательней
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Неудачная попытка быть тем, кого сложно обидеть , Рвя бурю за улыбкой проникших эмоций И наивность уже стала себе лишь противна , Все пытаясь понять всех за скрытой дорогой ... Мимо мчат незнакомые люди , И не кто тебя уже не осудит : Всем безразлично твоя лишь обида , И что слёзы пускаешь себе на морозе Может так будет даже на лучше Без различных ненужных вопросов , О том " Как ты ?)" Тебе хорошо ли" Или в этом нет больше смысла и вовсе ... Разве безразличие лучший способ оплаты За свои выражающие сердце бурю эмоций..? Может стоит быть чуточку внимательней , К тем кому помощь и вправду поможет !
40
8
2697
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12275