Як вилізти з цієї ями?

Cryda Cooper

Як вилізти з цієї ями, Коли війна гудить над нами, Коли боїшся засинати Бо зранку можеш і не встати? Коли скінчиться це будення? Коли тривога то не вчення, А у метро ховайсь - не їдь, Так хочу трішечки пожить... Чому це сталось саме з нами? Чому війна вже йде роками? Чому всім байдуже до нас? Чому живу я в такий час? Як вилізти з цієї ями Коли ти плачеш над життями Своїх же.. А біль все ріже... Ріже... Ріже... . . . . 💔

2022-10-15 20:48:13

7

3

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

просто веселка

Сильно, автор молодець ✨👏✨

Відповісти

2022-10-15 21:21:44

1

Kruhitka Dobro

Чому? Бо поки існує сучасна людина, поки й будуть йти безглузді війни. Я впевнений, що це не остання війна, на жаль...

Відповісти

2022-10-19 20:04:51

1

Cryda Cooper

@Kruhitka Dobro ☹️💔

Відповісти

2022-10-20 10:28:11

Подобається

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11243

"Ми усе подолаємо разом..."

Nadine Tikhonovitch

«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»

52

3

1589