Неподалік Кротового селища проживає сім'я Беккетів. Їхня невелика хижина не привертає зайвої уваги. Розташування у зручному місці дає перевагу жителям тим, що повз селище протікає повноводна Шея, в якій селяни можуть не лише брати воду, а й рибалити. Своїм затишком вона приваблює жителів лісу Юнонії. Поки вона у розквіті сил, то досить довго зможе поїти спраглі тіла мешканців селища і лісу.
Хатинка Беккетів зливається з пейзажем лісу. Кам'яні стіни обвиває квітко-пурпуровий плющ у вигляді кленових листків. Він повсюди росте: на подвір'ї, у садку, навіть сосновий ліс частково перебрав цю красу.
Вікна вкриті сирістю. Часті тумани за землях Юнонії тут звичні, адже зима вже близько. Своїми барвами волога зелень вкриває дах кам'яної будівлі, який з вигляду схожий на згорток моху, на якому поселилася постійна жителька — хвоя. Вона надає пахучості всьому навкруги.
Баккети живуть одні, без сусідів. Вони рідко коли виходять за межі дому. У нього велика територія, яку треба обробляти і доглядати. Тому господині завжди є чим зайнятися.
Вибаглива земля не завдає їй клопоту, адже Сандра володіє магією лісу. Частенько її дражнять через це, добавляючи частку ''Лі'' до її імені. Проте їй це подобається. Навіть покручене прізвисько не змінить її суті — зцілення лісу.
Гектор — батько і голова сім'ї. Його вправні руки постійно тримають залізо, адже колись він був ковалем. По-сьогодні його суть не змінилась. Вдома, на задньому подвір'ї, розташована кузня, де Гектор цілі дні проводить за жаром і молотом. Це основний дохід у сім'ї. Замовники не постійні, але результат завжди є. Завдяки вправності та терплячості він має клієнтів, за рекомендацією яких приходять нові бажаючі.
Улюблене заняття чотирьох його дітей — це крадіжка зброї. Частенько вони влаштовують поєдинки на справжньому залізі замість палиці чи каміння. Хоча і це знаряддя небезпечне. Інколи вкрадені речі не знаходяться, особливо стріли, якими захоплюється Тесса. Вона їх губить у лісі. Тому батько постійно відправляє дочку шукати стрілицю. Та робить це навмисно, аби лишній раз побувати у відкритих просторах, де можна помандрувати і використати свої вміння.
Тесса успадкувала дар своєї матері. Вона володіє чарами лісу і теж вправно вже ними керує. По-особливо любить природу як і її матінка. Їх ніхто не розділить, тим паче в період пробудження землі, коли потрібно саджати і доглядати за рослинами. Найбільше у Беккетів винограду. Лісандра і Тесса часто бувають на базарі ''Фламінго'', де продають фіолетові та зелені грони. А також вино, яке люблять тутешні мешканці.
Хоча Тесса і має дар, але не може втримати його, коли вона злиться. Саме через це Беккети не мають сусідів, окрім лісу. Роздратувати Тессу легше, аніж вмовити її піти допомогти матері. Коли злість сягає меж вибуху емоцій, вона може оживити дерево, яке потім завдає клопоту усім. Матір намагається вгамувати дочку, коли та не при собі, але вже кілька років її емоції не стабільні. Тесса розуміє небезпеку і завдану шкоду перш за все лісу, а потім родині. Тому часто зникає, приходячи на осоння¹, де її заспокоює природа і друг. Цей друг і є те дерево, якому вона колись подарувала майже повноцінне людське життя. Матінка знає про їх дружбу, тому не заморозила його коріння назад у чорну домівку. Тесса, яка опікується деревом, не може загрожувати неконтрольованістю.
Її брати і сестра заздрять, адже вона може виходити за межі будинку без потреби. Хоча і в них скоро буде ця нагода.
Базар набуває більшого значення, аніж будь-коли. Цьогорічної осені він буяє розкішшю. Торгівля шовками і напитками набула престижу, тому зараз Беккети частенько навідуватимуть ''Фламінго''.
***
Ранок пробуджує галявину біля домівки Беккетів. Остудний² вітер змушує прокинусь родину, залазячи крізь прочинені фіранки. Сніданок, який приготувала Тесса, нагадує розкішно накритий стіл для принцеси, яка обожнює млинці з повидлом смородини. Всі миттю спустилися до веранди, відчувши ранковий аромат тіста, що збудив їх раніше за вітер.
