Втома

П'еро

Та скільки ж можна! Я втомився жити! У темряві кромішній між печалі Дивлюся тихо з вишньої орбіти, На те, як розбиваються скрижалі. Живу для когось, а собі оскома. Лишня людина в чорноті пустій. І втома. Втома. Лиш постійна втома. І для своїх бажань лиш крик: постій! Що хочу я - нікого не хвилює. Лише піклуйся все і всюди лізь. Життя йде повз і відчаєм вирує, І бачу лиш осудні морди скрізь. Болить душа і біль цей загасити Не знаю як. Кричати в пустоту? Клеймом розжареним лиш руку припалити: Фізичним болем вбити самоту. Може нарешті вже для себе жити? Робити те, що перше хочу Я? Та дивлюсь лиш з високої орбіти, Як засихає стоптана рілля.

2025-02-18 21:06:48

Інші вірші поета

Подарунок Немезиди Я люблю ніч Я знаю Молитва (Наслідуючи Шевченка)

Інші поети

ikram tahr

@ikram_tahr

Anna Shevchenko

@iamshevchenko

Mimi Meow

@Mimi_meow

Схожі вірші

Всі

ᴅɪᴀɴᴀ ᴍᴀʏ

А море сліз вже висохло давно. Давно забуті фото й переписки. Я живу неначе у кіно, І це кіно трагедія, не більше.

9040

I Saw a Dream

Ілва Стрілецька

I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.

102

15931