Як вилізти з цієї ями?
Cryda Cooper
Як вилізти з цієї ями, Коли війна гудить над нами, Коли боїшся засинати Бо зранку можеш і не встати? Коли скінчиться це будення? Коли тривога то не вчення, А у метро ховайсь - не їдь, Так хочу трішечки пожить... Чому це сталось саме з нами? Чому війна вже йде роками? Чому всім байдуже до нас? Чому живу я в такий час? Як вилізти з цієї ями Коли ти плачеш над життями Своїх же.. А біль все ріже... Ріже... Ріже... . . . . 💔
2022-10-15 20:48:13
6
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
просто веселка
Сильно, автор молодець ✨👏✨
Відповісти
2022-10-15 21:21:44
1
Kruhitka Dobro
Чому? Бо поки існує сучасна людина, поки й будуть йти безглузді війни. Я впевнений, що це не остання війна, на жаль...
Відповісти
2022-10-19 20:04:51
1
Cryda Cooper
@Kruhitka Dobro ☹️💔
Відповісти
2022-10-20 10:28:11
Подобається
Інші вірші поета
Гостріть катани! Той прекрасний, таємничий... Дві реальності Про неї
Інші поети
Angel Angel
@arayhel
Схожі вірші
Всі
Я і ніч
Анастасія
Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.
105
8
13339
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12517