Коли закінчилися наїдки, діти вирішили влаштувати двобій між собою. Хлопці тільки-но прокинулися, тому не хотіли псувати лінивий початок. На їхніх обличчях ще вимальовувався сон. І почувалися брати так, як і виглядали.
Дівчата взялися за саморобні дерев'яні мечі, які зробив для них батько. Тесса не була такою вправною із довгим мечем. Її руки не настільки сильні, як у сестри. Вони були тендітні, як пагінці квіток, як стебла конюшинки.
—Ай!—скрикнула Тесса, впустивши меча на траву. Вона провела поглядом свою сестру, яка втішалася її незграбністю. Та постійно пускала бісики в очі, не промовляючи ані слова. Поволі задкуючи назад, вона дражнила Тессу, скакала навколо неї, як кобилиця, що грається із своїм вайлуватим³ наїзником.
Пробігши кілька метрів навколо Тесси, сестра починає розуміти, що добилася свого. Дівчата такі дівчата. Одна поперед одної бігають, смикають за одяг і коси. Ранкова пря⁴ стала просто жартом для Тесси, аби разом втекти за межі будинку. І Тесса це розуміла, як ніхто.
Вони бігли осонням, вдихаючи тепле повітря, яке лоскотало їм груди. А його трава охолоджувала дівчат ранковою свіжістю — росою. Де не де розвиднювалися краєвиди, які розкривали таємницю променів сонця. Вітер гойдав їхні ідея і роздуми щодо майбутньої близькості, про яку боялися сестри. Адже їхній світ—це жорстока розлука з почуттями до людини, аж надто емоціями, які обоє відчувають від спільно проведеного часу.
Додому сестри повернулися наче вкопані. Їхнім забавам поставили могилу. Мати суворо покарала доньок, пригрозивши не взяти їх на покупки, про які вони могли мріяти цілий рік. Для братів було не менше покарання, адже ті не слідкували за сестрам. Їм заборонили підходити до ковальні, де зберігалася вся зброя.
—Навіть дерев'яну зброю не можна взяти? —з пригніченим виразом обличчя молодший брат не міг приховати роздратування, яке хотів вилити на сестер.
—Ти хотів сказати - поцупити—підколює його старший.
—Досить!—Тато втрутився в безглузді претензії братів. Напоумивши обох, той не підтримав ідея своєї дружини, мовляв, що сам тренуватиме їх.
Дівчатам не сподобався таких розклад подій. Батько пообіцяв, що завтра перше тренування. А на них чекає щось інше...
Одного ранку дівчата прокинулися від потріскування в стіні. Це пурпуровий плющ вгризався в хату, намагаючись дістатися внутрішнього затишку. Тесса одразу намагалася вгамувати його ріст. Але її зусиллям протистояла інша магія, доволі знайома їй. Це була її матір, яка чаклувала так, наче божевільна. Визирнувши крізь вікно, Тесса заледве бачила маму, майже все тіло якої поглинув плющ. Налякавшись, вона думала, що матері стало погано як і їй, коли сама лютує, тому робить дивні речі. Тесса відкинула фіранку і вилізла через вікно, забувши в той момент, що в будинку є задні двері, які ведуть до внутрішнього подвір'я, де в той час вирував вже гігантський плющ. Вона чула лише клектання⁵ матері, яка намагалася щось дістати з-під фундаменту їхнього будинку. Вона бачила як мати вперто використовує плющ. ''Але для чого?''—питала себе Тесса. Коли нарешті вона перестала використовувати магію лісу, плющ просто звалився на її спину. Його листки почали жовтіти, а за кілька секунд зовсім стали чорними. Встаючи на ноги, Сандра знищувала гігантські листки квітково плюща, які перетворювалися на порошинки. Сандра була вся в землі, її руки неможливо було відрізнити від сажі, вже не кажучи про одяг. А її волосся нагадували павутиння, яке плелося б днями, а тут воно взялося лише за мить.
Тесса стояла незворушно, дивлячись на втомлену матір, на риси її обличчя і очей. Та протирала чоло чорними, як тінь, руками. Хоча і лице вже було майже чорне, але губи та очі як і раніше залишилися вбраними у свої кольори. Набравши в груди свіже повітря, Сандра помітила свою доньку. Тесса розуміла, що запитувати будь-що марно, адже її цікаво, що було внизу.
Пухка земля під вагою матері зсипалася на кілька десятків (в сантиметрах) униз фундаменту, не оминаючи всі шпаринки, крізь які пробираються жуки і миші до своїх домівок. Оглянувши окраїни ями, Тесса ступила ближче. Її ноги почали провалюватися. Вона не лякалася, що може впасти у фундамент, її мучила цікавість до небаченого.
