П'еро
@Calamum
Вірші Всі
Я не хотів...
Я не хотів помирати отак: У темряві. Сам і не сам. Одиноко. Коли навкруги, де не кинути око, Цвіте лише жалібно мак. Я не хотів згасати умом: Помалу. Дуріти. Від втоми конати, Дивитись на світ через жалості ґрати, І в темряву впасти притьмом. Я не хотів летіти у низ: Проклято. Глибоко. Зболілий навіки, Як крила обірвуть у любої Ніки, В черговій із психіки криз. Я не хотів... Та зникаю тепер: У ніч. У безодню. В мирськії глибини. Немає в мені ні життя, ні людини. Так ранок із сонцем умер.
1
0
60
Буде лагідний дощ
Буде лагідний дощ, буде запах землі, Буде літ ластівок від зорі до зорі; Буде квакання жаб у вечірніх ставках, І білий цвіт слив у весняних садках; І малинівки вбрані у пір'я вогню На дроті свистітимуть новому дню; І ніхто не згадає війни, ні один, Спогад цей віднесе в далину часу плин. Не помітить ні дерево, ані пташина, Якщо зникне з землі кожна в світі людина; І весна повстрічавши світання нове, Не помітить, що людство уже не живе. Переклад з оригіналу: "There Will Come Soft Rains" - wrote by Sara Teasdale
1
1
156
Амвон
Було йому так літ зо двадцять п'ять, А у очах безодня майоріла. Хотів він щастя тихе повстрічать, Однак нікому не було вже діла. Одна між всіх поктнута душа, Якої відвернулися чужії. І в темряві, все щастя полиша - У Небеса летять розбиті мрії. Розпач і радість в тиші й самоті. Печаль і щастя у проклятій думі. Молитва розчинилась в пустоті, А очі вже втонули в чорні сумі. І він у скорбі вийшов на амвон, У тиші церкви тихо так молився. Поміж старих, потрісканих ікон, Усе на гору дивлячись - хрестився.
2
0
179