—Спочатку візьми із собою якесь джерело світла. —Мати застерігала доньку від необдуманих вчинків. Хоча передбачила, що та не послухається. Тому самотужки дала їй ліхтар із свічкою.
Руки Тесси вже були в землі, вологі і холодні. Вона опускалася нижче і нижче. Під фундаментом було вільготно⁶. Тесса пробиралася крізь заплетене старе коріння. Тунель не був великим, він був тісним. Але її середній зріст не підвів як зазвичай. Підсунувши ліхтар поближче до своїх очей, вона помітила сяйливі очі оранжевого кольору під фундаментом. Її тіло здригнулося від неочікуваності, а голова стукнулася об землю, яка впала їй на ніс, викликавши рефлекс пчихання. Тесса опанувала свої емоції і роззирнулася навколо себе. Нічого окрім землі вона не бачила. Вдруге чужі очі не випала нагода побачити. Вона намагалася промацати поверхню землі, але нічого не відчувала окрім мокрого, холодного і пухкого ґрунту.
Від несподіванки і цікавості вона цілий день не розмовляла з сестрою, не ходила з нею на осоння. Тесса караулила біля виритого тунелю, спостерігала за кожним рухом на землі. Просидівши до вечора біля фундаменту, під яким зустріла щось чуже, але щось таке рідне, вона вірила, що це знак. І той, кого вона бачила повернеться до неї. Або він її відшукає, або вона його.
За кілька днів ситуації залишилася незмінною. Тесса не розчаровувалася, а терпляче чекала на чудо, яке може вилізти з-під холодного фундаменту. Сестра застала її зненацька, коли та спостерігала за невидимими подіями.
—Ти сидиш тут кілька днів поспіль. —Її сестра ніколи не розуміла і не знала терплячості. Все намагалася переконати Тессу у зворотному, аби та облишила мордування ями. —Я посиджу біля тебе. —Тесса скинула їй подушку, яка прикрашала лави. Сестра потяглася до неї, але Тесса її прогнала, вказавши на подушку, яка лежала без користі. Вона все таки лягла, задрімала. Покинулася під вечір, а Тесса навіть не кліпнула, все мордувала поглядом яму.
***
Батьки готувалися до від'їзду, клали весь необхідний товар у віз. Вино, ром, щербет, різні сорти винограду—все було. Вирушивши в дорогу, вони поїхали всіє сім'єю у Хогвард. До їхнього прилавку все частіше приходили нові покупці, вбрані у звичайний та розкішний одяг. До них завітав давній друг сім'ї—Базіл Квілен—знаний торговець на весь Білий Світ. Його крамниці отримують найбільший попит на товари, тому заробляє він чи не мало.
—Бог у поміг, Сандро!—привітався Базіл.
—І тобі—всміхнулася жінка. —Що вибереш? Може для дружини рому візьмеш?
—Спасибі. Я прийшов до Гектора.
Сандрі не здалося, що він холоднокровно поводиться. Базіл не глянув на неї, не всміхнувся при зустрічі. З привітного, розважливого давного друга ніби витрясли всю душу.
—Він поїхав у ''Фламінго''. —Той розвернувся і пішов геть.
Розчарований чи може чимось засмучений Базіл не уявляв, чому Гектор написав йому листа, домовившись про зустріч. Він не вказав місце зустрічі, але Базіл знав, що щось трапилося, тому вирушив до базару. Там він знайшов людину, яка привела його до Гектора.
Батько Тесси стояв незворушно, обернений спиною до вхідних дверей. Двері Базіл не замкнув, бо атмосфера навколо нього була напруженою. Дивна поза друга насторожувала. Базіл оглянув кімнату. Всюди темно. Лище крізь шпарини між дерев'яною кришою пробивалося проміння, яке падало на плечі Гектора. Раптом він обернувся до Базиля. Торговець помітив стурбований вигляд друга і хотів підійти, як його очі натрапили на піхви, в яких не було кинджала. Вже страх було видно на обличчі торговця. Він зігнувся і намагався не ворушитися, бо руки Гектора не бачив. Вони були за спиною. Хто-зна, може в його пальцях залізо. Гектор тихо і пильно вгризався очима в душу Базиля. Його зіниці на блакитних обідках здавалися пазурами орла, що кружляє в хмарах, очікуючи миті для нападу. Так і сталося.